ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Анатолій Звіжинський: «Одне із завдань мистецтва – розширювати свідомість людей»

Анатолій Звіжинський: «Одне із завдань мистецтва - розширювати свідомість людей»

Переродження: від муніципального – до громадського. Новий ЦСМ, як громадська організація, почав свою діяльність у Івано-Франківську на чолі з керівником – Анатолієм Звіжинським. Чоловік запевняє, що Центр сучасного мистецтва житиме не лише виставками, але й різноманітними майстер-класами, лекціями, коворкінгами та школами. Це такий собі мистецький майданчик для комунікацій та дискусій.

Сьогодні розбиратимемо всі плюси та мінуси діяльності Центру сучасного мистецтва на громадських засадах. Чим для франківців стане новий ЦСМ та на яких платформах сьогодні комфортніше жити мистецьким центрам, – дізнавались у Анатолія Звіжинського.

Що передувало відкриттю громадського ЦСМ у Івано-Франківську?

– Все почалося ще восени минулого року, після того як завершився конкурс на заміщення вакантної посади директора Центру сучасного мистецтва. Після конкурсу відбулась зустріч у широкому колі людей: журналісти, письменники, художники, музиканти, саме тоді й вирішили продовжити діяльність ЦСМ, але вже не в муніципальному форматі, а як громадська організація.

До цього ми йшли рік. За цей час відбувалось багато подій. Минулого року, художники з нашого міста взяли участь у форумі «Галіція Культ», що відбувався у Харкові. В цьому році була виставка франківських художників у Татарові. Пізніше я, від імені ЦСМ, возив роботи Ростислава Котерліна у Венецію на велику міжнародну виставку. ЦСМ курував візуальну частину фестивалю «Porto Franko». Влітку близько 20-ти художників брали участь в бієнале Ostrale в Дрездені. І зараз наприкінці року, ми дійшли до такого от логічного завершення. Звісно, завдяки фінансовій підтримці, що допоможе нам певний час утримувати приміщення, в якому надалі відбуватиметься діяльність ЦСМ в межах Івано-Франківська. На наступний рік вже заплановано декілька проектів, над якими ми працюємо. Це і чергова виставка в Татарові, дві виставки в Мистецькому Арсеналі та багато іншого.

Сподіваюсь наша галерея буде вести активне мистецьке життя протягом наступного року. Тішить, що паралельно з’являються подібні простори, наприклад «Промприлад», де з нового року планують запускати галерейну діяльність. А ще, можливо щось зміниться у політиці художнього музею, після того, як відбудуться конкурси на посаду директора.

– Яку помічаєте різницю між діяльністю муніципального ЦСМ та громадського?

Величезних плюсів, або мінусів немає, можливо є тільки нюанси щодо грантових програм. Не всі інституції, які надають гранти готові працювати з державними установами, вони більш відкриті до громадських організацій. Можливо державна інституція не така динамічна, не так швидко реагує, напевне це пов’язано з фінансовими обставинами та певними ідеологічними обмеженнями, які накладаються на те, що це державний заклад. Все залежить від того, хто робить цю політику та ідеологію.

– На яких засадах вам, як керівнику, комфортніше працювати?

– Всі громадські організації в Європі дотуються муніципалітетами чи іншими органами, тобто мають мінімальні фінансові дотації. В Україні ж, громадські організації змушені самостійно добувати кошти, вони не отримують жодної державної підтримки.

Я за те, щоб втручатися в політику державних інституцій, тому що це обличчя нашої країни, особливо на міжнародній арені. Не можна обмежуватись одним, як то кажуть, «шароварницьким» мистецтвом, потрібно показувати чим насправді живе країна. Чому ми свого часу робили муніципальний ЦСМ? Для того, щоб показати, що сама держава й місто в цьому зацікавлені та підтримують ініціативи, які змогли б бути певним козирем для тієї ж влади міста. За кордоном муніципальні галереї – звична практика. Нам здавалося, що якби вдалось розгорнути цю політику взаємообміну, то це б вплинуло на економіку нашого міста та політичну ситуацію. Але ті роки, коли я очолював муніципальний ЦСМ, не були веселими для країни, тоді було не до мистецтва, воно перейшло на задній план. А зараз є враження, що навпаки все пішло в іншому напрямку. Те, що відбувається після Майдану виглядає дуже алогічним та дивним. Хоча кожен бачить це по-своєму… Та якби не було, мистецтво реагує на всі події. Часто художники свої висловлювання щодо політичного, чи соціального стану формулюють у своїх роботах.

Така ситуація не тільки в Україні, бо і в забезпечених країнах є свої проблеми. Часто художники присвячують творчість критиці, тому стану речей, в якому знаходиться суспільство. В нас, на диво, в мистецтві це не дуже це розповсюджено. Можливо через бідність, яку ми зараз переживаємо… Хоча це не така бідність яка була в 90-х роках. Тоді, чомусь, не маючи грошей, було значно романтичніше. Зараз таке враження, що люди маючи гроші, стають більш прагматичними. Саме тому займатися мистецтвом, чи підтримувати його є тим важливим способом, аби навернути людину на думки про щось інше. Не думаю, що людині даний розум тільки для того, щоб працювати на їжу. Інколи ті тварини, які нас оточують, виглядають значно грайливішими та веселішими, аніж люди. Думаю, що це одне із завдань мистецтва, – розширювати свідомість людей.

– Чи помічали ви тенденцію приросту, або, навпаки, спаду відвідуваності людей на виставках та й загалом на мистецьких подіях?

– В дев’яності роки, під час імпрез, мене дивувало, що ці заходи відвідувало дуже багато людей, зважаючи на низьку матеріальну забезпеченість. Звісно, тоді ще не було Інтернету, не було мережі кінотеатрів, інших можливостей цікаво проводити дозвілля. Сьогодні багато альтернатив і часто людина губиться. Проте, мистецтво ніколи не було масовим, особливо візуальне. Якщо це не музика, чи не кіно, то дуже важко досягти якихось масових результатів. Хоча, це все це теж дуже відносно. От, наприклад, я нещодавно дізнався, що з 25-ти музеїв області, які фінансуються державою, один музей має дві третини відвідувачів, відповідно й заробітки з квитків. А всі інші, 24 музеї – одну третину. І цей музей знаходиться не у Франківську. Багато чого залежить від маркетингу, від того як працюють з глядачем.

Для ЦСМ відвідуваність буде важливою. Ми плануємо програму, що буде складатися не тільки з виставок, а й з лекцій, майстер-класів, коворкінгів, шкіл (фотошкола, школа малювання), щоб «зачепити» якомога ширші верстви населення: від школярів – до пенсіонерів. Це радше місце для комунікацій. Хочемо стати комунікаційною платформою, де можна обговорювати мистецькі тенденції, дискутувати та, навіть, сваритись. Коли це відбувається на мистецькій площині – це нормально.

– Скільки часу працювали над створенням приміщення для ЦСМ?

– Наша перша зустріч, так звана «Ініціатива ЦСМ», що відбулась минулого року, завершилась спільним збором коштів. Тоді вдалося зібрати невеличку суму, але попри це, нам вдалось спонукати людей до зацікавленості, тому вони, в тій чи іншій мірі, надають підтримку. Зараз нам вдається знаходити нових, або вже сталих наших партнерів. Хто має нагоду, той допомагає фінансами, послугами, матеріалами. Люди розуміють, що ця справа потрібна.

– З чого почалась ваша діяльність курування мистецьких проектів та заходів?

– В 90-ті роки, коли самі художники організовували свої виставки, ще не існувало жодних інституцій, що б допомагали чи навчали цьому. Художники були кураторами, завгоспами, логістами, самостійно шукали кошти, робили все самі. Це виглядало неприродно. В 92-му році в Київському художньому інституті відкрили відділення менеджменту, куди я і поступив. Під час навчання я малював та виставлявся. Наприкінці 1996-го року з’їздив в Санкт-Петербург на бієнале разом із франківськими художниками. Вже після цього я заснував в Києві галерею «Маргінеси». Викладачі з Німеччини, Голландії розповідали, як відбуваються мистецькі процеси в їхніх країнах. Мене здивувало, що це зовсім не співпадає з тими реаліями, які є у нас. Вони живуть в правових країнах, в структурованому суспільстві. Кожен займає якусь свою нішу: бізнесмен – це бізнесмен, політик – це політик. Принаймні так було в ті часи, зараз й там все почало змішуватися. Мені здавалось, що втілювати ті знання, які вони нам передавали, в Україні – неможливо, проте я почав пробувати… Згодом, київська галерея перенеслась до Івано-Франківська. В ці часи я, певною мірою, відмовився від малювання і почав займатися організацією процесу.

Фото з виставки “Чеч”

– В одному з інтервю ви говорите, що Івано-Франківськ не привабливе для туристів місто. Чи плануєте діяльністю нового громадського ЦСМ привертати увагу туристів до міста?

– Туристи, котрі приїжджають в Україну, не їдуть сюди побачити мистецтво. Для них ми достатньо відстала у всіх планах країна. Всі намагання привабити туристів природою слабо спрацьовують. Є сентименти, напевне, у поляків, які ще живуть спогадами про свої території. Туризм має бути державною політикою. Я не вважаю, що окремі інституції мають цим займатися. Туристи не з’являться, поки країна не позиціонуватиме себе туристично привабливою. Не знаю, чим зайнятись туристу в Івано-Франківську більше двох, трьох годин. Потенціал низький. Львів’яни «разкрутили» цю тему, але в них теж все на рівні низового інтересу: кав’ярні, пиво… В музеї туристи не ходять, незважаючи на те, що є цікаві музейні збірки. Поки туризм не буде політикою країни, чи області, нічого з цього не вийде. В першу чергу потрібно зробити дороги, налаштувати комунікації. Тому для мене ця тема поки що безперспективна.

Сніжана САМАНЧУК

Сподобався матеріал? Поділись ним з іншими:

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial