«Комедійний серіал українською мовою – це щось аномальне в Україні», – так про свій ексклюзивний доробок говорить головний сценарист «Останнього москаля», гуморист та франківець – Микола Куцик. Микола вже понад 10 років займається гумором, за його спиною такі етапи гумористичної творчості, як: СТЕМ, КВН, «Бійцівський клуб» (проект Студії «Квартал 95»), естрадний колектив «Студія Магарич» у Львові. Робота із ситуаційними комедіями потребує неабиякої обізнаності, вдало підібраних героїв, ситуацій та, звісно ж, жартів. Більше про свої кар’єрні та творчі східці розповів сам сценарист – Микола Куцик.
– Наскільки складно досягти мети у гумористичній справі вихідцю з обласного центру? Чого це варто?
– Завжди потрібно йти до мети, незважаючи на те, що дорогою завжди буде спокуса піти шляхом меншого опору. Важливо проявити силу волі і не піддатися спокусі знайти простішу діяльність, а це найважче. Робота сценариста могла здаватися, як якийсь альтруїзм, оскільки у нас такої індустрії не було і, фактично, до цього часу теж немає, оскільки немає єдиних правил. Різні телеканали вкладають в це поняття зовсім інші значення. Здебільшого ті люди, котрі чогось досягли у цій справі – самоучки. У нас, на жаль, немає таких фундаментальних освітніх закладів. У Європі та Америці є багато професійних кіноакадемій. Тільки завдяки практиці у нас народжуватиметься якісне кіно. В Україні немає жодної книги зі сценарної майстерності, а ті що є – це американські чи російські.
Микола Куцик
– В гуморі ви з 1993 року. Оглядаючись на цей досвід, чи можна говорити про те, що гумор змінюється з роками (формати, теми тощо)?
– Змінюється тематика, динаміка. Раніше робили довгі жарти, старі анекдоти завжди були довгими, ніби байки. Зараз актуальні жарти рівня твіттер-повідомлення, вони повинні бути короткими, і в супроводі з відповідним зображенням. Довгий жарт зараз не в тренді, для нього потрібно придумувати якісь певні обставини. Зараз, завдяки цим довгим жартам зароджується стенд-ап жанр в Україні. Ці монологи теж мають право на життя.
У 1993-1995 роках достатньо було використовувати два-три жарти на хвилину, а далі цей темпоритм збільшувався. В сучасних гумористичних програмах, здебільшого використовують п’ять-шість жартів на хвилину. Це ремесло, яке потребую постійного тренування та розвитку.
– Коли ви почали помічати за собою задатки гумориста?
– Я намагався жартувати поза межами школи, тому що в школі вчителі не надто вітали, коли хтось це активно проявляв. Записувати жарти почав вже у 1994 році, коли старші КВН-щики пішли «у відставку», а жарти треба було комусь писати. Там я і почав проявляти себе, як гуморист.
– А як щодо сценарної роботи, коли почали нею займатися?
– Основні етапи гумористичної творчості – СТЕМ, КВН, «Бійцівський клуб» (проект Студії «Квартал 95»), естрадний колектив «Студія Магарич» у Львові. Я писав сценарії, був режисером та, звісно, виступав як актор. Але в якийсь момент я зрозумів, що потрібно розвиватися, рухатися вперед. Саме тоді мені запропонували спробувати свої сили в якості автора сценарію ситкомів.
– «1+1» ще з 2010 року почав займатися виробництвом серіалів, тоді були зроблені такі проекти, як «Домашній арешт» і «Світ Соні». Обидва проекти були адаптаціями міжнародних форматів (румунського та німецького. – ТК). Ви написали сценарії цих серіалів у Івано-Франківську. Чи простіше писати сценарії у рідному місці?
– Коли починаю писати, я ніби переміщуюсь у паралельний світ, тому не важливо де ти знаходишся фізично. А ще потрібно, щоб ніхто і ніщо не заважали працювати. У цій роботі дуже важливе усамітнення, це немов медитація. Розумієте, мені потрібно в голові запустити цілий театр з акторами, подивитися, як вони грають і за ними все відразу записувати.
– Як створюється сценарій гумористичного кіно?
– Спочатку потрібно придумати смішних персонажів. Створити для них такі ситуації, щоб було над чим посміятися. Скажімо, людина панічно боїться висоти, значить потрібно її влаштувати на роботу верхолазом.
Ситком – це ситуаційна комедія. Якщо в гумористичних виступах жарти цілісні самі по собі, тобто не важливо де вони будуть розміщені: на початку виступу, чи десь в середині, то у ситкомах – відбувається насміхання з теми, зі сказаного, зробленого, все відповідно ситуації. Тобто ці жарти вже не застосуєш в інших обставинах.
– Яку свою роботу вважаєте найуспішнішою?
– Гадаю, це серіал «Останній москаль». Це – сучасний всеукраїнський комедійний відео-комікс про пригоди москаля в Карпатах. Такий гумор – це мій ексклюзив. Є речі, які вмію та знаю тільки я, оскільки займаюся цим довго. Цікаво було дізнатися, що після виходу «Останнього москаля» у Карпатах збільшилась відвідуваність на 20-30%.
– Для розробки цього серіалу залучили британських експертів. Розкажіть про їхню роботу.
– Серена Каллен була сценарним консультантом. Потім приїжджали круті британські режисери. Над розробкою пілотної серії працював із Джоффом Познером (Geoff Posner), також консультувався із Джеймсом Крамером (James Kramer). Режисером пілотної серії був Кріс Коттем (Chris Cottam). Британцям сподобалась ідея, вони навіть порівнювали це із схожими випадками у своїй державі.
– Чому саме така тематика серіалу? Чи очікували ви, що серіал буде таким успішним?
– Звісно я очікував позитивного результату. По-перше, комедійний серіал українською мовою – це вже щось аномальне в Україні. Одне із завдань гумору – дивувати. Перша реакція на здивування – сміх. Для глядача було несподівано ввімкнути український телеканал і почути україномовний серіал.
Ми старалися, щоб у мові було менше діалектних слів, щоб його зрозуміла вся Україна. Ще тоді коли ми грали у КВН, часто подорожували Україною, тому я і знаю, що на Сході і в Криму люди все розуміють, тільки потрібно говорити повільніше, чітко вимовляти слова та не використовувати діалектизмів.
– Чи плануєте завітати до Івано-Франківська на свята?
– До Франківська я приїжджаю як на Різдво, так і на Великдень, а інколи й частіше.
– Поділіться творчими планами.
– Зараз придумую нові цікаві історії. Хочеться створити сценарій, який порадує кожного глядача.
Сніжана САМАНЧУК
Крут.