ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Олег Бирчак: «Психіатрія – це не проблема однієї людини»

Олег Бирчак: «Психіатрія - це не проблема однієї людини»

Поговоримо про здоровя? Про психологічне здоров’я. Як же часто ми чуємо та читаємо про велику кількість людей із психологічними хворобами, про те, що Україна посідає перше місце за кількістю психічних розладів у Європі. Статистики, аналітика психологів, лякливі причини та діагнози.

На сайті Мінсоцполітики йдеться про те, що за оцінками фахівців, від різноманітних нервових розладів страждає кожен третій українець. «Інвалідизація від психічних захворювань вийшла на друге місце серед інших захворювань», – йдеться у повідомленні.

Доволі часто ми зустрічаємо людей із психологічними розладами просто йдучи вулицею. Ми природно лякаємось та співчуваємо. То чому ж в країні настільки зростає рівень психологічних хвороб? Що це зумовлює в нинішніх умовах життя? Більше про причини та лікування, про страхітливе ставлення людей до психіатричних лікарень, про те, як розпізнати таку проблему, розповів Олег Бирчак – лікар-психіатр, завідувач загального психіатричного чоловічого відділення Обласної психоневрологічної лікарні №3 в Івано-Франківську.

Олег Бирчак вже понад 20 років працює у психіатрії. У студентські роки чоловік мріяв стати хірургом, та після цікавих лекцій з психіатрії, зрозумів, – що це його справа. Олег працював у різних відділеннях, тому знайомий із багатьма психологічними захворюваннями, як тяжкими, так і легкими. Вважає, що психологічна хвороба – це не проблема однієї людини, а проблема соціуму.

– Чому обрали таку професію?

Для мене це був цікавий вибір, оскільки після четвертого курсу університету, я чітко розумів, що хочу бути хірургом. Всі літні канікули я проводив в хірургії в якості асистента. Та після інтенсивної роботи протягом всього літа, у мене зникло бажання обирати хірургію.

Прийшовши восени на пари, у нас почався курс психіатрії. Першу лекцію нам читав, на жаль уже покійний, Василь Іванович Лановий, доцент кафедри психіатрії. Це була дуже захоплююча лекція. Викладач цікаво подавав психіатрію та й імпонував мені як людина. В один момент я зрозумів, що бути хірургом не так цікаво. Вирішив, що займатимуся психіатрією.

– З якими пацієнтами найважче працювати?

Я звик до різної категорії пацієнтів. Хоча енергетично, напевне, з межовими пацієнтами, тобто з невротичними. Це люди, які ззовні здаються здоровими, але мають душевну біль, рану, яка довго тягнеться по житті. Вони звертаються до психіатра не в першу чергу. Спочатку «проходять» всіх спеціалістів. Не отримавши того, що вони хотіли від всіх лікарів по стану здоров’я, звертаються до психіатра. Це може відбутись навіть через декілька років. Вони вже розчаровані в житті, в лікарях, в допомозі. Бо кожен лікар, знаходячи якусь патологію приписує лікування, але воно не дає суттєвого покращення.

– Як виявити таку проблему з боку?

Часто знайомі чи близькі вже жартують над людиною через велику кількість медичних оглядів та об’ємну амбулаторну картку. Записи, обстеження, лікування… Але людина знову хворіє. Як наслідок, люди піддають сумніву нарікання на здоров’я хворої людини, мовляв вона чи він вигадує, маніпулює. Людині вже не вірять. Якщо є така ситуація, то варто було б порекомендувати звернутися до психіатра. В цьому нічого страшного немає, це тільки огляд. Тим паче, що наша лікарня – центральна в області. Тут досить потужно розвинена гілка амбулаторної допомоги. Людина може конфіденційно прийти на консультацію і отримати допомогу.

– Якщо ж хвора людина боїться, або не хоче звертатися до лікаря, а родичі бачать наявні психологічні проблеми, як тоді бути?

Тут важливо зрозуміти чому саме вона цього не хоче: боїться, не довіряє, або не може з інших причин. Потрібно спробувати її переконати, вмовити. Можливо, якщо не вдається це зробити зранку, спробувати в інший час доби, оскільки сприйняття людини змінюється протягом дня. Якщо людина категорично відмовляється це робити, але стає небезпечною сама для себе, чи близьких, то тут не варто втрачати час. Це питання миттєвості, питання психічних порушень, що можуть призвести навіть до суїцидального вчинку. Тоді потрібно викликати швидку допомогу.

– З яких причин найчастіше до вас звертаються?

– Буває по-різному. Сьогодні люди вже спокійніше ставляться до психіатрії. Єдине, що бояться самої психіатричної лікарні, як окремого об’єкту. Люди часто звертаються у приватну практику, домовляються про консультації за межами медичної установи. Це, напевне, ярлик тієї каральної психіатрії, що тягнеться ще зі старих часів. Насправді боятися тут немає чого.

Щодо причин звернень, то варто зазначити, що зростає кількість алкоголізації, наркоманії. Ми всі це можемо спостерігати в сучасному світі. Також зростає кількість посттравматичних стресових розладів. Велика кількість хлопців, які повертаються з АТО потребують допомоги. Можливо навіть не тільки вони, а також їхні рідні, які за них хвилюються. Бійці – вони сильні самі по собі, та й не можна сказати, що всі хворіють. Вони тільки потребують реабілітації, місця, щоб розслабились та переключитись. А нам потрібно дати їм інструмент для перезавантаження.

Є багато людей, які внаслідок тих чи інших причин впадають в депресією. Це не просто меланхолія, не брак настрою протягом двох днів, не ситуативна зміна настрою. Депресія – це захворювання, яке виникає протягом декількох місяців (щонайменше). Просто людина про те не говорить, бо думає, що пройде. Депресія має наявні ознаки: порушений сон та апетит, порушення в комунікаціях, у спілкуванні, ігнорування соціуму. Такій людині не цікаво кудись виходити з дому, спілкуватись з оточенням. З часом зменшуються активність та енергія. Тут потрібна допомога спеціаліста.

Часто люди вдаються до алкоголю. Тих, хто вживає алкоголь за класифікацією можна називати алкоголіками, та з іншого боку бувають випадки, коли людина вживає алкоголь тому, що в неї депресія. Всі ми знаємо, що коли випити трішки спиртного у нас піднімається настрій, ми стаємо веселіші, добріші, легше розмовляємо. Це антидепресивний ефект. Так буває дуже часто.

«Страх психіатричних лікарень – це ярлик тієї каральної психіатрії, що тягнеться ще зі старих часів»

Люди часто говорять у таких випадках: «Це вже все». Чому так кажуть? Це відбувається від необізнаності. Різниця в лікуванні між психічними розладами і, наприклад, розладів пов’язаних із запальним процесом – суттєва. Коли людина хворіє на пневмонію вона приходить до лікаря, він її слухає, ставить діагноз, назначає лікування. Через два-три тижні людина одужує. У випадку психіатрії все працює інакше. Будь-які антидепресанти вживаються  мінімум шість місяців. Всі процеси в мозку для відновлення тривають набагато довше. Прийшовши до психотерапевта, він при потребі виписує антидепресанти, які починають діяти здебільшого після 10-14-ти днів. З цього часу людина відчуває себе краще, думає, що вже одужала та припиняє лікування самостійно. Після тижня-третього знову приходить до лікаря. У пацієнта складається враження, що її проблема невиліковна. Саме тому існує міф про те, що ці проблеми неможливо вирішити. А оздоровлення немає, тому що лікування виконано неправильно. Саме тому я вважаю, що кожному з нас потрібно робити все якісно та професійно.

– Як бути, коли на вулиці до нас підходять, чи звертаються люди із психологічними захворюваннями? Як правильно реагувати?

– По-перше, потрібно уберегти себе. Краще уникати контакту з такими людьми, оскільки вони можуть бути критичними, небезпечними, як до себе, так і до інших. Людина із психологічним захворюванням може і не відповідати за свої вчинки. Ти ніколи не знатимеш, що в людини в руках, кишені, в думках.

Коли до вас підходить така людина і хоче про щось запитати, спробуйте вислухати, але будьте насторожі. Якщо маєте відчуття небезпеки, краще оминути контакт з такою людиною. Якщо є потреба – можна викликати поліцію. Питання полягає у непередбачуваності в умовах вулиці.

– Чи були випадки, коли люди після алкогольної залежності, чи наркоманії вилікувались та ставали успішними людьми?

– Такі випадки є. Тут має значення декілька факторів, тому що психіатрія – це не проблема однієї людини. Коли у когось з’являються певні психічні розлади, то це проблема сім’ї, родини, суспільства, держави, світу. Лікар не може повністю відповідати за життя та всі стосунки пацієнта. Спеціаліст може оглянути, поставити діагноз, надати лікування, рекомендації, а далі людина повертається у своє попереднє життя. Коли вона приходить додому, дуже важливо як її там зустрінуть. На консультацію я запрошую пацієнтів разом із родичами, з рідними, знайомими. Це потрібно для того, щоб вони знали, як себе поводити вдома, щоб могли допомогти соціалізуватись, підтримували, знали як правильно спілкуватись.

Найчастіше таким людям радять «взяти себе в руки». Але людина дійсно не може цього зробити, бо вона хворіє. Саме тому їй потрібно допомогти. Людина, котра у депресії прирівнюється до малої дитини. Для неї весь світ став чорно-білим, нецікавим. Людині страшно виходити у свій зовнішній. Саме тому, як маленьку дитину потрібно брати за руку і заново вчити контактувати з людьми. Саме там, де є підтримка сім’ї, родини, суспільства – буде успіх.

– Чи існують нові причини психічних захворювань зумовлені в останні роки? До прикладу, залежність від Інтернету, чи вплив соціальних мереж?

Я не можу назвати це порушеннями. Маючи 15-річного сина, знаючи його друзів, я розумію, що це їхнє життя та вибір. Технології щодня розвиваються. Не можна говорити про те, що це розлади. Вони можуть проявлятися в людей, які в якийсь час свого життя мали певні проблеми в розвитку, чи вихованні. Великою проблемою є те, що в Україні все менше повноцінних сімей, це пов’язано з економічною ситуацією. Батьки часто відправляються за кордон, а діти виростають без тепла, уваги, любові. Тому дитина порівнює своє життя з іншими через матеріальний світ. Саме в цьому контексті Інтернет та соціальні мережі можуть бути збудниками. Коли така дитина бачить у мережі, що у когось новий гаджет, нова машина, хтось поїхав відпочивати, – це провокує психіку. Проте, це не стосується всіх, не варто узагальнювати. Багато дітей із неповноцінних сімей чудово та гарно розвиваються.

Більшою проблемою сьогодні серед молоді є азартні ігри. Це залежність, що несе за собою великі проблеми. Більшою проблемою є вільний доступ до спиртного, до наркотиків, та існування безкарності. Саме це розбиває рамки виховного процесу в молоді. В майбутньому воно може стати причиною того, що люди матимуть психологічні розлади.

Сніжана САМАНЧУК

Сподобався матеріал? Поділись ним з іншими:

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial