Оксана Білик – вчитель історії в одній зі шкіл Івано-Франківська. Ми зустрілися із нею у сонячний квітневий день. Такий самий, як був тоді – понад чверть століття тому…
Спокійно говорити на цю тему Оксана не може. Чорнобиль для неї – історія не загальнонаціональна, а особиста. Її коханий чоловік – ліквідатор аварії на ЧАЕС. З Андрієм Біликом вони одружилися у 2001-му.
Їхньому синові Андрієві нині 16. Хлопець закінчує школу і планує податися у медицину. Адже мріє, як і батько свого часу, рятувати людей.
На той час ліквідатору Чорнобильської аварії Андрієві Білику не було й тридцяти років. Він проходив службу в армії. І не сподівався, що колись йому доведеться освоїти зовсім нову для нього професію.
Після Чорнобильської аварії життя Андрія Білика перевернулося з ніг на голову…
Відтак, почав писати книги. Нині у його особистому творчому доробку – з десяток видань. У них «радіаційні» чорнобильські спогади тісно переплітаються із роздумами про духовне життяя.
У 2007 році за спеціальною програмою, організованою для дітей Чорнобиля, Оксана Білик із сином вирушили у санаторій. На Кубу. Там упродовж трьох місяців ставили 6-річного Андрійка на ноги.
Чимало спогадів залишилося на світлинах. У старих сімейних альбомах Біликів – подорожі та спільні відпочинки у спеціалізованих санаторіях. Вони навчилися цінувати кожну хвилину життя. І, запевняють, у цьому найбільше щастя.
Ірина Головенко, Мирон Василик. Новини на «Вежі».
Залишити відповідь