ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Панк-рок, драмтеатр, Майзлі: місцями Марка Лівіна (ФОТО)

Панк-рок, драмтеатр, Майзлі: місцями Марка Лівіна (ФОТО)

На декілька днів, у справах, письменник та журналіст Марк Лівін приїздив до рідного міста Івано-Франківська. 7 років тому з товаришем Женею Чичановським, у пабі “Хрущ на вежі”, друзі вирішили переїхати до Києва. Тепер, через щільний графік письменник приїздить не так часто у Франик, проте з містом у нього пов’язані теплі спогади. Ми домовляємось з Марком про зустріч. Він пропонує відправною точкою прогулянки обрати площу драмтеатру, звідси і починається невеличка екскурсія важливими місцями письменника.


ДРАМТЕАТР

“На площі драмтеатру колись 10-12 років тому збиралася практично вся неформальна тусовка. Моя мама живе тут за мостом, відразу на Майзлі — ліворуч, я сюди ходив пішки. Це була така своєрідна альтернатива гопникам, тому що тоді у спальних районах дуже активно процвітало все це. Гопники навіть приходили сюди, влаштовували рейди.

Зараз бачу, що тут поставили перила, а раніше цих перил не було і всі, хто тут тусувався сідали просто на граніт. Були певні кола. Тут в одному куточку тусили просто неформали, там трохи далі скейтери, вони були для нас, як спортсмени. На них було круто дивитися, але ніхто з нас не вмів робити те, що вони роблять. Трохи далі, скажімо, сиділи мажорні панк-рокери, як нам тоді здавалося, що мажорні, які могли дозволити собі купити нові скейти і слухали Blink-182. Я постійно хотів бути в третьому цьому колі.

“Це ще було в ті часи, коли “Фліт” і “Карна” розривали просто Франківськ, були на верхівці андеграундної міської культури.”

Це ще було в ті часи, коли “Фліт” і “Карна” розривали просто Франківськ, були на верхівці міської андеграундної культури. Ми дуже хотіли бути на них схожі, слухали їх, я пам’ятаю, що навіть в драмтеатрі був тоді перший концерт “Флітів”, такий маштабний. Коли я прийшов, дивився, як вони грають на сцені, то думав, що теж так хочу.

Тут я познайомився із чуваками, з якими ми створили свій перший рок-гурт. Він був жахливим, ми грали у якомусь Народному Домі на карявих барабанах, старих гітарах. Це було дуже фаново, і це нас дуже відривало від того контексту глобально в якому місто знаходилось, від такого відходняка після двохтисячних, коли було непросто жити, скажем так.

“Це нас дуже відривало від того контексту глобально, у якому місто знаходилось, від такого відходняка після двохтисячних.”

Тут я декілька разів закохувався, почав слухати іншу музику, наприклад, Slipknot, System of a Down. Через це культурне середовище я пізніше перейшов в літературу. Ці всі люди, які зараз займаються якимось певними бізнесами, стали вже серйозними людьми, починали звідціля.”


ПАРК

“Цей парк він взагалі не змінився за останні десять років, тобто тут лавки які були, такі лишилися.

“Ми тут збиралися на площі, потім вже, якщо хотілося випити портвейну, або якогось пива йшли до парку, який позаду драмтеатру. Я пам’ятаю тоді були такі марки пива, яких вже зараз немає. Ми збиралися і йшли сюди, сідали десь і пили цей портвейн на лавках і співали якісь пісні, тому що, біля драмтеатру відкрито пити було страшнувато. Це все було дуже романтично у весняно-літній період, і поволі перетворювалось у таку депресивну стадію на осінь-зиму. Ми шукали якісь інші місця на той період.

Цей парк він взагалі не змінився за останні десять років, тобто тут лавки які були, такі лишилися. От на цій лавці не було спинки, так і досі немає. Дуже круто, бо не зважаючи, що Франик дуже змінюється буває ти приходиш в центр, з’являються якісь нові місця. Добре, що все одно є такі оази, у які ти можеш прийти і відчути себе двадцятирічним. Там, де нічого зовсім не змінилося, там, де записана якась твоя історія, де кожне дерево має якесь значення і воно досі стоїть рівно там, де ти його запам’ятав.

“Добре, що все одно є такі оази, у які ти можеш прийти і відчути себе двадцятирічним, де нічого зовсім не змінилося.”

Тут справді дуже багато відбувалося всього. Тут купа була драм, бійок, п’янок. Зараз у мене такого вже немає. Знаєш, іноді буває ностальгія, але я розумію, що це був класний період, романтичний такий, але абсолютно безтолковий. Я не можу сказати, що це було щось осмислене і класне, але воно було потрібне, це як вчитися грати на фортепіано. Спочатку ти будеш вчитися грати по нотці, якусь нісенітницю, врешті, поки не прийдеш до симфонії і не почнеш валити двома руками.”


15-та ШКОЛА

“Ми сідали на лавочку в 15-тій школі, брали насіння, сємки, і щось обговорювали, або ходили на турніки, бруси.”

“Ще одне з важливих місць, це мабуть, 15-та школа. Вона знаходиться на “Майзлях” за мостом. Це була така база, “місце на районі” називалось, коли тобі не треба їхати в центр, ти знаєш, що є хтось поруч. Там жило кілька моїх друзів, які слухали таку музику, як я, ще були старі знайомі. Ми сідали на лавочку в 15-тій школі, брали насіння, сємки, і щось обговорювали, або ходили на турніки, бруси. У 15-тій школі я вчився з 1 по 9 клас. Моя мама там вчилася. Це для мене таке важливе місце, місце сили, з яким пов’язано багато спогадів. Цього разу я не встиг туди потрапити, думаю, що наступного разу, коли буду в Франику обов’язково зайду туди.”


ДІМ

“Про мій мікрорайон Майзлі написана книга “Бабине літо”. Важливі місця, що описані в книзі знаходяться якраз там. Це безпосередньо моя вулиця Зелена на якій я ріс. Я навіть в Instagram показував нещодавно stories, як виглядають місця, які описані в книзі: город бабусин, вулиця, футбольне поле на якому ми грали. Там тоді не було воріт повноцінних ми ставили два камені, або дерево і камінь. Це було дуже смішно, бо ми дуже серйозно ставились до всіх матчів, які грали.

“Про мій мікрорайон Майзлі написана книга “Бабине літо”. Важливі місця, що описані в книзі знаходяться якраз там.”

Бабуся, мама, дідусь — це люди, які роблять дуже важливою місцевість в якій я виріс. Багато спогадів пов’язаних з ними. Можна сказати, що сім’я в мене творча, тому, що дідусь був музикантом. Він реально грав на всіх інструментах, був мультиінструменталістом. Бабуся була більше прозаїчною, без цих всіх ноток. Мама ж вийшла дуже ліричною такою, доброю. І бабусі, і дідуся вже немає. Бабуся померла в грудні, минулого року.

“Бабуся, мама, дідусь — це люди, які роблять дуже важливою місцевість в якій я виріс.”

Дідусь був моряком, з 28 років ходив у плавання з Риги, з Латвії. І власне, він любив випити до певного періоду, а з деякого періоду взагалі перестав пити. Був рибаком, дуже любив рибу. У нього було дуже багато вудок в гаражі. Він мене брав з собою на рибалку. І це теж такі хороші спогади: поле, верби над рікою, ми з дідусем сидимо з вудками на таких саморобних стільцях , мовчимо і дивимось на птахів. У дідуся була дуже хороше почуття гумору. Це передалося мамі, ну і я теж люблю пожартувати. Може не так вправно як він, але  характер у мене такий.

“І це теж такі хороші спогади: поле, верби над рікою, ми з дідусем сидимо з вудками на таких саморобних стільцях , мовчимо і дивимось на птахів.”

Бабуся багато для мене зробила, виховала мене і дуже багато дитячих моментів пов’язаних саме з нею, тому я навіть написав про це книжку. Дивно те, що нічого надзвичайного в цій книжці немає, це просто повість про літо хлопчика, який приїздить до бабусі. Таких історій мільйон, але в цьому, мабуть, і є якась магія цієї книги, що таких історій мільйон, але ніхто їх не розповідає, а я розповів,  і всі такі, блін, у мене теж так було.”


“ХРУЩ НА ВЕЖІ”

“У “Хрущі на Вежі” були різні тусовки, збиралася андеграундна публіка, брала графінчик алкоголю і деруни. Ми любили бувати в тому місці.”

“Був такий заклад, називався “Хрущ на Вежі”, його вже багато-багато років немає, і тепер на його місці якась IT-компанія, здається, він був на останньому поверсі у приміщенні, де знаходиться ТРК “Вежа”. І там були різні тусовки, збиралася андеграундна публіка, брала графінчик алкоголю і деруни. Ми любили бувати в тому місці. Якраз там ми вирішили, що переїдемо в Київ з Женею Чичановським. Ми сиділи і нам чомусь почало здаватися, що це місто вже для нас надто дрібне. Ми просто були в стані якоїсь легкої ейфорії. Бо це було літо, ми були трохи хмільні. Здавалося, що все життя у нас під ногами, бери, що хочеш. Все це створювало відчуття якоїсь ейфорії. Тоді ми вирішили, що нам треба переїхати у Київ. Я тоді сказав Жені, що давай переїдемо і розірвемо там всіх, він сказав, що давай, погнали. Через місяць ми зібрали речі і поїхали в Київ, не маючи взагалі нічого за спиною. Ну і Женя прожив там три роки, а я вже сьомий рік пішов. Зараз цього вже закладу немає.”

“Я тоді сказав Жені, що давай переїдемо в Київ і розірвемо там всіх, він сказав, що давай, погнали.”


“ХИМЕРА”

“Химера — це заклад теж культовий для Франика. Там збиралась вся місцева богема, ми там навіть з моїм тодішнім музичним гуртом The Pizza Boys грали на розігріві у О.Torvald. Потім замість “Химери” кілька разів поміняли вивіску. Цей заклад ще якось називався, але суть особливо не змінилась. Це було тут, де зараз “Гранд Америка”, в підвалі. Ти заходиш туди, відкриваєш двері, і звідтіля просто такий туман диму.

Це було тут, в підвалі. Ти заходиш туди, відкриваєш двері, і звідтіля просто такий туман диму.”

Була смішна історія, як ми з другом п’яні вийшли звідси. Цей будинок ще будувався. Тут було просто два паркани через які можна було перелізти і залізти на вишку. Ми вирішили з другом, що  можна зробити такий геройський вчинок. Перелізли один паркан, другий. Почали дертися на вишку і побачили охоронця, який побіг спускати собаку. Швидко почали втікати, я перелазив через паркан і порвав собі куртку. Потім мій товариш розповідав цілу легенду про це. Це був Міша Малевич, він зараз тату-майстер. Міша розповідав всім нашим друзям історію про те, як ми в -20 лізли на вишку і я порвав куртку. Це може було не -20, але була зима і це було дуже холодно. Тоді ще можна було туди потрапити, той будинок лише будувався, зараз же так не вийде.”


ПРО ФРАНКІВСЬК

“За останні 7 років Франківськ змінився, спочатку воно було рідним містом, але якось так не відчувалось прогресу. Потім з якоїсь точки, все почало рухатися вперед. Мені тут дуже комфортно. Я тут почуваюся вдома, хоча мабуть, домом вважаю Київ. Я там проводжу свій час, а сюди я приїжджаю і мені тут класно дихати.

“Я радий, що у Франику є такі місця, що не всі, як я взяли та звалили 7 років тому, що багато хто залишився.”

Тут є все, що є в Києві, але в компактнішому форматі. Тут є креативні кластери, цілі ком’юніті людей. Ти приходиш сюди і ти бачиш тусовку, яка об’єднана спільними цінностями, хоче розвивати місто вперед. Це все дуже приємно, я радий, що у Франику є такі місця, що не всі, як я взяли та звалили 7 років тому, що багато хто залишився. Багато хто робить це місто прогресивним  крутий кейсом для всієї України. Мені від цього радісно.

До якогось моменту приїздити у Франківськ це був напряг. Я приїжджав сюди і дуже переймався. В мене не було тут часу розслабитись особливо. Тому що, останні рази я приїздив і зразу їхав. Такий напружений графік. Це, мабуть, перший раз, коли я приїхав розслаблений і маю бажання тут залишитись на довше.

Через років 10-15 я можливо захочу повернутися сюди. Побудую собі тут будинок і буду на пенсії писати книжки. Хоча через 10-15 років я не буду ще на пенсії. В мене є тут свій будинок і це дуже сильно відрізняється від того, де я живу в Києві. Там я живу у квартирі на 24-му поверсі, і хоч у дуже хорошій квартирі, але все одно це квартира. Там так не вийдеш, не подихаєш повітрям, як тут.”

“Через років 10-15 я можливо захочу повернутися сюди. Побудую собі тут будинок і буду на пенсії писати книжки.”

Наталка КУРСИК

Сподобався матеріал? Поділись ним з іншими:

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial