Равлики під різними соусами, чернелицький сир, а також хліб від тети Марії — такими гастрономічними принадами може похвалитись Городенківський район. Тут люди не прагнуть чимшвидше покинути своє село, а навпаки, шукають ідеї для того, щоб залишитися, та ще й заохочують туристів приїздити до них. Мова йде про населений пункт — Копачинці, у якому нещодавно з’явилась перша у області ферма равликів.
МИ ДОЇХАЛИ
Ми виїжджаємо з Івано-Франківська. На повороті від Олієво-Королівка зникає хороша дорога, піднімається пил, до Копачинці звідси трястися ще 14 км. Сюди нас запросили на презентацію “Покутського равлика”. У маршрутці, якою їдемо чуємо розмови про гуманність поїдання равлика. Їсти чи не їсти — ось в чім питання.
Приїздимо до ферми, бачимо стару хату. Населення селища не надто велике, переважно старші. Проходимо до ферми — великого поля з равликами. Хтось вигукує: “А де равлики?”. Обходимо поле, але так і їх не знаходимо. Піднімаємо дошку з равликами встановлену на полі — знайшли.
ПОЛЕ ДЛЯ ВИПАСУ РАВЛИКІВ
З хати вибігає газда — Іван Паламарчук. Це він з друзями вирішили втілити таку напрочуд дивну ідею. Хлопців надихнула на цю справу мандрівка. Якось їх занесло аж до Нижнього Селища, їздили подивитись на сироварню. По дорозі випадково помітили равликову ферму, сподобалось, почали втілювати цю мрію. Від задумки до реалізації пройшло лише півроку.
“Доброго дня, ви знаходитесь на полі для випасу равлика” — розпочинає екскурсію господар. Інші учасники команди стоять поруч. Іван пояснює, що для равлика зараз ніч, найбільше їх скупчення зараз — під щитами. Їх піднімають.
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”86186,86182,86183,86184,86185″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
Їдять равлики спеціальний корм та траву Перкул (суміш ріпака і капусти). На фермі є три види равликів. Оскільки вони люблять воду, тут же зроблена спеціальна зона для поливу. Поливають равликів один раз на день — ввечері.
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”86187,86188″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
Поле обгороджене невеличким парканом. На межі розсипані солідол з сіллю. Це, щоб равлики не втекли, адже бояться солі. Коли равлик “достигає”, його чекає інкубатор, у якому він засинає. Потім же, його можна експортувати. Зараз же збуватимуть товар через компанію, яка надала мальків. Збір равликів вибірковий, намагаються спіймати тих, хто вже достатньо виріс. Крім гастрономічного потенціалу його можна застосовувати і в цілях краси та здоров’я.
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”86190,86191,86233″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
ЦЕ БУЛА НАПРОЧУД ДИВНА ІДЕЯ
“Мам, я буду вирощувати равликів” — погодьтеся, дивна розмова, як для звичайного села на Покутті. Для Копачинців звичний бізнес це відкриття якогось магазину. А тут, хлопці почали такі цікаву справу. Ми запитали мами Івана, як вона сприйняла те, що її син прагне розпочати такий бізнес. Нам стало цікаво, наскільки учасники самі у це вірили.
Галина Паламарчук
“Ви знаєте, спочатку було страшно. Я казала Іванку, як ти думаєш, чи вийде? А він каже, що мамо, ми спробуємо. Потім по-маленьку, і я повірила. Перший раз, коли вони привезли партію цих равликів маленьких таких з Тернополя, дві мисочки. Такі маленькі-маленькі. Кажу: “Іванко, а де равлики?”. А він каже: “Мамо, та це і є равлики такі маленькі, вони потім мають вирости великі”. Згодом вони більшу партію привезли, то вже великі такі були блоки. Це у нас вдома теплицю вони розклали, теж такі щити були, і полив зробили. І так по-маленьку вже привиклося. Підтримую, бо я мушу його підтримувати, хто не підтримає, як мама. Прошу Бога, аби все вдалося.”
Іван Паламарчук
“Друзі запитували: “То, що там з вашою фермою, тобто ми будем їсти равликів, а свині будуть просто собі бігати? Має все перевернутись з ніг на голову виходить?”. Напевно, що ні, але якщо брати експорт, то Україна у минулому році експортувала равликів більше, ніж свинячого сала в 7 разів. Ми зійшлися тої думки, що нам треба конкретно розвивати наше село, створювати актив. Сім’я Паламарчуків, Струків, Михалевичів, Попадюків зараз у цьому задіяна. Всі з нашого села, з однієї вулиці, тобто ми разом виросли. Спроба така тут залишитися, навіть хтось зараз є закордоном, сподіваємось, що в якомусь майбутньому при розширенні, ми всі собі знайдемо роботу по потребі і душі.”
“Друзі запитували: “То, що там з вашою фермою, тобто ми будем їсти равликів, а свині будуть просто собі бігати? Має все перевернутись з ніг на голову виходить?”
Віталій Попадюк
“Їздили спочатку в Львів, Тернопіль. Подивились як у них це зроблено, щоб ми мали якийсь більш-менш досвід. Пробували. Налагодили контакти: закупити де продукцію, як її вирощувати, чим годувати. Так і почали. Одні підприємства були більш відкриті, другі — менш. В інтернеті шукали інформацію. В Коломиї також була ферма равликів, дзвонили до них. Вони хотіли за інформацію немалі гроші. Так нічого нам і не сказали. Ми поїхали у Львів. У них закупляли корм. Вони вже більше нам розказали, показали навіть. Зробили нам екскурсію. На початку зими ми почали про це все більше говорити і десь у жовтні взялися до роботи.”
Павло Паламарчук
“Це була напрочуд дивна ідея. Ми всі думали: “Що? Повний ліс слимаків, а ви привезли якихось равликів?”. І так, в основному всі, бо мало хто про таке знав раніше. Бізнес у селі це переважно магазини. Є ще молокоприймальний пункт, наприклад, в сусідньому селі. Є цегельний завод. Є млин, там ще якесь господарство лишилося. Все, і більше нема нічого такого. Це взагалі, як сама ідея якогось бізнесу людей в селі, якби насторожує: та що в нас робити, в нас нічого нема. А плюс, ще така ідея можна сказати з космосу: вирощувати равликів. А зараз от усі їдять, насолоджуються, замовляють. Всім цікаво, щось нове, така свіжа ідея. Коли там дізнались, що ферма, то добре-добре, але звісно, що як в кожній справі є люди, які негативно відносяться, є люди, які можуть заздрити і говорити, що ай та щоб їм то згоріло чи ще щось, бо їм не подобається, що хтось щось робить, ну і в такому плані.”
“Це така ідея можна сказати з космосу: вирощувати равликів. Ми всі думали: “Що? Повний ліс слимаків, а ви привезли якихось равликів?”
ДЕГУСТАЦІЯ
Нас кличуть за стіл. Тут стільки всілякої смакоти. Працює кухня. Чути запах: готуються равлики. Нам пропонують їх під різними соусами: часниковим, гарбузовим, гірчичним. Равлики смакують з чорними грінками. Їхнє м’ясо багате на білок, корисне.
“Базова дегустрація для туриста — це три равлика, три грінки і 150 грам вина, або компоту (узвару) для тих, хто не вживає алкоголь. Це буде коштувати — 100 грн. Ще можна замовити екскурсію вона буде вартувати — 20 грн. Велика дегустація: 6 равликів, 6 грінок — 180 грн, це для гурманів, які захочуть спробувати різні смаки, воно навіть трохи дешевше. З великої дегустації, можливо, будуть переходити проби в маленьку.” — розповідає Іван Паламарчук.
“Базова дегустрація для туриста: три равлика, три грінки і 150 грам вина — 100 грн. Велика дегустація: 6 равликів, 6 грінок і вино — 180 грн. Екскурсія — 20 грн.”
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”86198,86199,86200,86201,86202,86203,86204,86206″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
НЕ ЛИШЕ РАВЛИКАМИ
Крім равликової ферми компанія “Каньйон груп” займається вирощуванням часнику. Равлики — це не єдине, чим планують займатись.
“І равлик, і часник — підґрунтя одне, що треба щось робити, тому що, якщо нічого не робити, то нічого не буде.”
“Каньйон груп”— це 5 засновників, які представляють разом 4 сім’ї. Просто є сім’ї, де чоловік з жінкою, ще брати. В основному це 10 чоловік, від 17 до 30 років. Ця приставка “Каньйон” — мабуть, зрозуміло чому, бо тут Дністровський Каньйон. Дністер тече, ми тут виросли. Приставка “груп” вона якби символізує, що нас багато, і друге, що равлик — це не єдине чим ми будемо займатись. Ну, минуле літо пройшло за розмовами про часник. Тут, до речі, є наші батьки, які казали, що нащо вам того часника, і навіть зараз, коли його треба чистити, вони це чистять, бо ми весь час тут, з равликами. Я думаю, це себе виправдає. І равлик, і часник — підґрунтя одне, що треба щось робити, тому що, якщо нічого не робити, то нічого не буде.”— розповідає Іван Паламарчук.
“Починали ми з часника. Минулого року його посадили. Цього року вже якби маємо перший урожай. Зараз в нас процес реалізації, скажем так. Це те, чим в селі займаємось. В місті хтось пробував над своїм чимось працювати, бізнес просувати. Але завжди був такий потяг до села, що треба і тут щось спробувати. Цього року відповідно знову будемо продовжувати, розвивати, розширювати територію часника, відповідно. А також почали займатись вирощування равликів. З часником реалізована ідея, пропрацьована вже 1 рік. Наступного року знову будемо продовжувати, можливо, там буде розширення. Основний акцент будемо зосереджувати на розвиток равликової ферми.” — додає Василь Струк.
РОЗВИТОК ТУРИЗМУ
Поруч Копачинців неймовірні краєвиди Дністровського Каньйону. Хлопці мріють, щоб тут було більше туристів, адже навіть найвибагливішим гурманам є що запропонувати. Крім цього, відбуваються різні атракції у селі, наприклад, святкування Івана Купала, гра у петанк, тощо. Це все органузовують ті ж самі хлопці з однієї вулиці. Ще однією метою равликового бізнесу є мрія про те, щоб не покидати дім в пошуках заробітків, а розвивати своє село.
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”86208,86209,86210,86211″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
“Ми якби очікуємо основний потік туристів все таки із Дністра, бо тут до Дністра, якщо такою поганою дорогою кілометр-півтора, такою більш кращою, скажем, куда мож доїхати машиною, десь 3-3,5 км. Ну, тобто зробити якусь базу, можливо. Ну, таке невеличке місце, де можна продегустувати продукт, це зробити на Дністрі. І там туристи, коли наприклад, приїжджають, телефонують нам наперед. На протязі 10-15 хвилин — не проблема туди заїхати. Вже там на місці розігріти і там презентувати. В основному, розраховуємо, що буде потік туристів з Дністра, тому що, щодня, якщо з’їхати подивитись на Дністрі, то там бувають дні, що по кілька сотень туристів пропливає. Тут якраз Каньйон він сприяє тому, що потік туристів мав би бути.” — розповідає Василь Струк.
“Насправді, тут так все занепало з часу розпаду колективних господарств, колгоспів. І всі виїжджають-виїжджають. Як було населення села якихось півтори тисячі, то зараз десь — 600 людей. І молоді майже нема, але у нас є прекрасний Дністровський Каньйон, прекрасна річка Дністер, прекрасні краєвиди. І він так змійкою в’ється, що всюди можна подивитися, але дороги в нас погані, і крім того більше нічого нема. І щоб заманити туриста, наприклад, до Дністра сюди треба хороші дороги. Хоча зараз люди сплавляються Дністром і сплавляються, а тут буде якась така інформація про туристичні місця, такі наприклад, як дегустація равлика чи сири у сусідньому селі. Люди тоді зможуть собі затриматись, наприклад, біля села прийти, продегустувати, відвідати екскурсію, посидіти, попити і поплисти собі далі.” — додає Павло Паламарчук.
Наталка КУРСИК
Молодці.Вперед за новими ідеями.