Вона одна з найпозитивніших українських артисток, жвава та завжди усміхнена. Українська співачка, телеведуча, любляча мама та дружина. Вся згадана характеристика належить Олі Цибульській, дівчині, котра народилась у Радивилові, що на Рівнинщині, але в юному віці подалась до Києва «шукати свого місця під сонцем» (як каже сама співачка).
Повіривши в себе, Оля пробувала себе у багатьох музичних конкурсах, а також у шоу-бізнесі: була ведучою чималої кількості теле- та радіо програм. Сьогодні для артистки сенсом життя стала її сім’я: чоловік та дворічний син Нестор.
Оля Цибульська із захватом охарактеризувала Франківськ, розповіла історію про ніжні стосунки з Дзідзьо, про створення нового синглу «Чекаю. Цьом», про ставлення до російського контенту на телеканалі «М1», та чому вона припинила писати авторську книгу. А ще, ведуча розповіла, що найбільше та найдовше весілля, яке їй доводилося проводити, було саме на Франківщині. Більше читайте у розмові з Олею Цибульською.
Родом з Івано-Франківська велика кількість людей, котрих я люблю і поважаю. Це і Міка Ньютон, котра зараз живе у Лос-Анджелесі, Юрій Горбунов, котрий щоразу передає привіт рідним землям.
Для мене Івано-Франківськ – це теж специфічне місто. Оскільки на сьогодні я провела 570 весіль у своєму житті, і одне з найдовших відбувалося саме в Івано-Франківську. Це було дуже цікаве гуляння, на величезну кількість гостей (близько 300). Феномен цього весілля полягав у тому, що жоден з гостей від початку весілля нікуди не зник. Навіть о 2 ночі всі гості веселились. До того ж, тоді я була вагітною, але з гостей ніхто про це не знав. Коли на весіллі я сказала, що вже 12 годин триває свято, мені відповіли, що це не три дні. Не дивлячись на довжелезну тривалість свята, отримала грандіозну кількість позитивних емоцій.
– У західній Україні весілля відбувається з великою кількістю традицій. Які традицій найбільше дивують?
– Я також народилась на західній Україні, тому на традиціях знаюся. Проте, сьогодні молодь надає перевагу європейському формату святкування. Залишають тільки одну, чи дві традиції.
– Як вдається поєднувати роботу телеведучої, ведучої свят та музичну діяльність?
– Організацією графіку та роботи займається моя команда. Жінка – багатофункціональна особа, сама її сутність багатофункціональна. Ми не задумуємось, як одночасно бути мамою, дружиною, носити бюст, фарбувати вії, встигати до перукаря і ще багато чого. Ми звикли робити величезну кількість справ.
– Якій справі приділяєте найбільше часу?
– Я не можу вибрати щось одне. Одна з крайніх подій, яке я проводила – це Велике Весілля на Співочому полі в Києві. Там було 80 тисяч людей, і це тільки біля сцени, а ще така ж кількість – біля екранів. В цей момент я була максимально щасливою, тому що говорила з цими людьми, я їм доносила свою точку зору, зичила свій хороший настій. Життя – це свято і я намагаюся його святкувати з людьми, які мене оточують. Тому мені важко вибрати, надати чомусь одному пріоритет.
– Чи плануєте гастрольне турне в Україні з музичною програмою?
– Розписаного гастрольного графіку в мене немає, але музична програма вже готова, команда готова, і якщо нас будуть запрошувати, ми із задоволенням будемо приїжджати.
– Нещодавно, у тандемі з Дзідзьо (він же Михайло Хома) ви випустили пісню під назвою «Чекаю. Цьом». Розкажіть більше про ваш дует та нову пісню.
– Таким сексуальним,брутальним, та водночас ніжним, яким глядач побачив Дзідзьо у кліпі «Чекаю. Цьом», – я знаю його давним-давно. Він для мене не інакший. Ми познайомилися ще в той момент, коли в нього борода не росла. Це було на концерті на західній Україні. Я була випускницею школи. Дзізь звернув на мене увагу, бо каже: «Файно пахла і була вся набувнявівша». Він підійшов знайомитись, ми розговорились. Тоді я йому і зізналась, що мрію про сцену, але люди говорять, що без з’язків та грошей до Києва немає чого їхати. Він тоді сказав: «Якщо ти не поїдеш у Київ, і не почнеш боротися за своє право під сонцем, ти спаклюжиш собі все життя. Їдь, бо ти мусиш!». Та зустріч була не випадкова, мені «в’їлись» його слова в голову. Я дійсно приїхала у Київ і почала боротися за своє місце у шоу-бізнесі.
Через декілька років (тоді я була вже студенткою) він приїхав до Києва і надіслав мені повідомлення про те, що він у столиці та хоче зустрітися, а в кінці додав: «Чекаю. Цьом». Він вказав місце, де чекатиме на мене. На жаль, того дня в метро поцупили мій перший мобільний телефон, який мені подарували батьки. Тієї смс-ки я так і не побачила.
Вже через 15 років ми зустрілися у телевізійній студії, де я працюю. Ми подивилися один на одного і зрозуміли, що у нас вийшло: вийшло у мене, вийшло у нього. Я вдячна йому до сьогодні. Потім, на премії «Music Awards», яку я веду, команда Дзізьо отримали звання «Гурт року», я відбивала їхній виступ і він з радощів тоді мене поцілував. Цей поцілунок вирізали з ефіру. Після цього я «з ходу» записала пісню, записала її на диктофон і відправила Дзідзью. Йому одразу сподобалось. Але цікавився, чому я всю правду розповіла у цій пісні про нас (сміється). Ми б дуже хотіли, щоб цей сингл подобався слухачам, щоб люди її співали і кожен дочекався свого «цьому».
– Всі знають Ольгу Цибульську як яскраву та позитивну артистку. Як сприймають вас слухачі у ліричному, спокійному амплуа?
– Я не аналізую це з боку бізнесу, тобто, що людям цікавіше, – я просто жива, така, яка є. Зі сцени я кажу ті речі, які проживаю у даний момент. Мені здається, що коли ця емоція справжня і щира, тоді вона правильно доноситься і до людей. Я дійсно оптиміст, дещо «шизанутий», але оптиміст. В будь-якій ситуації я намагаюся бачити плюс, знаходити вирішення із різних ситуацій. По-іншому я почала себе відчувати, коли знайшла мужчину, з яким у нас спільний син. Сім’я для мене – це безкінечний позитив, де б я не була, я завжди на зв’язку із ними.
Дуже важливо, щоб батьки у тебе вірили, я це кажу як мама та дочка батьків, котрі вірять у мене завжди. Коли я була педагогом, викладала у естрадно-цирковій академії, я бачила тих дітей, які через батьківські сумніви намагаються щось комусь довести. Це дуже складно. Круто, коли батьки із заплющеними очима завжди йдуть за тобою. Своїм батькам я дуже за це вдячна.
– Окрім роботи телеведучої, чи працюєте над авторськими проектами на телеканалі?
– Я працювала над декількома авторськими проектами. Перший – діти розповідали про любов. Другий – це проект «МЖ», де мої колеги (Саша Скічко, Юрій Горбунов, Віталій Козловський, Гріша Решетник, Сергій Кузін) читали мої вірші, які я довгий час соромилась комусь показувати. Вірші були поставлені на прекрасну музику Джипси Лир і це був своєрідний для мене проект.
Ще один цікавий проект – це мої «Найспівучасті новини», які я готувала, та «Підсумки року» – найяскравіші події в музиці. На даний час я живу кліпом та піснею «Чекаю. Цьом». Мені дуже хочеться щоб всі українці її полюбили, оскільки вона дуже чесна, справжня та реальна.
– Декілька років тому на різних сайтах можна було натрапити на інформацію про те, що Оля Цибульська пише книгу. На якому етапі зараз робота над виданням?
– Я почала писати книгу про те, як встигати все, але зрозуміла, що я не встигаю (сміється). Тому я перестала писати книгу. Ми писали її напряму з видавництвом, де журналіст одразу розшифровував наші інтерв’ю, а потім адаптовували. В той час почалася робота над відеокліпом, тривала підготовка до «M1 Music Awards», потім запис пісні… Я розуміла, що фізично не можу писати книгу, а брехати своєму читачу я не можу. Тому, наразі літературу я відклала до періоду пенсії, коли зрозумію, що вже не можу стрибати, співати і танцювати.
– Запитання до вас як до ведучої українського музичного телеканалу: на «М1» часто транслюють кліпи російських виконавців. Чому так, та як до цього ставитесь ви особисто?
– Мені здається, що люди не слухають пісні Дзідзьо, Вакарчука, Цибульської, Скрябіна, тільки тому, що вони написані українською мовою. Ви слухаєте їх тому, що це просто крута пісня і вам хочеться її слухати знову і знову. Якщо ви увімкнули новий трек Шакіри, ви слухаєте його англійською і отримуєте задоволення. В Україні велика кількість людей говорить російською мовою. Українська мова нікуди не зникне, ми ж етнічні українці. Любов до своєї держави повинна бути не «показушною», а передаватися з молоком матері. Мій син Нестор у два з половиною роки знає книгу Ярослава Мудрого, він знає, що таке університет Шевченка і те, що Шевченко написав Кобзаря. Він знає все це не тому, що мені хочеться похизуватися, а тому, що я це люблю, для мене це нормально. Тому, якраз таки патріотизм потрібно виховувати, а не забороняти щось. Не потрібно розривати вишиванку на грудях і махати всім шматком сала, потрібно просто любити те, що нас оточує. Я дуже вірю і робитиму все для того, щоб мої діти любили Україну в будь-якому куточку світу, щоб вони гордо заявляти, що вони українці.
Сніжана САМАНЧУК
Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО
