Андрій «Фєдот» Федотов: «Якщо людина обмежена, то вона не має Батьківщини. А я щаслива людина, бо в мене їх дві!»

ПРО ЗНАЙОМСТВО З ЯРЕМОЮ СТЕЦИКОМ

 

Я жив на Набережній. Так склалось, що Ярема ще малим заїхав у сусідню квартиру. До того часу, там жили інші люди, серед яких мій друг. Я шкодував через це. Але згодом, коли Ярема підріс, ми здружилися. Якось, під час величезної грози, малого Ярему залишили вдома самого. Сидячи вдома, за стіною я відчув сильний шум як наростаючий гул сирени. Таке було враження, що за стіною хтось бігає не лише по підлозі, а вже і по стінах та стелі. Ми з батьою довго не думаючи побігли до сусідів. Побачили його одного. Забрали до себе, відпоїли чаєм. Потім він виріс, почав займатися просвітницькою діяльністю: не тільки дітей вчить, але і дорослих. Іноді навіть шокує. Проте думаю для дорослих Ярема-шок дуже корисний. Згодом я взяв Ярему собі за хресного тата.
 

 

ПРО УЧАСТЬ У ПОМАРАНЧЕВІЙ РЕВОЛЮЦІЇ
 

Я взагалі дуже аполітична людина. Учасники групи були дуже позитивно здивовані, що пішов голосувати у 2004. Я дійсно до цього востаннє ходив голосувати ще в 1991 році за Вільну Україну. А тепер я просто не міг не піти. В перші ж дні Помаранчевої революції ми проводили час на нашому франківському Майдані та виступали кілька раз на сцені. Потім по дорозі в Москву поїхали у Тернопіль, там теж грали концерт. Те ж саме зробили у Росії. Люди однозначно нас сприймали на обох московських концертах. Після третьої пісні на цих двох виступах росіяни почали скандувати: «Юще-нко!». Хоча ми не вигукували цього прізвища зі сцени. Настільки це було приємно, що словами дуже тяжко передати. Не кримпуючись ні на секунду, люди між піснями казали нам: «Будь ласка, розкажіть правду! Розкажіть, що у вас там відбувається в Україні!». Ми, звісно, не проводили політінформацію, а просто розповіли все як є, що у нас відбувається величезне свято. Пов’язане з тим, що люди попустилися.
 

Люди не просто стали вільніші, і в кожного в голові шось повернулося у правильний бік. Люди стали дуже добрі, зрозуміли, що кохаючи або позитивно ставлячись до іншої людини ти від неї однозначно отримаєш те ж саме. І ось це свято ми привезли росіянам. Зі своєю музикою, зі своєю подачею, з посмішками, з усім добром, яке тільки існує в світі. Вони розуміли нас і відповідали взаємністю. Літня жіночка побачивши, що ми у помаранчевих кольорах, підтримувала та казала: «Хлопчики! На барикади!». Ми навіть тоді в Москві між концертами їздили чогось виключно на помаранчевій лінії метро. Так все співпало. Коли назад поверталися, то вирішили, що при будь-яких обставинах залишаємось у Києві. На Майдані чи ще десь будемо віддавати людям те, що у нас є, те, що хочеться віддати. Тоді Бог виділив на мапі світу Україну. Він отак пальцем показав, що отут буде добре. Стільки викиду позитиву в цій державі просто так не минеться. Це добро буде нашаровуватись пластами одне на одного. Все буде добре. Ми стали на той шлях, на якому зворотного боку нема.
 

ПРО РОБОТУ В МЕДІА
 

Коли я тільки починав свій робочий шлях, то спочатку був помічником оператора, потім оператором, монтажером. Потім мав якійсь власні програми, які знімав і монтував. Потім перейшов на роботу на радіостанцію, довший час працював діджеєм на «Західному полюсі». Дуже класно було! Не шкодую за тими роками, які витратив. Тоді, перших три роки існування, – це було просто феноменальне радіо. На той момент тодішній ефір не був так щільно заполонений іншими станціями. Зараз їх стільки багато і вони всі майже однакові. Відтоді в мене залишилась така собі «діджейська» нотка, я після цього собі збираю музику в окремі плейлисти і маю собі своє радіо. І коли мені треба буде включити це в гучні колонки, то мені не буде соромно за жодну пісню.
 

 

ПРО СВОЮ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ

 

Так, я москаль! І непросто москаль, а такий перший зі своєї родини, який народився тут, на Західній Україні. І коли ми з групою виступаємо десь за кордоном, то ми обов’язково позиціонуємо себе як західноукраїнців. Це моя Батьківщина. Тут мене жартома називають москалем, а коли я приїжджаю у Росію до своїх родичів, десь між Ленінградом і Москвою, то там мені кажуть: «О, хахол приїхав!». Але це по-доброму. Якщо людина обмежена, то вона не має Батьківщини. А я щаслива людина, бо в мене їх дві.
 
ПРО «ПЕРКАЛАБУ» І ГРОШІ
 
Заробляємо всі гроші, які можна заробити тим чим займаємось. У всіх наших музикантів «Перкалаби» є паралельно інші місця роботи. Двоє вчать дітей у музичній школі, інший – муку продає. На старому «вольцвагені» бере на складі цукор, муку та гречку. Заїжджає у двір і розмовляє з бабусями, дідусями, тай продає муку дешевше ніж у магазинах з доставкою. Якщо б ми кинули всі свої роботи, то ми б не померли з голоду, випустили в рази два більше альбомів. Бо альбом – це нова музика, яка потім буде існувати на сцені. Ми себе окуповуємо: нам вистачає на оплату репетиційної бази, випуску дисків, зйомок кліпів, бензин на автобус та хліб додому. Але все грошима не виміряєш.
 

 

ПРО МУЗИКУ
 

Нещодавно (інтерв’ю записувалось в 2015 р. – авт.) ми, дорослі дядьки, взяли участь у молодіжному фестивалі «Едельвейс», що проходив у парку. Зустріли старого знайомого, колишнього музиканта Аліка Осадчого. Він спитав чого ми з “Gogodzy Gański” не подаємось на фестиваль?» Я кажу: «Та не зручно ж, ми хоч і молода група, але всі старі пердуни . А там всі ж молоді пацани на сцені будуть». А він каже: «Та нє, подавайтесь». Ну ми там виступили, і нам дали грамоту за перше місце. Я одразу вибачився перед усіма, що це звісно не справедливо. В нас не було самоцілі виграти, важливо було просто відіграти. Тому, що якщо сидіти у підвалі і грати на одному апараті, то вухо «замилюється», і ти можеш губити щось важливе. А коли ти міняєш майданчики чи звук, ти відшліфовуєш те, що тебе буде зустрічати на найближчих концертах. Часто один концерт заміняє 5 чи навіть 10 репетицій.
 

 

Матеріал сформований з різних інтерв’ю у відкритих джерелах Андрія Федотова від 2004 по 2015 роки.

 

---

20 головних фактів про Фєдота

 

 

1. Андрій «Фєдот» Федотов народився 11 червня 1968 р. в Івано-Франківську в сім’ї авіатора, вихідця з міста Вишній Волочьок, Тверської області, Росія.
2. Навчався у школі № 1, а потім у інституті Нафти і Газу на спеціальності спорудження та ремонту газонафтопроводів і газонафтосховищ . Диплом захищав англійською мовою.
3. Оргінзатор одних з перших дискотек та їх ведучий у школах та на турбазах.
4. Пройшов військову службу в Азербайжані (на кордоні з Нагірним Карабахом)
5. Був добрим спортсменом. Кандидатом в майстри спорту з плавання. Також свого часу займався водним поло, лижними гонками та багатоборством.
6. Часто змінював місця роботи. Працював у знаній на той час фірмі «Зінтеко», яка спеціалізувалась у монтажі сценічного обладнання. Згодом у 90-х був «кабачним» музикантом у Франківських барах та ресторанах, також проводив вечірки у нічних клубах «Прага», «Вавилон», «Аврора» .
7. В 1994 році виконав головну роль у фільмі «Квіти Святого Франциска».
8. Працював на трьох франківських медіа. На «3 студії» оператором, а потім програмним директором, на радіо «Західний полюс» одним з перших діджеїв, на радіо «Вежа» музичним редактором та оператором трансляції. Кілька років тому знову повернувся на «Західний полюс», де щосереди вів свою авторську музичну програму.
9. Був одружений. Дружина – Олеся, син – Данило. Розлучились. Дружина з сином перебрались до США.
10. Любив собак. Мав дворового пса під іменем Чікенвольс. Часто допомагав організаторам «Виставок собак» у місті.
11. Спільно з Яремою Стециком близько 5-ти років створювали інтер’єри у Франківських кафе, барах, ресторанах.
12. Довгий час не був хрещений. Прийняв рішення похреститися вже у дорослому віці. Здійснив це на свято Водохреща, після купання в річці Бистриця. В хресного батька собі взяв молодшого за себе Ярему Стецика.
13. Жартома називав себе гуцульським москалем.
14. Грав у експериментальному короткочасному гурті «www.Не тютюн No Name» через який організатори фестивалю «Червона рута» створили спеціальну номінацію «Інша музика».
15. Упродовж 15-ти років з 1998 по 2013 був незмінним вокалістом та гітаристом гурту «Перкалаба».
16. На початку створення гурту «Рура» був її співвокалістом.
17. З 2012-го був співвокалістом гурту «Перкалабські придатки»
18. З 2014 року спільно з колишніми учасниками «Перкалаби» створив гурт “Gogodzy Gański”. Встигли видати перший альбом.
19. 17 березня у складі гурту “Gogodzy Gański” востаннє вийшов на сцену в київському арт-пабі “Бочка на Подолі”.
20. Помер в обідню пору 2 квітня 2017 р. в Івано-Франківську від серцевого нападу.
 

 

Упорядкував – Тарас Зень