Олена Рубановська: «Ми навіть не уявляємо, наскільки ми — Європа»

Олена Рубановська: «Ми навіть не уявляємо, наскільки ми — Європа»

Незбагненні відкриття для українця у розмові з відомим книжковим дизайнером Оленою Рубановською. Дотичність і схожість України з Італією у власному дослідженні художниці. Життя на дві країни, сімейний план та вплив художньої освіти на життя Олени – про все це дізнаєтесь у розмові.
 

– Олено, розкажіть про навчання на художньо-графічному факультеті, який тепер є Інститутом мистецтв. Яку роль воно відіграло у вашому житті?
 

– Коли я поступила в Інститут у мене була мрія вчитися книжковій графіці у Львові. Не так моя мрія, як сімейний проект. У моїй сім’ї так вирішили, що я маю бути дитячим ілюстратором.
 

– У вашій сімї були ілюстратори?
 

– Ні, не було нікого. Я з дитинства добре малювала, і навіть не знаю звідки ця ідея взялася. Мене завжди мотивувала моя бабця, казала, що я маю ілюструвати дитячі книжки. Коли мені було 16 років, я поїхала до Львова зі своїми роботами і мені сказали, що у моєму віці та без середньої освіти вони не можуть взяти мене. І я від того розчарування поступила в Інститут. Я це до того, що все що відбувається – на краще. Я абсолютно не була налаштована там вчитися, але коли я вже занурилася в цю творчу атмосферу, я зрозуміла наскільки мені з цим пощастило. Ці два роки були найщасливішими роками мого студентського життя.
 

IMG_1192

 

– Розкажіть більше про студентські роки.
 

– Коли я вступила, мені було 17. На художньо-графічному факультеті все було новим, це був новий світ, все дихало новизною. Але крім того, на той час, це був новий і прогресивний факультет. Молоді викладачі у яких маса енергії та ентузіазму. У них чудове ставлення до студентів, таке дружнє та партнерське. Чого я зовсім не побачила у Львові. Пізніше я, все ж таки, перевелася до Львова, до Поліграфічного інституту, йдучи за своєю мрією. Там я занурилася у зовсім іншу атмосферу. Мені було з чим порівнювати. Такого духу свіжості, новаторства, товариських стосунків, взаємопідтримки та партнерства абсолютно не було у Львові. Там була жорстка конкуренція, відчувалась придавленість. Та вони виховували професіоналів. За 2 роки студентського життя у Франківську найяскравішими спогадом стали пленери у Ворохті. Перебування у цьому карпатському місці, малювання з натури, творче оточення, спілкування, обмін мистецьким духом – все це було неперевершеним. Багато уваги приділялося духу митця, його формуванню, стилю життя,мислення та незалежності. Це, напевне, диктувалося тим, що Михайло Павлович Фіголь, який створив цей факультет, передавав свій дух всім студентам. Він був вільною людиною і всі люди довкола нього дихали теж вільно. До Львова я переводилась із жалем, але у нас був сімейний план.
 

IMG_1196
 

– Ви оформили безліч книг. Яка ваша робота улюблена?
 

– Згадую книгу Прохаська «БотакЄ». Це була перша монохромна книжка, у якій я вперше майже відмовилась від кольору. Це зараз вже багато хто відмовляється від кольору, а тоді це був перелам тенденцій у дизайні. Чи то я вловила тенденцію, чи то час диктував, чи може все повітря дихало монохромністю. У цій книзі будувалося все тільки на композиції, текстурі і двох кольорах. У цьому і весь сенс, у цьому було прекрасне. Тому вона мені дуже подобається.
 

IMG_1200-2
 

– Зараз ви живете на дві країни, Італію та Україну. Як це вдається?
 

– Я ділюся між двома країнами – Україною та Італією. У мене є можливість жити постійно в Італії, не повертаючись до України. На початках я приїздила на Батьківщину, щоб втамувати ностальгію. З часом я побачила, що творчий стиль життя дозволяє мені так жити. Зрозуміла, що це не недолік, а моя перевага. Україна стала для мене ресурсом, джерелом відновлення сил. У Італії все іде інтенсивно. Можливо тому, що ритм роботи більш літній і дуже насичений. Взимку я завжди приїжджаю додому. Період від Різдва до Великодня тут – це для мене колосальний ресурс, підпитка і розслаблення.
 

– В Італії ви теж займаєтеся творчою роботою?  
 

Так, займаюся дизайном прикрас. Я працюю у дизайні, але використовую і те, чому я вчилася у Прикарпатському університеті, на художньо-графічному факультеті. Це основи дизайну і композиції. У якій би галузі я не працювала, ці основи мене рятують, допомагають.
 

IMG_1202
 

– Ви вносите українські мотиви до італійської моди?
 

– Можливо, але це не “етно” стиль, це мій авторський стиль. Я змішую дерево, срібло й каміння. Хоча я використовую окрім іншого й нашу традиційну техніку бісероплетіння й співпрацюю з нашими майстринями. Я використовую техніки, якими ми володіємо досконало. Більше того, я провела власне дослідження і зрозуміла, що ці техніки зародилися в Італії. Вони прийшли до нас через торгово-економічні зв’язки з Венеційською республікою 15-16 ст., це моє особисте дослідження. Наше бісероплетіння тісно пов’язане з виробництвом бісеру Венеції. Я намагаюсь замкнути це кільце історії. Я не історик, але інтуїтивно бачу, що Галичина мала близьке відношення до Європи. У центрі Львова є посольство Венеційської республіки, якій належало 2 будинки на Площі Ринок. Там і досі на фасаді будинку є лев із крилами.
 

Перебуваючи в Італії я зрозуміла, що ми і вони – це єдине ціле, у якомусь сенсі. Це не перебільшення і не алегорія, я говорю буквально. До нас запрошували італійських архітекторів, щоб будувати центр Львова, який історично побудований трьома італійськими архітекторами. Так само і Франківськ, де теж є типові будинки, типові проекти того часу. Вони однакові, що у Франківську і Равені, що у Львові і у Роверетто. Ми собі навіть і не уявляємо наскільки ми пов’язані, наскільки ми Європа. Це моє таке фантастичне відкриття.
 

– Коли ви помітили ці паралелі?
 

– Це помічаєш, коли є більше часу. Турист одразу цього не помітить. Можна вникнути у деталі, поїздивши по маленьких містечках. Якщо порівняти їх з галицькими,то можна знайти  дуже багато паралелей. Я народилася у маленькому галицькому містечку Стрий. А у Італії я проживаю у місті – Ріміні. У цих двох міст ідентичні вулиці. Я іду цими вуличками і розумію, що я у Стрию. Там навіть кладовище стрийське.
 

– Розкажіть про ваш цікавий авторський проект «Кашалот». Скільки видалось книг?
 

– Книг було 9. Люди дуже добре сприйняли мої роботи. Перша книжка зайняла одне із призових місць на форумі видавців. Це насправді було новаторство – книжки виготовлялись повністю з тканини і були призначені для дуже маленьких дітей. (прим.: м’які книжки можна пропонувати малюкові вже з чотирьох місяців). Спочатку було трохи незвично, мені навіть доводилось пояснювати людям ідею. Та це тривало не довго. Потім і батьки дітей, і магазини зрозуміли, що це таке. Для мене, як для книжкового дизайнера цей проект дійсно був дуже цікавим.
 

IMG_1209
 

– Як виникла така ідея?
 

– По закінченні інституту я почала працювати як дизайнер книги. Але переважно в галузі книг “для дорослих”. Хоча в мене й був досвід співпраці із дитячими видавництвами (“Видавництво Старого Лева” та А-БА-БА-ГА-ЛА-МАГА), я все ж мала відчуття, що дитяча книга – це моє нереалізоване. Вивчаючи тенденції нашого книговидавництва, я бачила, що в нас зовсім немає книжок для маленьких, так званих “поп-ап” книжок. Я говорила про це із видавцями, але у відповідь чула про те, що це утопія. І тоді я зрозуміла , що мені простіше знайти гроші і видати самій, аніж переконувати інших людей чому це потрібно. Так і зробила, об’єднала зусилля із своїм братом Кирилом, який був видавцем. І ми з ним почали видавати ці книжки. Гроші не були проблемою, коли є новий творчий життєдайний проект. Коли ідея сформована, все решта підтягається. Я у це свято вірю. Я почала без грошей, тільки з ентузіазмом і з ідеєю. Пізніше знайшлись люди, які захотіли підтримати цю ідею, які в неї вклали кошти.
 
– З виробництвом книги в Україні зараз складна ситуація. Які ви бачите перспективи у цій сфері?
 
Я не вірю, що буде повний занепад. Книги завжди будуть користуватися попитом. Зараз у всіх галузях є спад, спричинений ситуацією у країні. Просто це треба пережити. Такі часи вже були, це не перша криза. Україна насправді дуже інтелектуальна і читаюча. З хорошим потенціалом молоді. У нас менша криза з книжковим сектором, аніж у Італії. Хоча там можливо і є вибір, із дитячої літератури і є на що подивитися, але ми теж молодці. Якщо порівняти наші можливості із європейськими та державну політику щодо формування дитячого інтелекту – це дві великі різниці. І тим не менше, є видавництва та ентузіасти, люди, які це роблять. Для мене це хороша ознака, що тут щось буде.
 

Сніжана САМАНЧУК

 

Анастасія ТРЕТЯК

 

comments powered by HyperComments
Олена Рубановська: Ми навіть не уявляємо, наскільки ми — Європа | Інтерв'ю з України
2017-02-11 10:09:08
[…] Джерело: Вежа […]