ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Історії з району: “Набережна”

Історії з району: "Набережна"

У  спецпроекті “Історії з району” ми проведемо вам екскурсію спальними районами Івано-Франківська. Цікаві мешканці міста продемонструють пам’ятні для них місця та відверто поділяться з вами власними трепетними спогадами, а також ексклюзивними, захоплюючими та подекуди скандальними вуличними історіями, що траплялися з ними у рідних дворах.

На черзі – “Набережна”. З Яремою Стециком, Ігорем Масловим та Мишком Адамчаком говорили про романтику річки та її нищівні повені, дитячі пустощі, зайців та циганський табір, самогубців, наркотики та музику. 

ЯРЕМА СТЕЦИК

художник, музикант, співзасновник гуртів “Перкалаба”, “Перкалабські придатки” та музично-соціального постпанкового проекту “Пенсія”

Дитинство було сповнене чорних сторінок

Це 12-етажка. Зараз на верхніх поверах поз’являлися решітки, а колись, до року 87, коли це була єдина 12-поверхова будівля, всі самогубці приїздили саме сюди і робили нам страшні вистави. Будучи зовсім малими, коли ми помічали якийсь рух, чули, що їде швидка допомога, одразу розуміли, що вже є хтось “свіжий”. Таких випадків було багато і досить часто. Добре, що зараз цього вже так не помітно. Наше дитинство було сповнене чорних сторінок. Правда, за деякий час призвичаїлися і, моментами, вже могли й пожартувати, наприклад: “А скільки золотих зубів знайшли на це раз?” (посміхається)

На нашому райончику я тільки нещодавно перестав помічати масові “наркоманські кухні”. До 2000-их років наша вулиця та Карпатська, мабуть, навіть трошки більше, але рахувалися осередком виготовлення непоганих, різноманітних наркотичних речовин.

Однак, окрім, славнозвісних набережнянських наркоманів та суїцидників, у дворах було багато музики. Практично вся українська музика, західні мотиви поширювалися на місцевому рівні. “Глобус” – місце, що пропонувало дітям альтернативу дворового виховання і холоду взимку, наприклад (посміхається).  У свій час тут функціонувало декілька офіційних гуртків, у тому числі, й музичний. Все виглядало досить простенько, але це вже була певна база для розвитку: гітари, живі барабани, кубіки, підсилювачі, розмови про музику. В принципі, звідси виросло досить багато класних українських гуртів: репетиції групи “Захід”, які ми з радістю відвідували; Передісторії таких відомих музичних об’єднань як “Фліт”, “Хвилю тримай”, “Паркалаба” і багато інших. Також, тут організовували поїздки чи туристичні походи. Ніби смішний будиночок виглядає, і колись, з одного погляду, все видавалося доволі сумно, і ніби й не розвивалося нічого, але ми там грілися взимку, і все виглядало і відчувалося по-справжньому живим.   

“Вишка”

Я виріс біля цієї “вишки”. Ніколи до кінця не розумів, чому вона стоїть на дорозі, але особливої уваги цьому не приділяв. Думав, їх так спеціально будують. Звичайно, виявилося, що наша “вишка” – унікальний екземпляр. Вже пізніше мій син, коли вчився у гімназії, провів власне маленьке журналістське розслідування. Звернувся в обленерго. Пам’ятаю, він дуже тішився, коли йому надали, мало не письмову, відповідь, про те, що “вишка” була збудована ще до прокладання дороги, і, мовляв, знаки, які згодом установили, повинні убезпечити від ДТП. Сумнівно, звичайно, але оригінально (посміхається).

ІГОР МАСЛОВ

представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення у Івано-Франківської області

Городи, поле і зайці

Моя сім’я зі Львова. Ми переїхали до Франківська у 1973 році, коли мені було всього 6 років. Я все своє життя тут прожив. Для мене Набережна – не просто вулиця, а цілий мікрорайон. Сильний, прогресивний, творчий осередок. Мої батьки влаштувалися на роботу в Університет нафти і газу. В той час всім, хто приїздив зі Львова сюди працювати, надавали квартиру. Зараз ми можемо тут бачити 9-ти поверхові, 14-ти поверхові будівлі, а тоді, у 73-му, пам’ятаю, ця вся територія – приватні городи, поле. Я тоді тут вперше побачив зайця. Для мене це було так дивно. У Львові ми жили в самому центрі, а тут приїхали – поле, річка і більше нічого нема. Зараз це складно уявити, проте колись тут справді просто бігали зайці, і це один з найяскравіших, найцікавіших спогадів мого дитинства (посміхається).

Циганський табір

Друге, що запам’яталося, знову ж таки, чому я обрав саме це місце на Набережній, десь посередині між опорою і нами, на площадці, у році так 80-му тут був облаштований циганський табір. Ми бігали зі школи, дивилися на кібіток, коней, жінок. Це було красиво. Вони довго тут жили, і спостерігати за ними було дуже цікаво.

Місце зустрічей – річка

В свій час ми з друзями часто ходили на річку. У міському озері, наскільки я пам’ятаю, завжди було заборонено купатися. Тому всі збиралися тут: половити рибу, зустрітися з дівчатами; випускники по традиції приходили сюди зустрічати сонце. Запалювали вогнище на березі, співали пісень, святкували. Вже пізніше, коли рівень води зменшився, люди перейшли на озеро.

Раніше річка була повнішою, і часто виходила з берегів. Під час повеней вода заходила через дамбу і сходила на дорогу. Знаєте, людина боїться вогню і води. Вогню – більше, але якщо бачиш це видовище на власні очі, стає справді страшно. Стихія не залишала тут нічого.

МИШКО АДАМЧАК

музикант гурту “Кораллі”, доброволець медичного батальйону “Госпітальєри“, організатор фестивалів

Культове місце – Дамба

Це наш чудовий район Набережна. Від Карпат до Чорного моря…(сміється). Культовим місцем, звичайно, завжди була дамба. Один з таких яскравих, теплих спогадів дитинства, це коли батьки виходили сюди пограти в бадмінтон, а ми з моїм старшим братом сиділи і спостерігали за воланчиком. Також це була одна з постійних локацій для прогулянок. У тому числі, і прогулювань музичної школи та пар. Тут завжди було класно на велосипедах кататися, і взагалі, – природа, до річки два кроки.

Клени, бази, кропива і кам’яні бійки

Одними з окремих місць-спогадів є ці чудові клени. Ми влітку завжди на них робили засади. Виламували зсередини дрібні гілочки і майстрували власні, так звані, бази (посміхається). Це були “капітальні” будівлі, і не на одному дереві. Пам’ятаю, сусіди не раз сварили нас за це і намагалися десь урвати кропиви… Тому, так, з кропивою доводилося теж боротися (посміхається). 

Стосунки з сусідніми дворами були доволі натягнутими. Ми просто кучкувалися один навпроти одного і кидалися камінням. Одного разу мені добраче розквасили губу. Особливої причини не потрібно було, інший двір – вже причина для претензій. Але паралельно, ми могли і у футбола між дворами грати. Тобто, раз на раз не попадало (посміхається). 

Прохід на Пулюя

На цій прекрасній алеї, між садочком, у який я ходив змалку і школою, у якій провчився з першого по третій клас, мені чи не єдиний раз у житті…. дали тягла (сміється). Причина банальна- “чи є манєти, чи є сігарєти”. Нічого не забрали, здається, але один раз по писку дістав.

Сцена

На цій сцені у нашому рідному дворі, я колись мріяв виступити, але так і не довелося. До музики ми з братом і друзями були дотичні змалку і тому навколомузичні думки у нас постійно культивувалися. До речі, нещодавно я знайшов свій дитячий малюнок, на якому одною з ілюстрацій свого майбутнього, я зобразив сцену. Власне, десь воно так і сталося (посміхається). Не виключно, що колись ми таки започаткуємо якісь виступи тут.

 

Роксолана БЕЛЕЙ
ФОТО: Тарас ЗЕНЬ 

Сподобався матеріал? Поділись ним з іншими:

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial