Емоційний інтелект – швидкоплинне західноєвропейське віяння чи життєво необхідні навики? Що це взагалі таке і для чого воно нам?
Про важливість емоцій, їх легальність та табуйованість, зокрема на Західній Україні; вплив виховання і історико-культурних процесів, а також наслідки відщеплення емоцій: стан афекту, депресію та ослаблений імунітет, читайте в ексклюзивному інтерв`ю з чарівною франківчанкою Олександрою Фофановою – психотерапевтом, спеціалістом у стосунках в сім`ї, гештальт-терапевтом, спікером цьогорічного жіночого фестивалю “Аніма” по темі емоційного інтелекту.
“Емоції – єдина правда, з якою ми народжуємося”
Є емоції, відчуття і почуття. Навколо цих понять дуже багато плутанини і, перш ніж говорити про емоційний інтелект, варто розібратися у цьому. Почуття – це комплекс емоцій, стан який є тривалим у часі. Ситуація змінюється, стан залишається (стан закоханості, до прикладу) . Відчуття – це прояв тілесної реакції на зовнішні та внутрішні подразники (пришвидшене серцебиття, спітнілість долонь тощо). Емоції — це осмислені відчуття. Тобто, ми помічаємо свої тілесні реакції на той чи інший подразник і надаємо їм якогось значення, називаємо їх, підключаючи мозок. Відчуття та емоціїї завжди ситуативні і не тривалі в часі. Варто також зазначити, що емоції та емоційний інтелект – два зовсім різних поняття. Перше – це те, що було з нами завжди, з емоціями ми народжуємося, а друге – доволі молоде явище. Досліджувати емоційний інтелект почали не так вже й давно, в 90-х роках. Якщо простою, людською мовою, емоційний інтелект – це емоційна грамотність людини. Тобто вміння усвідомлювати та розрізняти свої емоції, керувати ними та розуміти почуття інших людей. Коли люди чують про таке, їм здається, що це чергове свіже західноєвропейське віяння, і воно нам не надто потрібне. У них це поняття викликає досить легковажне ставлення: до сих пір жили без нього, проживемо і надалі. Проте, насправді, це не так. Говорячи метафорично, якщо зріла особистість – це будинок, то емоційний інтелект – фундамент, та, навіть, перший поверх у ній. Коли він добре розвинений, ви без додаткових навчань та тренінгів по саморозвитку чи мотивації, зможете грамотно визначати свої цілі та керувати власним життям. Без даної бази – все рано чи пізно розвалиться. У сучасному світі стало по-особливому важко знаходити правильний напрямок, по якому варто рухатися у житті. Існує безліч теорій та версій, як нам бути, жити, в якому напрямку рухатись, та де заховалася омріяна істина, в чому наше призначення в цьому житті? Для того, щоб чітко зрозуміти, що вам підходить, а що – ні, і потрібні емоції. Вони — сигнальна система організму про наші істинні потреби, з якою ми народжуємося. Без цієї чутливості можна довго шукати себе, проживаючи насправді “чуже” життя.
“Не будь собою – будь мені зручним”
Емоційний інтелект сильно залежить від ментальності, адже є частиною культури. Раніше емоційний інтелект був закладений глибоко на підсвідомості. На інтуїтивному рівні, люди вміли розрізняти свої емоції та опиратися на них, і не було як такої потреби їх досліджувати. Нікого цьому спеціально не навчали. Всі процеси відбувалися на генетичному рівні. Якщо мами – емоційно грамотні, то малюки просто перебирали їхні моделі поведінки. Система порушилася у часи війн, революцій та диктаторських режимів, коли дітей розлучали з матерями, що зрозуміло призводило до втрати необхідного емоційного зв’язку: діти відчували себе недолюбленими, а у жінок зникав материнський інстинкт. Саме цим зумовлений низький рівень емоційного інтелекту у сучасній українській культурі.
На відмінну від Європи та Америки, які вже давно приділяють багато уваги емоціям, у нас пропагується емоційна неграмотність. Мами гордяться чемними дітьми, які вміють подавляти свій широкий емоційний спектр. Чим вправніше людина вміє гвалтувати себе, з часом перетворюючись на робота, тим краще. Так повелося, особливо у нас на Західній Україні, що з раннього віку, дітям прийнято відщепляти емоції. Посил дуже простий – “Не будь собою, будь мені зручним”. Дітям притаманно слідувати та реалізовувати свої потреби емоційним шляхом: коли вони зляться – вередують; засмучуються – плачуть. Не потрібно змушувати їх заспокоїтися, та негайно припинити, набагато простіше прийняти цей стан. З дітьми потрібно розмовляти, пояснювати що з ними відбувається, дозволяти прожити емоцію до кінця – це елементарний вияв поваги, і вони дуже чітко її відчувають. Так вони навчаться ідентифікувати емоцію, перепроживати та швидко відпускати її. Таким чином і виховується емоційний інтелект. Це як кольори, знаєте? Ми всі народжуємося з умінням розрізняти їх, проте не можемо назвати, допоки нас не навчать. Так от, якщо дитину не вчити їх розрізняти, то до 7-8 класу колір перетвориться в один “ сіро-буро-малиновий “ , бо наш мозок працює за принципом найменшого спротиву, і інформацію, яка не використовується – просто нівелює. В дорослому віці доведеться вивчати їх заново, а це вже важче, бо треба ще навчитись їх знову диференціювати як різні тони, а не один суцільний.Так само з емоціями. Емоційна неграмотність заважає нам повноцінно жити.
“Емоції – сигнальна система, яка допомагає ідентифікувати наші потреби”
Внутрішній світ керує нами набагато більше, ніж мозок. Всі ви це помічали неодноразово. Скільки б ми не старалися силою думки змусити себе розлюбити когось в одну мить – у нас нічого не вийде. Це справедливо і до усіх інших сфер життя.У всіх нас є базові потреби. Емоції – сигнальна система, яка допомагає ідентифікувати їх. Якщо навчитися розрізняти емоції – можна з легкістю оприділити, що саме вам потрібно від життя, визначити власні орієнтири і слідувати їм. Якщо опиратися лише на інтелектуальну складову, можна заплутатись та почати жити всупереч своїм істинним потребам, що часто супроводжується прокрастинацією та шаленою втомою.Замість того, щоб героїчно боротися з лінню, яка, до речі, захищає нас, краще опиратися на власну чутливість, а мозок підключати ,як інструмент, для ефективної реалізації власних , а не чужих потреб. Допоки не розрізняємо своїх емоцій та потреб — залишаємося маріонетками в руках тих, хто їх розрізняє, та реалізуєму їх цілі в житті.
В Україні багато емоцій – табуйовані. На Західній Україні, основна – це злість. З часом вона перетворюється в пасивну агресію. Сама по собі злість – прекрасна річ, яка нікому не шкодить, а навпаки допомагає. Якщо я можу відслідковувати і розуміти її, я можу нею керувати. Наприклад, припинити ситуацію, яка мене не влаштовує, не терпіти те, що мене руйнує, сказати “ні “ тому, що не підходить мені. Коли мене постійно щось напружує, я не розумію, що зі мною робиться, зрозуміло, що рано чи пізно я вибухну. Злість — це лише внутрішнє переживання, а от агресія — це уже дія, цією емоцією зумовлена.Ми не в силі контролювати емоції, але ми можемо керувати своїми діями.Тому злість та агресія — не одне і те ж. Злість лише сигналить нам про дискомфорт, не більше. Вона не несе загрози ні нам, ні оточуючим.
“Якщо емоції виникають, а ми їх подавляємо, вони просто осідають всередині нас”
Як правило, цей процес відбувається двома шляхами. Перший – емоції накопичуються, і в певний момент, досягнувши свого “піку”, здатні спровокувати виверження справжнього вулкану. Це називається станом афекту. Ви більше не можете нічого контролювати, часто не розумієте, що з вами відбувається і перестаєте об`єктивно сприймати ситуацію. Людей, які часто афектують, прийнято називати емоційними, хоч насправді це емоційно неграмотні люди, які просто багато терплять і тому часто зриваються. Другий шлях — емоції просто “ осідають “ в тілі у вигляді захворювань. Це називається – психосоматика. Всім це поняття здається звичайною маячнею Луізи Хей, і я дійсно погоджуюся, що її підхід шаблонний і тим помилковий, проте вона права у тому, що є прямий зв`язок емоцій і захворювань. Психосоматика справді існує. Оскільки ,емоції — це певний конект між головою і тілом, то від них змінюється гормональний фон, хімічний склад тканин і клітин, то певна річ, що при тривалому ігноруванні емоцій виникає хронічний стресовий стан, при якому порушуються ланки імунітету в певних органах, і це пізніше слугує хорошою базою для розвитку різноманітних захворювань. Коли я кажу, що всі хвороби психосоматичні – це не означає, що я, як колишній лікар, заперечую наявність існування вірусів чи бактерій. Вони, звичайно, є, але поки наш імунітет не дозволить їм – вони не спровокують захворювання. Люди з хорошим емоційним інтелектом, правда, вкрай рідко хворіють.
Зазвичай, ці два процеси паралельні. Коли ми емоційно безграмотні ми маємо і те, і інше, і тоді повністю підвладні емоціям. Коли рівень розвитку емоційного інтелекту достатньо високий, парадом керуємо ми. Не доводимо себе до піку люті, аби в один момент феєрично вибухнути, а здатні ідентифікувати і зупинити ту дію, яка нас непокоїть, ще в зародку. Для цього й потрібно розвивати емоційний інтелект, щоб ловити ті самі емоції на низьких децебелах і не втрачати контроль над собою.
Від легкого роздратування до люті, від неприязні до того, що вже нудить, від ніжності і трепету до ейфорії. На кожному з етапів цього емоційного діапазону реакції наші будуть різними. І при легкому роздратуванні наша поведінка врази адекватніша, ніж в моменти люті. Кожна емоція дана нам для чогось. Той прекрасний творець, завдяки якому ми на цій землі, не залежно від того, вірите ви в Бога чи еволюцію (посміхається), якби знав, що половину тих емоцій пізніше стануть називати негативними, сильно би здивувався. Всі вони регуляторні. Всі є сигналами про потребу і кожна несе свої важливі функції. Негативними прийнято вважати відразу, бо якось некультурно казати людям, що вони нам бридкі; злість, бо “зляться тільки злі люди”; для чоловіків неприйнятним є страх, і це, відверто кажучи, взагалі сумна історія.
“Страх допомагає майже що екстрасенсорно зчитувати своє оточення”
Якщо з раннього віку дитині відщепляти страх, вона перестане його відчувати, що в майбутньому може призвести до трагічних наслідків. Так, як страх змушує нас тонко відчувати небезпеку і швидко реагувати на неї, якщо ця сигнальна система порушена, то людина майже що беззахисна перед навколишнім світом. Ця емоція необхідна нам, щоб вчасно вберегти себе від неприємних ситуацій та людей. Допомагає іноді відчути небезпеку ще до того, як щось погане з нами трапиться…
“Люди без злості – емоційні покійники”
Агресія – життєдайна енергія, що лягає на певну емоцію і допомагає нам рухатися вперед або назад. Наприклад, ми заклякли від переляку. Щоб втекти або напасти на того, хто лякає, нам потрібна агресія – реакція, що породжує рух. Я вважаю, що люди без злості – емоційні покійники. Я не кажу, про лють, коли хочеться все руйнувати. Мова про легке роздратування від того, що стало некомфортно, і ми потребуємо змін. Банально, щоб вкусити яблуко, нам потрібна певна доля агресії, аби відірвати шматок зубами. Так завжди відбувається у житті. Без цього ми не здатні рухатися вперед, йти до своєї цілі, захищати та відстоювати свій комфорт, свою честь та гідністю. Тваринна лють насправді виникає тільки внаслідок табуйованої злості. Коли ця емоція легальна, до піку мало хто доходить.
Функція злості – регуляторна. Окрім спонукання на рух, вона допомагає оберігати індивідуальні границі кожної людини: тілесні та територіальні. Відчуваючи ці межі, ми можемо віддаляти або наближати когось до себе; дозволяти щось по відношенню до себе, або не дозволяти. Це допомагає нам вчасно говорити про свій дискомфорт та вказувати людям, що для нас є нормальним, а що ми терпіти не можемо. Таким чином виникає взаємоповага в стосунках між людьми.
“Збудження шалено розкуповують”
Цікава емоція – збудження. Звичайно, ми ж на Західній Україні. Для нашої місцевості це досить табуйована тема, яку взагалі не варто підіймати у соціумі. Я часто буваю в різних містах в зв”язку зі своєю діяльністю і навіть в середовищі професіоналів своєї справи, які багато знають про внутрішній світ людини, спеціалізуються на емоціях, можна відслідкувати певні культуральні особливості: теми, яких люди намагаються уникати. Збудження у Львові та у Франківську більш табуйоване, ніж в Одесі чи Києві, до прикладу.
Насправді, функція цієї емоції дуже важлива. Вона працює на зближення і не варто надавати їй лише сексуального контексту, адже це поняття ширше.Воно може виникати до улюбленої справи, до цікавого навчання, чогось нового…Коли кажуть – “жага до знань “ – мають на увазі саме суміш збудження та інтересу. Якщо подавляти в собі збудження, то можна стати безініціативним та депресивним. Збудження – натхнення жити, творити – хороша спонукаюча до дій енергія. Якщо ми працюємо ніби-то на роботі, яка нам подобається, але ледь волочимо на неї ноги, тоді ми себе обманюємо. Потрібно шукати ту сферу, де є постійне піднесення і бажання рухатися. І ясна річ, збудження купують. Будь-які продукти, створені зі збудженням та натхненням, шалено розкуповують…Якщо у власника бізнесу, автора ідеї чи якогось хенд-мейд продукту, горять очі і він із запалом розповідаєте про те,чим займається — то люди готові купляти те, що він пропонує. Для бізнесу – це рушійна сила.
“Відраза дозволяє не переїдати, будь-чим: від їжі до інформації”
Люди, в яких відраза не подавлена, рідко страждають від зайвої ваги і поганої компанії. Вона здатна регулювати ваші границі на рівні зі злісттю, тільки працює більше на віддалення. Вчить не підпускати до себе близько те, що вам не корисно і тих, хто вам не потрібен. Дозволяє сказати “стоп“, коли вам забагато і ви перенаситились будь-чим. Ви відступаєте від того, що може створити вам дискомфорт або небезпечну ситуацію. Наприклад, людина зі зброєю – викликатиме страх, а отруйна зіпсута їжа – огиду. І те, і те, може вас вбити, але різні емоції це регулюють.
“Чутлива людина – чітко ціленаправлена, тотожна собі, розуміє і слідує своїм істинним бажанням”
Чутливість однакова у чоловіків та жінок, різний тільки діапазон. Культурою зумовлено, що жінкам більше дозволяється проявляти свої емоції, бодай аффективно. Справжні чоловіки у нас не плачуть, не скиглять, не бояться і навіть іноді не зляться. Якщо хлопчики з дитинства у це повірять і проживуть так все своє свідоме життя, то інфаркт у 39 років гарантований, а як тут не вибухнути? Насправді, бувають чоловіки які ловлять вищі децибели емоцій, ніж жінки. Завдяки цьому чоловік швидше реагує на ситуацію, ідентифікує дискомфорт, вибудовує власні границі, відстоює свою позицію і не піддається маніпуляціям. Для мене, мужність і чутливість – взаємодоповнюючі поняття.
“Працювати з власними емоціями, це як вчитися плавати. Їх потрібно відчувати, як воду. Кожна емоція живе десь у вашому тілі”
В кожної людини своя травматизація, свій рівень подавленості, свої табуйовані і легальні емоції. В залежності від цього людині в подальшому буде важче чи легше, відповідно, навчитися приймати їх і оперувати ними, самостійно чи шляхом психотерапії. З розвитком емоційного інтелекту гарно працюють гештальт-терапевти. З ними цей процес відбуватиметься набагато швидше, ніж самостійно, але останній варіант також можливий. Тренінги малоефективні, краще допомагає індивідуальна та групова терапія. Не зайвим буде почитати й книжки про емоційний інтелект. Я підготувала для вас декілька:
- Даніель Гоулман – “Емоційний інтелект. Чому він може важити більше, ніж IQ?”
- Борис Лемберг – “Емоційний інтелект. Як розум спілкується з почуттями?”
- Ґжеґож Касдепке – “Велика книга почуттів”
- Анна Гресь – “Розвиток емоційного інтелекту”
Працювати з власними емоціями, це як вчитися плавати. Їх потрібно відчувати, як воду. Кожна емоція живе десь у вашому тілі. Потрібно спостерігати за ними, прислухатися, звертати увагу на рухи, відчуття та свій внутрішній стан при цьому. Спочатку все здається абсурдним, але з часом доводиться до автоматизму, і ви вже не задумуєтеся над тим, що вас щось свербить від роздратування, а просто констатуєте факт – “я злюсь”. Осмислена емоція – суміш тілесної реакції з інтелектуальною складовою. Ви надаєте своїм відчуттям певного смислу і за допомогою мозку їх називаєте – це і є емоційний інтелект.
“Жити своїм життям і реалізовувати свій потенціал – це мистецтво, а емоційний інтелект – це пензлик у ваших руках, яким ви творите цей шедевр”
Емоційний інтелект допомагає осягнути не тільки свій внутрішній світ, але й людей поруч. У вас розвивається емпатія, що дозволяє співпереживати людям, ловити їхні емоції. Вас неможливо буде ввести в оману чи маніпулювати вами. Ви відчуватимете огиду і ідентефікуватимете брехню. У бізнесі це дозволяє тонко відчувати свою команду і швидко реагувати на негативні настрої, попереджаючи неприємні ситуації. На рівні відчуттів, ви так само чітко можете відслідковувати нові тенденції та бажання клієнтів чи потреби аудиторії. З емоційним інтелектом ви добре розрізняєте свої потреби, знаєте чого ви хочете і як цього досягти, не будучи при цьому егоїстом і не забуваючи про почуття оточуючих. У вас достатньо енергії, щоб постійно рухатися і підкорювати нові висоти. Емоції – ваш найкращий помічник. З ними ви тонка, граційна та ювелірна і, як наслідок, робота ваша відповідна. З емоційним інтелектом все, що ви робите – витвір мистецтва. Без нього немає естетики та тонкості.
Роксолана БЕЛЕЙ
Залишити відповідь