Наталя Єрьоменко: «Особистість – це більше ніж гендерна роль»

«Фемінізм – це рух за те, щоб у людей був вибір», – каже Наталя Єрьоменко – феміністка, учасниця феміністичної майстерні та журналіст. Щороку 8 березня у Львові відбувається найбільший феміністичний марш Західної України. Такими закликами жінки підкреслюють питання гендерної нерівності та проблеми на які вже давно закрили очі в сучасному світі, вважаючи, що рівності у правах чоловіків та жінок досягнуто. Більше про просвітницьку роботу феміністок у Міжнародний день жінок читайте у розмові з феміністкою Наталею Єрьоменко.
 


 

Що собою представляє феміністичний рух?
 

– Класичне визначення фемінізму – це рух за рівні права жінок та чоловіків. Він виник наприкінці 19 століття, як доступ жінок до освіти, владних структур, голосування. У історіографії фемінізму виділяють три хвилі, перші дві з яких вже відбулись, а зараз, згідно західної історіографії фемінізму, відбувається третя. Якщо в першій хвилі йшлося про доступ до освіти та політики, у другій – про репродуктивні та сексуальні права (право на контрацепцію), то зараз більше йдеться про перевизначення значення жіночності. У суспільстві побудують стереотипи щодо гендерних ролей жінки в суспільстві. Сучасні феміністки свою діяльність більше спрямовують на символічне владне поле. В Україні ця діяльність має певну специфіку: у нас більше проблем з гендерною нерівністю, аніж у розвиненіших країнах. Тому, ця діяльність включає також боротьбу за економічну рівність жінок. Також у нас досить великий розрив між зарплатнею за одну і ту ж роботу.
 

78182_546063642076952_389548595_o
 

– Які головні проблеми існують на обласних та регіональних рівнях щодо порушення гендерних прав жінок?
 

– Можна об’єднувати західний регіон відповідно до дотичної проблематики на тему гендерної рівності. Дуже часто на символічному рівні, яке сприймається не критично, як щось само собою зрозуміле. Наприклад те, що жінки виконують домашню роботу і це абсолютно не обговорюється. Наших дівчат так виховують з дитинства: вони мають вдало вийти заміж та виконувати всю домашню роботу, мовляв це найважливіше для жінки. Тобто із самого дитинства налаштовують дівчат на те, що їм не потрібно самостійно себе забезпечувати, розвиватись, досягати успіху саме для себе. Часто навіть в університетах викладачі наголошують, що навчання це добре, але дівчата повинні добре вийти заміж і народити дитину. Тобто виділяють, що ми в першу не люди, а жінки. Цим же вони зменшують бажання жінок до освіти, до власного розвитку. Теорія фемінізму говорить про те, що повинна бути солідарність. В сучасному світі жінки вже вибороли для себе право на зайнятість, на економічну включеність, але попри те, що вони працюють на роботі, мають працювати ще і вдома. Дуже часто висувають контраргумент, що жінкам це подобається, вони роблять це з власної ініціативи. У фемінізмі йдеться про те, щоб у всіх був вибір. Щоб догляд за домом не був обов’язковим для тих жінок, котрим це не подобається, вони не стають менш жіночними від того, що не люблять куховарити. Можливо тоді їхні чоловіки люблять куховарити, саме тоді у них виникає зовсім інший баланс ролей у родині.
 

16729393_1292258360819945_8739487841154568561_n

 

– У сучасному світі жінки часто займають високі посади. Як може вплинути цей процес на деформацію соціальних ролей у майбутньому?
 

– Фемінізм – це рух за те, щоб у людей був вибір, можливість виходити за свої гендерні ролі. В першу чергу йдеться про жінок, але й про чоловіків в тому числі. Ці ролі тиснуть на них також, змушують їх бути більш відповідальними за матеріальне забезпечення родини, наприклад, про тиск бути успішним і конкурентоспроможним. В ідеалі у феміністичному русі, це виглядає так, що гендерні ролі, які зараз є прийнятними у суспільстві, не будуть чинити такий тиск на людей. Якщо жінка хоче бути інженеркою, чи будівельницею, то вона буде мати доступ до цих професій, а також важливо, щоб у суспільстві була згода з приводу того, що людина це більше ніж її гендерна роль. Ми маємо право бути різними, прагнути різного та виражати себе також по-різному.  Всі мають право обирати ті професії, які їм більше до душі. Можливо це звучить дуже ідеалістично, але мені здається, що це про те, що особистість – це більше ніж гендерна роль. У всіх має бути вибір, людина не має бути стиснута в певні рамки.
 

– Часто буває так, що жінки самостійно демонструють потребу у допомозі від представників чоловічої статі. Чи суперечить це феміністичним правилам?
 

– Фемінізм зовсім не про те, що всі мають бути повністю самодостатніми і що не можна просити про допомогу, а навпаки фемінізм про взаємопідтримку. Він сильно культивує культуру взаємопідтримки та те, що потрібно просити допомогу. Справа в тому, що ця допомога не має бути гендерно поділена. Наприклад, жінка може часто просити допомоги у чоловіка з важкими пакунками, але справа в тому, що не завжди чоловік сильніший за жінку. У жінок, котрі мають більше сили та у чоловіків, котрі мають менше сили, бувають моменти поганого самопочуття, тому у такому випадку потрібно допомогти тому, у кого сьогодні більше сили. Завжди потрібно комунікувати та бути чесним. У світі, де ресурси розподілені чесно і прозоро – немає потреби маніпулювати кимось, робити себе слабшою, ніж ти є. Тоді з’являється ресурс допомагати іншим, навіть якщо це чоловік.
 

16903250_1300768563302258_3999063978449782648_o

Феміністична Майстерня

 

– Яке ставлення у чоловіків до феміністичного руху?
 

– На жаль, як у чоловіків, так і у жінок все ще дуже багато стереотипів та хибних уявлень про те, що таке «фемінізм». Здебільшого вони сприймаються як щось непотрібне у сучасному суспільстві, оскільки в Україні, нібито, рівності досягнуто. Що феміністкам ще потрібно, якщо у нас все гаразд? Але це такий міф, який тягнеться ще з Радянського Союзу. Вже після Другої Світової Війни було проголошено те, що рівності досягнуто і за неї не потрібно боротися. Під рівністю малося на увазі залучення жінок до роботи на фабриках та заводах. Чому? Потрібно було мотивувати жінок працювати на фабриках, у спосіб використання цього лозунга, що жінки мають рівні з чоловіками права. Проте, неможливо ігнорувати той факт, що попри економічну залученість у них ще була і домашня робота. Особливо це актуально для жінок, котрі проживали в селах, вони важко працювали як на роботі, так і вдома по господарству. Це в жодному разі не рівність. Ця модель зберігається досі. На жаль, ігнорується велика кількість роботи, яку роблять жінки.
 

– Яким чином боретеся із проблемою домашнього насильства?
 

– У лютому цього року відбувалося багато дискусій щодо ратифікації Стамбульської конвенції, яку підписали майже всі держави ООН, щодо криміналізації домашнього насильства. Вона дуже важлива, оскільки країна яка підписує її зобов’язується, повинна створювати мережу підтримки для жертв домашнього насилля: гаряча лінія, психологічна допомога, притулки, навчальна робота з працівниками поліції щодо реагування на цю проблему. Відомо, що в Україні більшість справ домашнього насильства не доходять до поліції. Україна підписала Стамбульську конвенцію, але досі її не ратифікувала. Ратифікація дозволила б структурно вирішити цю проблему. Зараз неможливо працювати тільки на рівні ініціатив, без підтримки державних структур це має мінімальний ефект.
 

10258527_869533956396584_8715302272900241226_o
 

– Розкажіть більше про діяльність Феміністичної Майстерні, що у Львові?
 

Ці рухи вважаються більше на волонтерських засадах. У Львові Феміністична Майстерня одна з двох феміністичний ініціатив. В Україні схожих ініціатив досить багато: є у Києві (до п’яти), у Дніпрі та Харкові.
Майстерня виникла у 2013 році, це досить молода ініціатива. Можу припустити, що більшість феміністичних ініціатив в Україні ще досить молоді, тому поки немає загальної стратегії щодо цього руху.
 

– Розкажіть більше про акції, які ви організовуєте, зокрема про марш, що відбувається сьогодні 8 березня?
 

– У майстерні є багато напрямків діяльності. Один з них дуже важливий – це робота з дівчатами підлітками, а саме надання їм простору де вони можуть поспілкуватися з однолітками. Робота над тим, щоб допомагати цим дівчатам почуватися більш безпечно, відповідальними за своє життя, щоб вони мали більше контролю над своїм життям, тобто робота на перспективу.
 

Ще один важливий напрямок – акції та демонстрації. Зважаючи на те, що майстерня локально розміщена у Львові, більшість учасниць також живуть у Львові, тому акції зумовлені на локальні проблеми. Наприклад, остання акція, яка мені особисто дуже близька, є на підтримку «Горіхового дому». «Горіховий дім» – це притулок для жінок, котрі опинились на вулиці, жінок, котрі постраждали від домашнього насильства, котрі стали жертвами афер, були позбавлені житла, а також старші жінки, котрі страждають від психічних захворювань. Проходила акція, щоб змусити Львівську міську раду виділити цьому притулку комунальне приміщення, оскільки оренда «Горіхового дому» вичерпалась, а за нове приміщення міська рада не проголосувала. Чомусь не зрозуміли вони важливості цієї ініціативи. Майстерня проводила акцію на підтримку цього закладу і, на щастя, депутати прислухались та виділили «Горіхового дому» нове приміщення. Це була важлива та результативна акція.
 

17038648_1312458058799975_1297999804608284461_o
 

Щодо 8 березня, то у нас буде багато подій. Сьогодні відбувається марш, демонстрація, яка почалася о 12:00 перед міською радою, це найбільший марш, який відбувається на Західній Україні.
 

– Яку результативність ви вбачаєте у подібних акціях та маршах?
 

– Для мене ці акції дуже важливі, вони роблять рух видимим в Україні. Вони не спрямовані на конкретну проблему, але вони працюють на стратегічну ціль – на видимість феміністичного руху в Україні, на зацікавлення людей до цієї тематики. Помітно, що кожного року більше людей починають цікавитися. Це  просвітницька робота на популяризацію гендерної рівності в Україні.
 

Сніжана САМАНЧУК
 

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *