ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Комікси замість смартфонів

Комікси замість смартфонів

Він народився та виріс у Франції. Натхнення черпав з французьких книг та коміків, а ще цікавився історією України, оскільки це земля його дідусів та бабусь. Кирило Горішній – фотохудожник, француз українського походження. Чоловік два роки працював представником посольства Франції на заході України, а згодом тут одружився та заснував власну справу – створив видавництво «Леополь». Сьогодні Кирило відчуває, що потрібен Україні, потрібен для розвитку української культури.

Одним з крайніх проектів француза українського походження став графічний роман «Герой поневолі» за твором Івана Франка. Над створенням нетипового видання, Кирило працював пліч-о-пліч із художником Міхаєм Тимошенко, – румуном, котрий вже 16 років проживає в Україні. Чоловіки представили графічний роман, двотомну графічну адаптацію історичної повісті Івана Франка. «Ми створювали книгу з великою повагою та любов’ю до Франка, вважали на кожен момент, щоб не образити Івана Яковича», – каже автор книги.

 

– З презентаціями графічного роману «Герой поневолі» ви відвідуєте не тільки великі міста, але й районні центри. Рідко видавці обирають невеличкі міста для презентації своєї книги. Розкажіть про такий вибір та враження від тих місць, де побували.

Кирило: Для нас важливі не тільки гламурні місця, ми намагаємося виконувати просвітницьку діяльність. Якщо наша книга може популяризувати українську культуру, мистецтво та історію водночас, то для нас це головне завдання. Графічний роман, чи як його називають в Україні, комікс – це інструмент популяризації української культури. Коли я познайомився з Міхаєм, я почав все більше цікавитись таким видом мистецтва. Саме такий жанр дуже популярний у Франції. Я виріс у Франції, прожив там 25 років. Від коли себе пам’ятаю – читав комікси.

Для нас було важливо провести презентації якомога демократичним способом. Показати видання не тільки в галереях, для еліти чи світської публіки, а також презентувати і для школярів, старших людей. Якщо є хороші організатори, ми завжди погоджуємося відвідати будь-яке місто. Зокрема презентували книгу в Коломиї. Михайло Петрів, мій хороший друг та юрист, запропонував провести зустріч у музеї. Також провели презентацію і в молодіжному центрі міста. Я був вражений тим, наскільки молодь зацікавлена новими проектами, це далеко не пасивні люди. Для нас це було відкриття. Ми повторили це і в Самборі, відвідали невелике містечко.

– Як сприймає видання аудиторія у різних містах країни?

Кирило: Є різні реакції. Може то трішки парадоксально, але незважаючи на те, що в книзі йдеться про Львів, але найбільший інтерес я відчув у Києві, коли ми презентували в Книжковому Арсеналі другий том. Я був вражений великою кількістю зацікавлених.

– Ви говорите про графічну книгу, як про «інструмент». Чому ви вважаєте, що саме такий формат є інструментом впливу на культурну свідомість людей?

Вважаю, що це доступніший спосіб, аніж «сухий» текст. Коли я перший раз тримав в руках том Івана Франка, відверто кажучи, я не мав охоти читати, бо це було «сухо». Коли взяти, досить часто нам кажуть, що французи і румуни, завдяки маловідомому твору «Герої поневолі» розкривають Івана Франка по-новому. Для мене це дуже приємний комплімент. Це означає, що ми змогли популяризувати шматочок української культури таким чином, що люди про неї читають. Для мене, поєднання тексту і малюнку – найкращий спосіб подачі будь-якої інформації. Особливо в час, коли кожна людина отримує великий потік зображень через реклами, через Інтернет, то вони менше читають. Це доведений факт. Тому, коли я створив видавництво «Леаполь» у Львові, головною метою було створити візуальні книжки з малюнками та фотографіями.

Міхаль: Я, як художник, люблю і колекціоную такі книжки. Люблю сприймати інформацію через візуальне відображення. Такий спосіб вже давно існує у світі. Мені подобається все те, що допомагає збагатити уяву. Ми робили книгу з великою повагою до Івана Франка. Ми намагалися зробити досить оригінальний український продукт.

– На які досвіди зважали при розробці графічного видання?

Кирило: Я завжди моніторю ринок, коли їду до батьків у Францію. Я багато часу проводжу в книгарнях, щоб бути в курсі тенденцій, оскільки це дуже важливо. Наша мета – не тільки розвивати в Україні цей жанр, але й показати нашу книгу світу. Показати так, щоб не намагатись когось переконати, що Україна найкраща… Ніби такий спосіб міг би заспокоїти, але це не означає, що в це будуть вірити, оскільки в кожній країні також є свої герої. Саме тут мені сподобався критичний погляд Франка на його народ. Він показує приклад Степана Калиновича, котрий на початку історії будучи нудним чиновником у міській раді, котрий потім стане героєм поневолі. Але Іван Франко не показує його, як суперового героя з великими м’язами, і рятує Україну. Ми не хотіли працювати саме в такому напрямку, а обрали дещо інший підхід через оригінальну історію розбавивши візуалізацією.

Міхаль: Ми не цілилися робити щось дуже популярне. Нас часто запитували про те, чому не обрали відомий твір Франка, наприклад «Лис Микита», чи не образи щось про козаків. Як на мене, Кирило вибрав ризикований твір, оскільки він маловідомий, але в цьому я його підтримав. Це певний наш обов’язок – популяризувати те, що не є популярним сьогодні.

Якими були етапи роботи?

Кирило: Будь-який проект перш за все потребує ідеї. У цьому випадку ідея у з’явилась природньою, оскільки я виріс у Франції, де велика кількість коміксів. Я помітив, що в Україні їх навпаки дуже мало. Я не сценарист, я тільки адаптував текст. Напевне, занадто лінивий, щоб самостійно придумати сюжет і це не моя робота. Звичайно спочатку потрібно провести велике дослідження, оскільки тут йдеться про 19 століття. Ми перевіряли як виглядали тоді люди, якими були будинки, проаналізували велику кількість літографії тих часів, щоб побачити навіть, як люди вітались між собою, який носили одяг… Приділяли багато уваги деталям, зокрема наскільки багато було собак на вулицях, як жебраки сиділи біля церкви, щоб спробувати передати атмосферу тих часів. Коли вже було достатньо матеріалу, все це я передав художнику – Міхаю, і ми  почали працювати над створенням «storyboard», намалювання повної історії через ескіз. Далі Міхай розвивав візуальну частину книги.

– Міхаю, коли вперше почули про ідею створення графічного роману, чи одразу уявили як виглядатиме комікс?

Міхай: До таких речей я дуже серйозно ставлюсь. І саме малювання графічних романів я дуже люблю. 13 років поспіль я колекціоную такі малюнки. В принципі, ця книжка перша з моїм повноцінним авторством. Проте, я малював дуже багато в такому напрямку, тому певний досвід в мене був. Щодо натхнення, то як такого не було раптово, оскільки це для мене справа звична. Проте я відчував натхнення через те, що йдеться про Львів, місто в якому я проживаю, тому я відчув певний обов’язок перед ним. Я одразу підтримав Кирила і не мав жодних претензій щодо історії. Це дуже різноманітна та цікава історія. Львів – це ще один герой книжки.

Кириле, чи не думали про створення графічної книги у Франції, у вашій рідній країні? Чи це надто конкурентна справа?

Кирило: Моя мета – створювати книжки тут, в Україні і про Україну. Але показати це, зокрема і в Європі. Зараз ми готуємо німецькому версію «Герой поневолі» у співпраці з австрійським центром у Львові. Будемо презентувати німецьку версію спочатку у Львові, а потім й в Австрії. Мета – експортувати наступні твори за кордон. До речі, книга є у різних перекладах.

– Чому, на вашу думку, для України комікс рідкісний жанр? Що стає на перепоні видавця до реалізації книг у форматі коміксів?

– Причин насправді багато. По-перше, саме цей вид мистецтва не був популярним протягом довгого часу, оскільки за радянських часів його оцінювали з американською культурою. Оскільки американська культура була несхвальною за радянських часів. Цей жанр мистецтва асоціювалася з країною ворогів. Причина може бути в тому, що немає багато творців коміксів в Україні. Як на мене, тут велика кількість талановитих художників, але щоб створювати щось, потрібен світовий досвід, орієнтуватися в тенденціях, треба вміти поєднувати текст і малюнки, вибрати правильні ритми, і ще розповісти історію. Я маю велику повагу до Міхая, який не тільки поєднав текст і малюнки, але й додав багато емоцій через малюнки. Не з усіма художниками можна знайти таку хорошу спільну мову.

Міхай: Всі ми люди, всі ми хочемо їсти та добре жити. Як виживають театрали з маленьких зарплат? Як виживає кіно, яке не окуповується в прокаті? Неокупність будь-якої творчості не спонукає розвитку продукції. В тому числі і книжкова галузь. Книжковий ринок в Україні відрізняється від європейського, від країн, де дуже популярна книжка. Якщо книги продаються довго – гонорар буде низьким. Життя в Україні cтало дорожчим. Коміксна індустрія зараз розвивається завдяки ентузіазму. До того ж, це хороший спосіб виразити себе для художників та сценаристів. До таких проектів більше долучається молодь.

Такі видання роблять такі ентузіасти, як ми, оскільки нас не переслідують комерційні цілі. Ми відразу розуміли, що йдемо на комерційний ризик. Тому вирішили робити якісний продукт з великою любов’ю. Це дасть можливість в майбутньому відсортувати якісні продукти від неякісних. Існує велика кількість видань, які випускають тільки раз, оскільки немає вигоди. Звичайно можна шукати ще багато інших причин того, чому б не створювати не популярні за жанром видання в Україні.

– Яким чином вдалось інтерпретувати твір Івана Яковича у комікс? Яких змін зазнав сам твір?

Кирило: Звісно текст довелось скоротити. В першу чергу я забрав ті моменти, де Франко описує, їх ми замінили малюнками. Зберегли внутрішні думки і мислення героїв про те, що не можна передати через малюнки. Дуже важливо зберегти стиль автора, зберегти найцікавіші моменти.

Сніжана САМАНЧУК

Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com

CLOSE
CLOSE