ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Оксана Муха: “Вечірні зорі, вогонь горить, і звучать “Квітчині пісні”. Цей голос я чую і досі”

Оксана Муха: “Вечірні зорі, вогонь горить, і звучать "Квітчині пісні". Цей голос я чую і досі”

4 квітня, минає 65 років від дня народження Квітки Цісик – американської співачки українського походження! Американка з українською душею. Голос в єдиному екземплярі. Її пісні, чисті, як вода, як сльоза. Співає, а навкруги все бринить. Друга Квітка Цісик, володарка Гран-прі міжнародного фестивалю-конкурсу імені Квітки Цісик – Оксана Муха.


Звання, яке Вам привласнила Ніна Матвієнко “Друга Квітка Цісик” це почесно і, водночас, надзвичайно відповідально. Чи не так?

Насправді я дуже радію тому, що можу продовжити те, що Квітка розпочала. Я радію, що мене порівнюють із Квіткою. Для мене це дуже дороге порівняння. І величезна відповідальність. Люди очікують від мене її ж рівня. Мені треба неабияк старатися аби досягти цього. Найбільше, що мене гріє це те, що я почуваю себе із Квіткою, як з подругою разом. У мене немає відчуття, що її нема з нами. Просто я не можу із нею поговорити і почути слова від неї. Але ті пісні, що вона створила і те, що вона нам подарувала – колосальну можливість українцям відчути, яка може бути пісня, яка красива, як вона може бути на достойному рівні створена. Без тієї “шароварщини”, яку нам нав”язала наша сусідня держава. Без непотребу, бруду. Яка може бути чиста пісня і може допомогти людині радіти і стати ще кращою, ще добрішою і більш наповненою. Власне, це те, що Квітка дає.

Ви знаєте, як ніхто інший, як співати серцем. Розкажіть, як Ви вперше познайомилися із Квіткою?

Тоді я була ще зовсім малявкою. Мені було 5-6 рочків. З батьками був дуже гарний час. Ми щороку намагалися виїжджати в Карпати – з наметами, готували на вогні. Якраз батько в той час повернувся з-за океану. От не пригадую, чи це був “Горицвіт” чи танцювальний ансамбль “Юність”, батько з ними працював акордеоністом, він привіз касету. І ми, в нашій “копійці” – Жигулі, магнітофон куплений там же ж, включаємо у тих горах музику. Я щоразу, коли приїжджаю у Кам”янку, до того водоспаду, я одразу згадую Квітку. Тут я її вперше почула. І, я не маю казати закохалася, але я її так полюбила! Полюбила, як співачку, як людину. Я уявила її собі, навіть не знаючи, як вона виглядає, – вона має бути надзвичайно красива. Вона має бути дуже добра, ніжна. Ось так я уявляла Квітку в дитинстві. Ось таке моє перше знайомство

Ви пригадуєте, які перші переспіви Квітки? Що найбільше полюбляли співати? Ви тоді були ще маленькою, тендітною дівчинкою. Що співалося, насамперед? “Я піду в далекі гори?”

“Журавлі”. Уявіть собі. Малявка сидить собі із Квіткою і плаче “Журавлі”. Дуже цікаво, що до такої малої дитини вона змогла достукатися, передати пісню. Я ще до кінця не могла зрозуміти, чому ця пісня така важка? Яка доля того, хто склав її? Що з ним відбулося, чому йому було так важко? Квітка достукалася до малої дитини через пісню. Для цього треба мати “велике серце”

З того часу пройшли десятки років і Ви не полишили цю любов, Ви далі несете її. Ця любов визріла до соціального і культурного проекту “Повернення Квітки”.

В мене в житті відбулася цікава ситуація. Квітка була зі мною, і для моєї родини і для моїх друзів завжди була дуже хорошим другом. Ми часто її слухали, при першій нагоді. Я працювала в оркестрі, закінчила консерваторію по класу скрипки. Це 19 років навчання гри на скрипці. В мене була дуже гарна робота, я їздила по світу, мандрувала різними країнами з чудовими програмами, в оркестрі в мене було дуже багато хороших друзів. Насправді у мене було чудове життя – радісне, неймовірне пригод. А Квітка постійно була зі мною. В дорозі. Я постійно про неї щось дізнавалася. Згодом в інтернеті про неї з”являлася нова інформація.

Одного разу директор оркестру сказав: “Оксаночко, я домовився за тебе на прослуховування. Хорова чоловіча капела – славнозвісний “Дударик” шукає співачку – з неакадемічним вокалом для проекту “Галичанка”. Вони хочуть записати диск. Я сказав, що в мене в оркестрі є дівчинка, яка дуже гарно співає. І вони тебе чекають на 3-тю годину. Я пригадую, що спочатку обурювалася. Мовляв нічого зі мною не узгодили, я не готова, я боюсь, я не співачка, я скрипалька. Так, я мріяла про це в дитинстві, але я вже про це забула.
Я пішла на це прослуховування, потрапила в “Дударик” і, відтоді, абсолютно по-іншому почало складатися моє життя. В один крок із піснею. І таке повільне перетворення протягом трьох-чотирьох років – із скрипальки оркестрової у солістку співачку

А Ви зараз не шкодуєте за тим минулим?

Скрипка мені багато чого дала. Без неї я б нічого не зробила. Вища музична освіта. І це не просто папір. Це здобута правдою, чесною працею вища музична освіта упродовж повних 19 років. Це була спеціалізована музична школа імені Соломії Крушельницько, музичне училище імені Людкевича і консерваторія. Потім ще було направлення в магістратуру. Але я не відчувала, що мені це потрібно. Мені подобалося бути “оркестровою Тутті”. Як співачка, це було доволі складно перебудувати себе. Тому що з”явилося слово, і слово це важливе…. Виспівати правильно слово, не втративши правильної музичної лінії було непросто. І я пригадую ці навчання завдяки Дмитрові Кацелу, який у цьому мене переконав. Власне, він почув у мені щось особливе і почав мене у цьому переконувати. Перший диск, який ми з ним записували, він мені сказав: “Давай першу сходинку пройдемо і тоді ти вирішиш – чи тобі це потрібно чи ні. Ми записали диск. А вже після диску був конкурс імені Квітки Цісик. І, ось тут мені Квітка дала відповідь: “так, ти правильно йдеш!”

Диск “Решето”. Тут ми “висіяли саме золото”. У збірці зібрані найкращі українські народні пісні. Їх, звичайно, згодом буде набагато більше. Ці для нас були найдостойніші.

“Посіяли конопельки”, “Хлопці, риболовці”, “Стоїть дівча над Бистрою водою”..



Молодь, яка чує наш ефір, може відкрити для себе ім”я Квітки Цісик. І Ви, як ніхто інший, можете донести її музику дуже правильно, коректно із душею

Я думаю, що багато хто з молоді вже знає про Квітку. Звичайно, нам було б простіше, якщо б у радіоефірах звучала Вона. Насправді її рівень виконання, те, що вона зробила – оркестр, з яким вона працювала, запис, аранжування, все-все-все. Це настільки високий рівень, достойно, настільки якісно усе зроблено, що будь-що, що в нас зараз є, воно звучатиме специфічно.

Ви все ж таки притримуєтеся того первинного звучання? Жодні аранжування, жодні кавери, переспіви, осучаснення. Усе це не зовсім пасує Квітці? Це насправді так?

Квітка – академічна співачка, скрипалька, людина академічна. Вона наблизила пісню естради, але зробила це, як кажуть “по – королівськи”. Я кращих аранжувань не чула. Те, що зробила Квітка з її чоловіком першим Джеком Корнером, ці аранжування, які він зробив для Квітки. Він так сильно її любив, він так відчував, як треба допомогти її вокалу, як інструменти мають звучати, як підтримка, а не змагатися із аранжуванням. А як вона записана? Бездоганний вокал, немає жодної хімічності, не чутно, є дуже правдивий звук. І він такий близький цей звук. Коли я слухаю, складається таке враження, що вона десь тут, зовсім поруч – ось тут сидить біля мене і співає. І це дорогого коштує добитися такого.

Що було найважче? Яку ноту не вдавалося підкорити аби звучання було “королівським”, як сама Квітка?

Я не думала про те, що мені важко. Найважче, – йти по правильному шляху. Питання нот дуже відносне. Все залежить від того, наскільки сильним в тебе бажання! Іноді, виконавець має чудовий вокал і володіє перфектно технікою, але це не включає, не допомагає і тобі не цікаво слухати. Тому що це просто ноти. А коли ти співаєш, бо ти мусиш це заспівати, бо ти не можеш, якщо цього не заспіваєш, бо це тобі потрібно, це потреба твоєї душі, твого тіла. Я не знаю, як це пояснити… Є певні люди, які висловлюють пісню через свій голос, який їм дав Господь. Не пісня прославляє – які в них ноги, губи, зачіски. А, власне, ти є помічником пісні достукатися до людини. Ти їй даєш зараз можливість прожити, пожити і розказати ту історію, яку вона має. Не хизуватися своїм вокалом. А розповісти історію. І тільки тоді пісня оживає. У Квітки так і є. Я ненавмисне роблю це, я ненавмисне відчуваю. Мені здається, що це мій шлях, правильний шлях – так Господь вирішив. Значить, це мій талант. І я розумію, що без співу, я просто б не змогла.

У репертуарі Легендарної Квітки Цісик кожна пісня особлива. І обрати одну найулюбленішу – надскладне завдання. “Журавлі” Вам припали до смаку змалку. Що хочеться заспівати у цю мить?

Дуже складно коли просять заспівати. Це залежить від того, де ти зараз перебуваєш, з ким ти спілкуєшся і який в тебе стан, пісня, з якою ти ходиш декілька днів і хочеш сам її співати
((акапелло Колись дівчино мила то був чудовий час…а соловей все тьохкав..))
Концерт відбудеться 14 квітня у Драмтеатрі. Запрошую Вас на концерт-присвяту. Квітки Цісик. Концерт-радість, з того що вона в нас є, що у нас є її пісні. Зі мною на сцені будуть чудові музиканти, абсолютно живий звук, жодних плейбеків, жодних фонограм, жива енергетика, чудові українські пісні, народні пісні з мого репертуару. Приходьте, будемо разом і будемо мати хвилину спільної пісні, яка нас підтримає надалі.

16 міст, 17 концертів. В одному із міст буде два концерти?

Та навіть три! У Львові ми зрозуміли, що потрібно три концерти, судячи із того, як активно купляють квитки глядачі. Тому у Львові – так. Через день концерти. ((28, 29, 30??))

Три концерти поспіль це певне визнання?

Я не думаю, що це визнання, це неймовірне бажання порадіти за Квітку і вшанувати її. Це наша мета. У нас будуть дуже великі колективи на сцені. А ціна квитків досить демократична. Зрозуміло, що ми не заробляємо на цих концертах величезні гроші. Ми даємо можливість людям потрапити на такі концерти. Зараз непросто усім. Тому цінова політика дуже-дуже демократична.

Ви не мали зустрічі із самою Квіткою? Але із найріднішим – із сином Квітки Ви знайомі. Як відбулося знайомство із … ?

Пощастило мені два роки тому зустрітися з Едьом – сином Квітки. Це було в Америці на союзівці – фестивалі. Познайомила мене Майя Лев. Це двоюрідна сестра Квітки. Вона проживає у Нью-Йорку. Зараз ми з нею багато спілкуємося, переписуємося, радимося і фотосвітлини вони нам надсилають особливі – сімейні, із домашнього архіву. Ця зустріч із Едом мене так здивувала. По-перше, я не сподівалася, я не знала що він приїде на фестиваль “Союзівка”. Це доволі далеко від Нью-Йорку. Едвард настільки подібний на Квітку, просто Квітка-хлопчик. Очі, погляд, він навіть дивиться так, як Квітка на фотографії, він так само дивиться, усміхається. В нього трохи довше волосся. Ну, Квітка і все! Високе красиве чоло, ямочки на щічках. Це щось неймовірне.

І було дуже приємно. Ми з ним небагато говорили, було дуже шумно. Я саме мала виходити на сцену чи я вже зійшла зі сцени, вже не пам”ятаю. Але приємно, що він усе розумів, що я говорила і намагався відповідати теж українською. Це було дуже приємно. І я побачила, що є тепло і є довіра. Майя мені сказала, що вони дуже раді, що ми робимо цей проект, що вони нам довіряють і підтримують нас

То, напевно, найвеличніше визнання від родини – почути таку думку?

Мати підтримку від родини дуже важливо. Ми завжди радимося, які будуть виконавці, що ми робимо, які пісні обираємо. Про все з ними говоримо. Це такий контакт. Він дорогого коштує.

Я пригадую, коли ми готували диск пластових пісень до 100-річчя “Пласту” в 2012 році. Тоді я вперше достукалася до Еда з проханням дозволити включити пісню у виконанні Квітки при ватрі і отримати від нього цю згоду було дуже трепетно. Я не вірила, що так відбудеться, але все за правилами, все чесно. Пісні, вкладені у цей диск, пісні не для продажу, це подарунок для Пласту до 100-річчя. І він повірив, дозволив. Ця довіра – дуже важлива.

В українській естраді є ще декілька Легендарних імен. Не лише Квітка Цісик, дякувати Богові. Це і Назарій Яремчук, Микола Мозговий, Володимир Івасюк. У чому феномен тієї української пісні?

Жодна країна не має такої тонкої душі, як українська. Та ж “Червона Рута” Володимира Івасюка чи “Я піду в далекі гори”, які стали народними, вони розпочинаються із опису природи. Українська пісня дуже пов”язана із Богом, із землею. І людина, яка живе на цій землі, вона теж дуже особливо відчуває це. Думаю, в цьому і є феномен. Дуже чутлива і дуже єдина із землею. Ті пісні, які стають народними, через те, що вони на цій землі народжені.

“Тече річка невеличка. Чим особлива для Вас ця пісня? На що варто звернути увагу?

Це дуже дорога для мене пісня. Знакова в моєму житті. З нею я перемогла на конкурсі імені Квітки Цісик. Це пісня із репертуару Квітки Цісик – українська, народна. Її ще мені моя бабця співала. Це дуже коротка, дуже делікатна, далеко не крикуча і дуже життєва пісня

Дякую тобі, Квітко, що ти була, є і будеш зі мною!

Оксана ДУДІЙ
Ігор Хименець

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com