ФРАНКІВСЬК. СТОЛІТТЯ НА КІНОПЛІВЦІ.

Найближчої суботи, 27 травня у старому дворику Івано-Франківського медичного університету демонструватиметься унікальний історично-мистецький кінопроект «МОЄ МІСТО. 100 РОКІВ НА ЕКРАНІ». Документальна кінохроніка Станиславова, Станіслава та Івано-Франківська 1917 – 2017 років. Стрічку покажуть о 21:00 під живий музичний супровід.

Відео: Анонс кінопоказу, що відбудеться вже 27 травня

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ

Цікаво, що збором кінохроніки Франківська ніхто серйозно не займався. Якщо, наприклад в місті є достатньо колекціонерів, котрі збирають старі документи, поштівки чи фото з видами середмісття, то саме з відео маємо велику прогалину. А дарма. Адже відео може показати набагато більше ніж просто статичні картинки. На ньому можна побачити живі емоції людей, архітектуру з різних ракурсів та й власне ближче відчути дух міста. Можливо саме через те, що десятиліттями ніхто цілеспрямовано не приділяв цьому увагу, за цей час ми втратили те, чого вже не повернути.

Якось у 2012 під час створення фільму присвяченому століттю Пласту в Івано-Франківську, виникла потреба проілюструвати Станиславів за часів Польщі. Думав, що це не проблема, та почав шукати потрібні кадри в Інтернеті. Але такого відео не виявилось. Тоді почав звертатись до різних кіноархівів з відповідним запитом. Спочатку це була Україна, згодом Польща, Австрія, Німеччина… Проте, звідусіль приходили відписки, що дані зі Станиславовом у їхніх описах не фігурують.

Коли аж у Росії, біля Москви в одному з центральних архівів наше місто таки знайшлося, але це вже не був польський Станиславів, а щойно звільнений від німців «совєцкій» Станіслав. Час Другої Світової – 1944 рік. На той період це було найдавніше відео про збереженість якого ми знали. Що цікаво, копії таких же плівок збереглись у нашому краєзнавчому музеї. Їх нам вдалось оцифрувати та оприлюднити на загал.

З цього моменту вирішив, що цю справу треба розвивати далі. Адже ніша місцевої кінохроніки була абсолютно вільна. Та й вже спрацьовував азарт пошуковця.

Відео: Зміна окупантів. Вступ у місто Червоної армії після відходу німецьких військ. Липень, 1944 р.

АЗАРТ ДО НАЙДАВНІШОГО

Через рік кадри Польського Станиславова таки було віднайдено. Це відео 1937 року тривалістю менше хвилини. Знайшов його історик Петро Гаврилишин у сховищах національного кіноархіву Польщі у Варшаві. На плівці було зафіксовано кілька кадрів під час урочистої коронації чудотворного образу Матері Божої Ласкавої, Покровительки Станиславова.

Згодом на одному з ресурсів Стівена Спілберга, знаного не тільки як режисера, але й дослідника історії євреїв було віднайдено ще кілька кадрів, що зазначались Станиславовом. Щоправда, це була приватна любительська зйомка, на той час однієї з найзаможніших у місті жидівських родин Ліберманів. Саме їм тоді належав місцевий горілчаний завод. На відео 1934 року, на жаль, не видно архітектури міста, проте відпочинок сім’ї на річці Бистриці в околицях Станиславова таки зафіксований.

Та справжньою, несподіваною знахідкою стали відеокадри міста в часи Першої Світової, а точніше 1917 року. Чомусь саме у фільмі «Звільнення Буковини» (зберігається у Бундес архіві), поміж видами розвалених будинків у центральній частині Чернівців потрапило кілька кадрів зі Станиславовом. Цей унікальний фрагмент, який триває всього 50 секунд вочевидь опинився там помилково. На ньому поміж знищених війною старих кам’яниць добре проглядається приміщення сучасного медичного університету, пасажу Гатенбергів та катедри. І на даний час, це поки справді найдавніший відеоряд Станиславова. Хоча відомо, що Франківськ знімали і раніше.

Відео: Найстаріше відео міста Станиславів. Перша Світова, 1917 р.

Також в історії фігурують спогади, що місто у кінці 1920х знімав один з основоположників кінематографу в Галичині – Юліян Дорош. Фільмували на кілька камер і свято дивізії «Галичина» в центральних частинах міста у липні 1943-го. Тільки ж де ці плівки поділись? Тут це історія замовчує. Але віднайти їх було б справжнім скарбом.

РАДЯНЩИНА

Попри Австрійський чи Польські періоди, рання радянська доба міста на відео теж була донедавна рідкістю. Чому донедавна? Все просто. Велика частина радянської кінохроніки, яка пропагандивно демонструвалась у вигляді кіножурналів перед фільмами у кінотеатрах збереглась. А збереглась вона у фондах центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Пшеничного, що знаходиться у Києві. Саме там, впродовж трьох останніх років періодичними виїздами попри всі бюрократичні процедури вдалось переглянути більше двохста кіноплівок, де в описах згадується місто. Було відібрано і оцифровано понад 120 найцікавіших сюжетів з життя Станіслава та вже Івано-Франківська. Від 1946 по 1995 роки.

Монтажний стіл для перегляду плівок в архіві.

В кадрах фігурують унікальні події, як наприклад, відкриття центрального універмагу, відкриття кінотеатру «Космос», перша чистка штучного міського озера, відкриття пам’ятника Братам Майданським і центральному Леніну, перший день роботи обласного музею мистецтв Прикарпаття, будівництва заводів, запуск першого тролейбуса, паради, демонстрації, голодування в протистоянні церковників за храми у місті, руйнування старих кам’яниць у центральній частині міста та багато-багато іншого. Частина цих відео сюжетів вже була оприлюднена, проте більшість ще не відома загалу. Ще кілька відео зі своїх архівів для проекту надав знаний у місті журналіст – Мирослав Бойчук.

УНІКАЛЬНІСТЬ КІНОПРОЕКТУ

З численного віднайденого матеріалу, Михайлом Копієвським змонтовано німий 45-ти хвилинний фільм «МОЄ МІСТО. 100 РОКІВ НА ЕКРАНІ» у якому відібрано знакові моменти життя міста. Сценарій написав відомий місцевий краєзнавець Іван Бондарев. Кінохроніка показує усі історичні періоди, а також окупації під якими було місто впродовж останніх ста років: Австро-Угорщина, Річ Посполита, окупація угорськими та німецькими військами, радянська окупація та Незалежна Україна. Також у відеоряді було використано і фотоматеріали.

Окрім того, що ініціаторам проекту вдалося поєднати різні сюжетні лінії життя міста за сто років у одне 45-хвилинне німе кіно, особливістю фільму є і його еклектичний музичний фон. Класичні мелодії від струнного ансамблю «Quattro corde» у поєднанні із сучасним електронним сетом від «хaoRa» – вдало доповнюють відеоряд, розставляють акценти, тримають увагу глядача та не дають відірватися від екрану. Такий музичний мікс є невипадковим. У фільмі фіґурують як старий Станиславів, якому притаманна традиційність тогочасної Європи, так і сучасний Івано-Франківськ з його пошуком новизни. Цікавим є і те, що для проекту відомий письменник Тарас Прохасько написав прозові тематичні тексти, які зачитає під час показу фільму.

Відео: Трейлер кінопроекту “МОЄ МІСТО. 100 РОКІВ НА ЕКРАНІ”

Для класичних музикантів заграти з електронником це теж виклик. Як зізналась художній керівник «Quattro corde», Анжела Приходько: «Такий досвід у нашій практиці вперше. Але це надзвичайно цікава ідея. Наша музика буде фоновою під час показу, вона відражатиме настрої які є на екрані. Зараз ми разом з діджеєм співпрацюємо, «зіграємось» на репетиціях. Нам самим цікаво як це буде виглядати у кінцевому результаті».

Віктор Новожилов, колишній учасник гурту «Перкалаба», а зараз ідеолог електронного проекту «хaoRa», зазначив: «Мені спершу важко вдавалась співпраця з класичними інструментами. Щоб не перевантажувати візуальний ряд довилось трішки поексперементувати. Це не можна назвати безпосередньо діджейством. А швидше за все це таке собі електронне композиторство. Я спробую до класичних звучать додавати якійсь текстури, шуми чи інші не характерні звуки. Не варто чекати на показі якоїсь дискотеки. Це буде своєрідне настроєве до відео звучання». Цікаво, що на захід спеціально приїде директор центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Пшеничного – Владислав Берковський.

За якийсь час, після запису музичного оформлення у студії, фільм «“МОЄ МІСТО. 100 РОКІВ НА ЕКРАНІ” буде оприлюднено в Інтернеті. Дана ініціатива здійснена силами мистецької аґенції «Мантикора» (Віктор Вінтоняк та Мар’яна Заклінська), тижневика «Репортер» (головний редактор Андрій Філіппський та телерадіокомпанія «Вежа»).