Любомир Левицький: «Ми звикли вважати, що в Україні немає перспектив для розвитку, проте насправді все дуже реально та близько, кордонів вже не існує»

Любомир Левицький: «Ми звикли вважати, що в Україні немає перспектив для розвитку, проте насправді все дуже реально та близько, кордонів вже не існує»

Ритм голлівудського життя, знайомство з його підводним камінням, важливість репутації, яку не просто здобути, але легко втратити, а також найкращі кінозірки світу, – про все це поговорили з відомим українським кінорежисером та кліпмейкером – Любомиром Левицьким. Зараз режисер працює над створенням фільму «Black Friday» в Голлівуді. До того ж, розпочато роботу над іншим фільмом, вже в Україні, під назвою «Егрегор».

Будучи в рідному Івано-Франківську, в гості до «Вежі» завітав Любомир Левицький, котрий поділився враженнями роботи із голлівудською студією, розповів про людей, котрі вразили найдужче, проаналізував кіноринок Європи та Америки, а ще, вивів власну формулу співпраці у галузі кіно між Україною та Голлівудом. Більше про це та інше в розмові з режисером Любомиром Левицьким.

– Любомире, зараз ви працюєте над створенням фільму в Голлівуді, який помітили контраст у роботі режисера в Україні та Америці?

– Потрібно розуміти, що нічого не буває одразу. Я йшов до цього 12 років. Всі мої фільми, які я виготовляв для українців, завжди були проголлівудськими. Починаючи від сюжетів – закінчуючи візуальними картинками. Це був певний шлях до проектів там. У мене була співпраця з багатьма впливовими голлівудськими спеціалістами. Взагалі, Голлівуд – це велике село, і всі це знають, село візуально та буквально.

– Ви відчули це на собі?

– Так… Я розкажу як працює Голлівуд. Якщо ви актор, ви можете половину свого життя займатися кіно, стати найкращим актором України, – ви точно можете бути впевненим, що вас знають в одній з найбільших акторських агенцій Голлівуду. В цих агенціях є люди, котрі займаються моніторингом ринків світу, і вони беруть до уваги кожну країну. Агенція формує певну акторську базу. Якщо завтра будь-яка відома кіностудія Америки захоче знімати фільм в Україні, то вона звернеться до акторської агенції, яка надасть весь список акторів з якими можна працювати. Інколи ми думаємо про те, що нас тут ніхто не бачить і немає перспектив, проте насправді все дуже реально і дуже близько. Сьогодні ми живемо в час, коли кордонів не існує. Вони є тільки фізично, але у наших головах вони не повинні бути.

Така ж історія і зі мною. Протягом трьох років ми розмовляли про наш проект із голлівудською студією, і настав той момент, коли наш сценарій взяли. Сьогодні над ним працює американський сценарист. Скоро приступимо до активних робіт над фільмом «Black Friday», тобто «Чорна п’ятниця». Він розрахований на тинейджерів, на молодого глядача. Це кіно розкриває проблему Інтернет-травлі. Скажу, що це тиха чума нашого сторіччя. Коли ми робили презентацію проекту, вивчали статистику цієї проблеми і «копнули» глибше, – були шоковані тією величезною кількістю дітей, підлітків, котрі у школах і коледжах страждають від цієї проблеми. Покоління 80-х чітко розмежовує реальний світ та Інтернет, та от покоління після 90-х не бачить цих кордонів. Вони не розуміють того, що людина котра написала негативний коментар, це просто не надто адекватна людина, котру в житті ти й не побачиш, а вони це сприймають за реальну персону, котра тебе образила та ще й всі це побачили. Люди замикаються і дуже часто закінчують життя самогубством через елементарну дурницю. В цьому трилері ми вирішили порушити саме таку проблему. Це буде психологічний трилер, де буде багато гумору та інтертейменту. Ми хочемо висміяти цю проблему, довести підліткам, що все це дурня і насправді непотрібно так серйозно до цього ставитись.

– На якому етапі зараз робота над фільмом «Black Friday»?

– Взагалі створення фільму має такі етапи: перший – це девелопмент, тобто написання сценарію та створення перших постарів, друге – кіарт (перша візульна продукція), після етапу зі сценарієм переходимо до етапу препродакшена (розкадровки, пошуку локацій та кастингу), та зйомки, які плануються на зиму.

– Чи орієнтовно відомо, де відбуватимуться зйомки?

– Ми розглядаємо два варіанти: перший – це можливо буде Оклахома-Сіті, тому що там діє закон повернення податків. Це дуже зручна схема: наприклад якщо ваш бюджет фільму один мільйон доларів, то вам потрібно мати всього-на-всього 800 тисяч доларів, і вам повертають 300 тисяч назад. Проте є проблема, яка полягає у тому, що всю знімальну команду потрібно буде привезти туди і забезпечити проживанням. Через це воно і вийде в нуль. Другий варіант – можливо будемо знімати на уже готовій локації супермаркету в Лос-Анджелесі, яка стоїть на Universal Studios. Це ще вирішуватиметься. Намагатимемось вкластись у невеликий бюджет, тому що загальний бюджет фільму не буде дуже великим. В мене вже є репутація режисера, який вміє робити дорого за дешево. В Голлівуді це дуже цінується. Так-так, навіть там такий період, що всі рахують кожну копійку.

До речі, хоррор фільми – це єдиний жанр у світі, де продається концепт. У цьому жанрі без участі суперзірок він матиме високі касові збори. Беручи до уваги фільм «Пастка», який нещодавно був у прокаті, він має бюджет 4,5 мільйонів доларів і збори – 200 мільйонів доларів без єдиної кінозірки.

– Ви надаєте перевагу таким жанрам, як трилер, хоррор… Звідки такі уподобання?

– Мій улюблений жанр – це комедійний хоррор (як психологічний трилер). Це «suspense» кіно в якому є гумор, оскільки без гумору все виглядає дуже чорно, нуарно. Взагалі в кіно, навіть у малобюджетних фільмах, я намагаюсь використовувати прийоми, які б викликали різні емоції у глядача, оскільки режисер є провідником. Уявіть собі, що ви приходите на атракціони американських гірок, і там є людина, котра тисне на кнопку «пуск», людина, якій ви довіряєте, сідаючи в кабінку. Далі, несучись по гірках, ви отримуєте різні емоції… Така ж картина і в кіно: режисер – ваш провідник, оскільки йому ви подаєте руку і він вас веде. Завдання режисера – максимально гостро викликати емоції та почуття у глядача. Це різні емоції: страх, посмішка, переживання… Саме в цьому ключова формула щастя та успіху фільму.

– З чого ви почали свою режисерську діяльність у Голлівуді?

– Робота Голлівуду побудована на персональних контактах. Неможливо просто прийти в офіс і сказати про те, який ви чудовий режисер, тому будете знімати фільм. Це не працює. Все будується тільки на довірі, оскільки в цьому світі все тримається на репутації. Репутацію там здобувати дуже довго, а втратити її можна дуже просто. Всі роки співпраці із спеціалістами, з оператором Марком Еберлі, котрий зараз є одним зі співпродюсерів фільму та оператором, саме з ним ми знімали «Тіні незабутих предків». Його партнери стали великими людьми в Голлівуді… Тобто все має певний розвиток, сказати, що просто так «пощастило» – не можна. Для того, щоб досягти успіху, потрібно зробити дуже великий об’єм відповідальної роботи Але ти ніколи не знатимеш, як тебе поведе. Голлівуд – це така машина, яка просто перетирає, вона може викинути дуже високо, або протерти і кинути вниз… Це Рулетка. Потрібно просто робити те, що ти добре вмієш.

«Щоб досягти успіху, потрібно зробити дуже великий об’єм відповідальної роботи»

 

– Чому Америка, а не Європа?

– Існує європейська школа кіно та голлівудська. Саме голлівудська школа мені ближча. Я такий собі адепт Голлівуду в Україні. Європейські фільми дуже класні, я люблю їх дивитись. Але ж не все, що ми дивимося, ми робимо. Там є чого повчитися, особливо у французькій школі, конкретно по роботі з історіями, сторітеллінгом, роботою з акторами… В цьому вони прекрасні. Хоча крутіше голлівудських кінозірок немає у світі. Вони універсальні машини, ці люди вміють все. Вони наче пластилін. В роботі з режисером всі актори можуть запропонувати 10 варіантів своєї гри, і режисеру залишається тільки обрати, відповідно контексту свого задуму.

В Україні існує проблема із досвідом акторів. Є дуже багато талановитих акторів, особливо молоде покоління. Єдине, чого їм не вистачає, то це досвіду роботи у серйозному кіно. Здебільшого всі знімаються у серіалах, а це не той досвід, якого хотілося б їм дати. Тому я не прихильник розвитку освіти в Європі. Більше люблю Голлівуд.

– З ким познайомились із голлівудських зірок та хто найбільше вразив?

– Найбільший трудоголік Голлівуду – Майкл Бей. Він мене просто вразив! Це те, до чого я тягнувся, те, що мені хотілося б робити. По якості ця людина зробила вже все, що тільки можна. Коли, наприклад, режисер може впливати на виробників IMAX, щоб ті змінили камеру, то цей вплив говорить сам за себе. Минулого разу я був у його офісі, що в Санта-Моніці, і я не можу передати ту енергію… Це не описати.

Проїхавшись по Голлівуду складається враження, що це маленьке село, де все тихо і нічого не робиться, проте насправді там протягом дня відбуваються тисячі кастингів, зйомок, справ.

– Чого ж варто запозичити українському кінематографу в голлівудського?

– Мені хотілося б, щоб Україна могла дати якісний сервіс для голлівудських студій. Попереду ще великий труд, тому що потрібні правильні студії, правильні закони. Те, що прийняли Закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні» це добре, оскільки включає роботу із закордонними продюсерами. Я думаю, що одного дня він запрацює. Найголовніше, щоб в Україні настав мир і почали діяти страховки. Наразі ми не можемо запросити до нас кінозірок через те, що агенції не відпускають акторів без страховки.

– Де плануєте розвиватися надалі: Америка чи Україна?

– Мій шлях не інноваційний, його протоптувало багато людей, але мені хочеться зробити це у своєму форматі. Для того, щоб завоювати довіру в Голлівуді та отримати репутацію, потрібно зробити один раз щось добре там, а пізніше ви можете робити що завгодно. Надалі в мене на меті знімати в Україні фільми спільного виробництва із США. Робити багато зйомок в Україні, запрошувати кінозірок, ставити їх на майданчик з нашими акторами, робити проекти, які були б цікавими всьому світу. Це те, що цікаво мені.

 

«Для того, щоб завоювати довіру в Голлівуді та отримати репутацію, потрібно зробити один раз щось добре там, а пізніше ви можете робити що завгодно»

 

Скажу відверто, я вже награвся в цій пісочниці. У двір я вийшов першим, коли було похмуро, коли був дощ. Я довго грався і коли вийшло сонечко – прийшло багато дітей і стало тісно. Я зрозумів, що у мене зник інтерес гратись у цій пісочниці, мені захотілось відкрити в нашому дворі велику пісочницю. А для цього потрібно сходити на сусідній кар’єр, взяти машину і привезти піску. Задача дуже складна, але мені це цікаво.

Як вам вдається долати труднощі на своєму шляху?

– Мені страшно щоразу, коли я починаю щось знімати. Людині, котра має почуття відповідальності, завжди страшно за будь-яку справу, яку вона виконує. Проте, я завжди намагаюсь боротися зі своїми страхами. І коли щось не виходить, я ставлюсь до помилок дещо по-іншому: я вважаю, що помилка – це нормально. Питання в тому, що ти робиш далі: зупиняєшся, чи виправляєш. Всі ми протягом свого життя робимо помилки, справа тільки в тому, щоб зізнатись собі у цьому і виправити їх. Інколи люди налякані тим, що можуть зробити помилку, саме через це не роблять і кроку. Всі страхи стають глобальними і захоплюють повністю… А за страхами здебільшого стоять людські мрії.

– Вихід ще одного вашого фільму анонсовано на 2018-ий рік. Стрічка під назвою «Егрегор». Як поєднуєте зйомки двох фільмів у різних країнах? 

– Зараз в Україні ми працюємо над фільмом «Егрегор». Вже відзняли декілька сцен. Зараз вимушені дещо відтермінувати продакшн цього фільму до наступної весни, тому що у нас є серйозні невідповідності з графіками акторів, а ми хочемо залучити відомих європейських акторів. Тому обрали оптимальний час для всіх. Візьмемось до роботи по завершенню зйомок фільму «Black Friday», а це буде весною наступного року. Тобто, два мої фільми паралельно будуть у постпродакшені. Я люблю працювати паралельно, це простіше, аніж з одним проектом. Пояснюю чому: коли ти працюєш тільки із чимось одним, у тебе замилюється око, і погано сприймаєш роботу. А якщо по тижню перемикатися з проекту на проект –з’являється нове бачення.

 

«За страхами – людські мрії»

 

– Сюжет стрічки «Егрегор» ви писали самостійно, і до того ж ви є режисером фільму. Це український пригодницький трилер з елементами містики. Звідки такі настрої?

Це все береться десь із Карпат. Це історія про таємний світовий орден, який використовує енергію людей, котрі збираються в одному місті з однією метою для створення егрегорів. Егрегори є певними символами і цей орден має на меті створити сто егрегорів і сотий повинен замкнути цей ланцюг, це як в експерименті про «соту мавпу». Вони хочуть підтримати контроль над свідомістю людей у всьому світі, вони полюють за всіма революціями, за місцями, де збирається багато людей, ми показуємо певні події в Україні під абсолютно іншим кутом, не політичним, а ізотеричним. Тому це може бути цікаво.

– Це ідея однієї години, ночі, місяця, року?

Це ідея декількох днів. Ми розказуємо історію про викраденого хлопчика з надзвичайними можливостями. Його повинен врятувати батько, але у процесі пошуків чоловік стикається із загадковими таємницями, та з людьми, котрі для нього відкриваються зовсім по-іншому. Стикається із дуже складними перипетіями, союзниками, котрі трапляються йому по дорозі.

– Чи вкладаєте ви у своїх фільмах автобіографічні моменти? 

Свої, напевне, ні, але я дуже уважно слідкую за своїм осередком, за своїми друзями та знайомими. Коли я спостерігаю якусь цікаву проблематику, мені хочеться якимось чином це вкласти і у фільмі. В рамках розважального кіно, ми не маємо права нікого навчати, можемо тільки згадувати про цінності, як це робить голлівудське кіно. Голлівудське кіно нічого не навчає, воно тільки нагадує про цінності. Виходячи із кінозалу, ми надихаємось цим і згадуємо про важливі речі. А от авторські фільми розкривають певну проблему, вони вчать. Моє завдання ще складніше: треба вміти на лайтових речах приховано донести серйозний меседж.

– Чи є у вас улюблені українські фільми?

– Ми зараз перебуваємо на етапі, коли потрібно пройти через велику кількість низькоякісного кіно. А скажу відверто, що по-іншому і не буває. Це потрібно свідомо сприймати. Режисери повинні зняти по декілька фільмів, щоб все вийшло добре. На жаль, немає таких фільмів, які б мене зачепили. У кожному фільмі мені чогось не вистачає, не просто одного пункту, а декількох.

Якщо, наприклад, молоде покоління кліпмейкерів і режисерів реклами стали дуже технічними, бо приділяють багато уваги польоту дрона, аніж сторітелінгу, то я намагаюся зберегти розповідь історії, як це робить старий добрий Стівен Спілберг і піти у бік високих технологій, як це робить Майкл Бей, тільки у своєму маленькому світку, який я створюю. У цій справі важливо знаходити баланс, треба слідкувати за технологіями.

Я знімаю шапку перед тими колегами, котрі роблять спроби. Всі вони молодці. Мені вже подобаються їхні майбутні фільми. Я бачу цей прогрес. Але мені хочеться перестрибнути відразу з п’ятого класу в десятий.

– Чи критикуєте ви свої попередні роботи?

«Штольня» – це жах, я не можу дивитись цей фільм без гумору. Як розказана історія – непогано, але на кінцівку ми вже «здулись». З моїх улюблених фільмів, які я робив – це «Тіні незабутих предків», тому що цей фільм поєднав і Карпати, де я народився, і Чернівці, де я навчався. Там дуже багато для мене тепла. І містика, яку я люблю і тинейджери… Все, що люблю є у тому фільмі. Про це і говорять касові збори. «Тіні…» – єдине кіно, яке змогло себе окупити в кінопрокаті в Україні.

Сніжана САМАНЧУК

Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

ПОГОДА

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com