ПРАВА СПРАВА. Наскільки впливові націоналістичні сили на Франківщині (чатина 2)

Продовжуємо огляд організацій та політичних сил Прикарпаття, які своєю ідеологією визначають український націоналізм.

В першій частині ми переглянули ті структури, що були започатковані або відроджені ще в 90-х роках.

Сьогодні ж зробимо короткий огляд тих, хто свою діяльність розпочав вже у двохтисячних. Отож, по-порядку:

[vc_separator color=”custom” border_width=”3″ accent_color=”#ed7e22″]

Політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Свобода»

Сила, яка з-поміж усіх націоналістичних структур досягла найбільших політичних успіхів. Старт почався ще в далекому 1991-му році, під назвою «Соціал-Національна партія України» (СНПУ). Офіційно зареєструвавшись вже у 1995-му році структура розвинулась і на Франківщині. Один з найсильніших осередків діяв у Надвірнянщині. Проте, впродовж суворих 90-х структура не досягає всеукраїнського, чи навіть західноукраїнського успіхів. Найкращі результати показує Львівщина, де у 1994-му році на місцевих виборах СНПУ отримала 10 % голосів і представництво у Львівській облраді. В 1999-му СНПУ створює молодіжне крило у вигляді товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту «Патріот України». Що згодом стане зовсім окремою організацію і матиме свою окрему історію.

Напередодні Помаранчевої революції, у 2004-му керівництво СНПУ усвідомлює безперспективність подальшого розвитку у своєму дещо мілітарному та радикальному форматі. Тому, партія з обранням нового очільника Олега Тягнибока повністю перезавантажується. Структуру перейменовують на політичну партію «Всеукраїнське об’єднання «Свобода» та змінюють символіку. Зміни відбиваються й на діяльності осередку на Франківщині. Тут за розвиток «Свободи» береться молоде покоління під керівництвом Ярослава Свелеби. Проте, на найближчих виборах осередок не досягає вагомих результатів.

У 2006-му керівництво над обласним осередком переймає нове середовище. Лідером «Свободи» в області стає вже досвідчений місцевий політик Олександр Сич. Змінюється керівництво і в організації обласного центру. На місцевих виборах 2010-го року, в час узурпації центральної влади, донецьким олігархічним середовищем Януковича, – «Свобода» досягає небачених раніше результатів. Чи не в усіх районних та місцевих радах свободівці отримують депутатські мандати. В Івано-Франківську до місцевої ради проходить абсолютно весь список кандидатів. Депутатами стають навіть студентські активісти партії. До обласної ради проходять 18 свободівців. Партія стає найбільш впливовою силою регіону та Галичини загалом.

Вуличні протистояння з «Беркутом» та свободівцями в часі відзначення 9 травня 2012 р. Фото Андрія Шустикевича

На парламентських виборах 2012-го року партія отримує 10,44 % голосів виборців, що стало однією з найбільших несподіванок перегонів. Попри гучний скандал з отриманням хабара за участі свободівських депутатів в центрі Франківська за «Свободу» на Прикарпатті віддає свої голоси 33,79 % виборців. Народними депутатами стають четверо прикарпатців: Руслан Марцінків, Олександр Сич, Богдан Бенюк та Руслан Зелик.
В 2014-му під час Революції Гідності, члени та прихильники партії на столичному та місцевих Майданах відіграють одну з визначальних ролей. У київських протистояннях гинуть двоє членів партії з Франківщини: Ігор Дмитрів з Калуша та Сергій Дідич з Городенки. В тимчасовому постмайданівському кризовому уряді франківець Сич стає віце-прем’єр-міністром України.
З початком війни значна частина членства партії йде на фронт у складі різних батальйонів. Створюється комбатанське об’єднання «Легіон свободи».

Передача автомобіля для потреб військових в АТО за участі вояків свободівців, 2015 р. Фото Юрія Гриньківа.

На позачергових парламентських перегонах в жовтні 2014-го, Франківщина віддає партії найбільший відсоток з-поміж всіх інших регіонів – 8,81 %. В підсумку «Свобода» посіла сьоме місце за кількістю голосів виборців і, неподолавши 5-відсоткового бар’єру, не проходить до парламенту.
На місцевих виборах 2015-го на Франківщині партія продовжує втримувати одні з лідерських позицій. Свободівці проходять до районних та міських рад. В міськраду Франківська депутатський мандат отримує 14 висуванців, в обласну – 16. Міським головою Івано-Франківська стає колишній нардеп Руслан Марцінків. Обласну раду знову очолює Олександр Сич.
Згідно різних соціологічних опитувань на сьогодні ВО «Свобода» попри шквал критики надалі продовжує утримувати електоральне лідерство у обласному центрі та одну з лідерських позицій в області.

Фракція депутатів Івано-Франківської міської ради від ВО «Свобода».

[vc_separator color=”custom” border_width=”3″ accent_color=”#ed7e22″]

Національно визвольний рух «Правий сектор»

«Правий сектор» – одна з найбільш «розкручених» структур завдяки російським пропагандистським медіа. Сила створилась стихійно в листопаді 2013-го з різних націоналістичних і «крайньо» правих середовищ під час подій на Євромайдані. Тоді рух організовує свою сотню в «Самообороні», куди входять і багато активістів з Франківщини. Попри активну участь в подіях Революції Гідності, структура постійно видозмінюється, до неї як додаються, так і від’єднюються різні націоналістичні середовища. Під час гарячих боїв в столиці члени руху беруть участь і в місцевих подіях. Зокрема правосекторівці спільно з «Самообороною», підприємцями та мешканцями міста в лютому 2014-го в силовий спосіб намагалися змінити керівництво центрального критого ринку, мовляв, досить платити гроші бандитам. Ігоря Дутку, тодішнього регіонала, директора ТзОВ «Торговий сервіс», орендаря ринку, навіть ставили на коліна й вимагали зізнатися, що брав хабарі. Проте ця акція не увінчалась успіхом. Центральний базар і далі належить відомому місцевому авторитету і екс-регіоналу Ігору «Бурі» Халаменді.

Представники «Правого сектору» та Самооборони під час «розборок» з керівниками центрального ринку, 2014р.

Вже в березні «Правий сектор» реєструється як партія і паралельно створює молодіжну організацію «Права молодь».
За словами заступника керівника обласного штабу Андрія «Поета» Дем’янчука, за час існування ПС на Франківщині керівництво обласного штабу змінювався вже чотири рази. Спочатку структуру очолював вихованець «Тризубу» Василь Абрамів, до переходу в «ДІЯ», далі ненадовго керівником обласного осередку стає Андрій Подільський. Проте, його невдовзі змінює Віктор Тихенький. Згодом обласний штаб очолює фронтовик Петро «Педро» Мазепа.
Організація розвивається по всій області, дієві осередки створюються в Коломиї, Рогатині, Городенці та інших районах.

«Правий сектор» під час смітникової люстрації проти ставленика від регіоналів – Квацюка, 2015р.

«Правий сектор» під час смітникової люстрації проти ставленика від регіоналів – Квацюка, 2015р.

Цього ж року «Правий сектор» бере участь у позачергових виборах до Верховної ради. Там посідає дванадцяте місце. За партію проголосувало 284 943 виборців (1,80%), на Франківщині ж ПС набрав всього 1, 91 %. Таким чином, партія не подолала 5-відсоткового бар’єру і не пройшла до парламенту.
З розпалом російсько-української війни бійці прикарпатського «Правого сектору» беруть активну участь в бойових діях у складі створеного в липні Українського добровольчого корпусу (ДУК). За майже 4 роки війни через фронт пройшло кілька сотень прикарпатських «правосєків». Першим на Донбасі гине голова Городенківського осередку Юрій «Шумахер» Дутчак. Згодом у боротьбі впадуть прикарпатці Андрій «Шершень» Прищепюк, Володимир «Морпєх» Байдюк, Андрій «Орест» Козюбчик, Дмитро «Лом» Ломей, Григорій «Семен» Семанишин та наймолодший Стапан «24й» Стефурак.

Похорони добровольця ДУК «Правий сектор» Григорія Семанишина у меморіальному сквері, 2016р.

В лютому 2016-го року трагічно обірвалося життя 21-річного керівника Коломийського районного осередку “Правого сектору” Василя Ланового. Нещасний випадок стався в офісі руху, в невеликій кімнатці в Коломиї. Через необережне поводження зі зброєю, під час чищення мисливської рушниці, інший член організації випадково натиснувши на курок застрелив свого побратима.
«Правий сектор» Прикарпаття не має жодного депутата ні в обласній, ні в міських радах. Проте попри не надто перспективні соціологічні прогнози та рейтинги, у майбутніх виборах таки готові брати участь. Сьогодні в Івано-Франківській області діє окрема четверта резервна сотня ДУК ПС, а сама структура на Прикарпатті нараховує кілька сотень членства. Сьогодні ПС спільно зі «Свободою» та «Національним корпусом» з усвідомленням політичної перспективи об’єдналися та підписали спільний “Національний маніфест” для досягнення політичних цілей.

Під час акції в підтримку політв’язнів на Вічевому Майдані, 2016р.

[vc_separator color=”custom” border_width=”3″ accent_color=”#ed7e22″]

ДіЯ (Державницька ініціатива Яроша)

Після внутрішніх дискусій та непорозумінь в «Правому Секторі» велика частина членства на чолі з обличчям організації, демонізованим російськими медіа, нардепом Дмитром Ярошем, відходять від цієї структури. У 2016-му від’єднанні активісти створюють власний громадський рух під назвою «ДіЯ».
На Франківщині організацію очолює зять Яроша, вихованець «Тризубу» – Василь «Смерека» Абрамів. Окрім обласного центру осередки започатковуються в Снятині, Городенці, Тлумачі, Долині, Калуші, Рогатині та Галичі.

Активісти УДА Франківщини з послом Канади, пластуном Романом Ващуком, 2017р.

В структуру руху «ДІЯ» фактично входить і мілітарна «Українська добровольча армія». Ядром УДА є підрозділи територіальної оборони. Через фронт новітньої україно-російської війни пройшло вже орієнтовно 60 прикарпатських бійців УДА.
Як зазначив керівник громадського руху «ДІЯ» в області Абрамів: «Наразі організація не бачить змісту переформатовуватись в партію, адже йде війна і всі свої сили треба віддавати вишколу та фронту, а не бавитись в політичні ігри». Проте, не виключають можливість балатування на виборах членів руху в якості самовисуванців.

Активісти УДА презентують відкриття мобілізаційного центру у Івано-Франківську, 2017р.

[vc_separator color=”custom” border_width=”3″ accent_color=”#ed7e22″]

Політична партія «НАЦІОНАЛЬНИЙ КОРПУС»

Одна з наймолодших партій в Україні. Історичний відлік «Національного корпусу» можна вести з часу створення організації «Патріот України».
За словами голови обласного осередку «Нацкорпусу» Сергія «Франка» Сивачука, мілітарна організація «Патріот України» на Франківщині діяла ще задовго до війни, орієнтовно з 2007-го року. У місті періодично влаштовували яскраві смолоскипні походи до різноманітних історичних дат, демонстрували театралізовані дійства, проводили заходи проти нелегальної міграції, а також організовували вишколи і табори. Цікаво, що місцеві ативісти «Патріоту» перед футбольним «Євро 2012» встигли навіть засвітитись у британських ЗМІ, як ультраправі радикали, що готові воювати з окремими приїжджими футбольними хуліганами та туристами. Публікація дістала розголос як у всеукраїнських, так і в російських ЗМІ. Щоправда, згодом керівництво місцевого осередку публічно спростували ці закиди та звинуватили британського журналіста у спланованих маніпуляціях та пропаганді.

Активісти «Патріоту України» під час смолоскипної ходи в пам’ять Героїв Крут, 2015р.

З початком новітньої війни, члени «Патріоту України» формують так званих «чорних чоловічків», з яких постає добровольчий батальйон «Азов», що згодом переростає в полк. «Азов» бере участь у звільнені від сепаратистів Маріуполя, Широкіного та інших населених пунктів Донбасу.
До полку в різний час війни зголошується понад 50 прикарпатців. Окремі бійці на фронті отримують поранення. Паралельно в місті працює цивільний корпус «Азов», який займається волонтерством та різноманітними організаційними акціями.

Франківський цивільний корпус «АЗОВ» передає волонтерську допомогу військовим, 2015р.

В 2016-му на Покрову зареєстровується всеукраїнська партія «Національний корпус». Її осередки створюються не тільки у Франківську, але й у районах: Рогатині, Долині, Калуші та Городенці.
Сивачук стверджує, що зараз франківська структура започатковує «Національні дружини». Вже створила «Юнацький корпус» для гурткової роботи з дітьми у віці від 7 до 17 років, для яких провели літній табір «Карпатія». Також сформована окрема «Національна служба допомоги» для реагування на надзвичайні ситуації чи стихії. У Франківську діє й книгарня видавництва «Орієнтир», що започаткована і утримується «азовцями». Проводяться зустріч з авторами та презентації видань.
Сьогодні «Нацкорпус» бере участь у пікетах місцевої церкви Московського патріархату, виступає проти підвищення тарифів, проводить антинаркотичну кампанію, організовує творчі вечори та готується до виборів. Спільно зі «Свободою» та «Правим сектором» об’єдналися та підписали спільний “Національний маніфест” для досягнення політичних цілей.

Навчання з надання першої долікарської допомоги, 2016р.

[vc_separator color=”custom” border_width=”3″ accent_color=”#ed7e22″]

ГО «Військово-патріотичне об’єднання «Карпатська Січ»

Молодий націоналістичний рух, що був започаткований на Закарпатті. З 2015-го року діє також у Івано-Франківську. Очолює осередок з кількох десятків членів, коломийський студент Прикарпатського університету Михайло Стецик. За його словами «Карпатська Січ» у місті організовує спортивні вишколи, футбольні турніри, презентації книжок, відкриті лекції та покази фільмів. Співрозмовник стверджує, що організація хоч і молода, але вже досвідчена, адже серед її членства є ветерани російсько-української війни, що пройшли через фронт в лавах добровольчих батальйонів та Збройних сил України. Основною ідеєю структури є вуличний націоналізм.
Одна із «фішок» січовиків – це приходити на свої акції в чорному одязі та часто у масках, що є своєрідним одностроєм. Також у своїх маніфестаціях використовують чорний прапор з кельтським хрестом. Асоціацій з неонацизмом хлопці тут відкидають, стверджуючи, що це просто історичний та релігійний символ, який часто використовують націоналісти у Європі.

Активісти «Карпатської Січі» з організаційною символікою біля пам’ятника борцям ОУН та УПА

У місцевих медіа про «Карпатську Січ» можна було почути з двох цьогорічних гучних та дещо скандальних акцій. Середмістям, 28 квітня, січовики організували марш пам’яті дивізії «Галичина», де використовували шумову піротехніку, димові ефекти та радикальні гасла. Згодом частина франківських ЗМІ розкритикували цей захід через скандування фрази «Одна раса, одна нація, одна Батьківщина!» та створення картинок для російського телебачення.

Марш пам’яті дивізії «Галичина» , 2017р. Фото Юрія Валька.

Наприкінці жовтня активісти «Карпатської Січі» спільно з «Правим сектором» зібралися під офісом молодіжної організації «СТАН», щоб висловити протест проти виявів сепаратизму. На події пікетувальники стверджували, що не хочуть бачити в місті цю організацію, адже вважають її ворожою. Вони акцентували на тому, що одна із засновниць «СТАНу»– це Єлена Заславская, яка є письменницею так званого ЛНР. «Керує у Франківську організацією Ярослав Мінкін, це теж сумнівна людина, яку ми вважаємо сепаратистом», – зазначив у коментарі активіст Святослав Кондрат.
Щоправда, через декілька днів «станівці» зібрали прес-конференцію і відкинули всі звинувачення.
Наразі, за словами Михайла Стецика організація набирає обертів і розвиває свою діяльність в обласному центрі. Політичною партією ставати не планує, проте готові співпрацювати з всіма, чия ідеологія буде їм близька.

Під час однієї з акцій «Карпатської Січі» у Франківську , 2017р. Фото Юрія Валька

[vc_separator color=”custom” border_width=”3″ accent_color=”#ed7e22″]

Футбольні ультраси ФК «Прикарпаття»

З відновленням у Івано-Франківську футбольного клубу, пожвавішали й довкола футбольні справи. А який футбол без вболівальників? Хоча місцеві ультрас поки не надто чисельні, проте з кожною черговою перемогою «Прикарпаття» – збільшуються. За словами одного з активістів трибун: «Зараз стихійний рух може зібрати навколо себе 30-40 вболівальників». У Європі більшості ультрас рухам притаманні саме праві погляди. Не є виключенням й Івано-Франківськ.

Фани «Прикарпаття» на трибуні під час гри з Львівськими «Карпатами», 2017.р

Сектор футбольних фанів не є політичною силою, чи громадською організацією, проте має свою структуру та традиції. А це виїзди з улюбленою командою на ігри в інші регіони України, розклеювання наліпок з символікою клубу, яскраві перформенси та скандування на секторі під час гри. Раніше, до війни, часто практикувались і так звані «махачі» між вболівальниками інших команд. Проте такі домовлені бійки не відмінились, але дещо відійшли на задній план, адже в часі Майдану ультраси України домовились між собою про примирення. Після чого велика частина вболівальників пішла на фронт зі зброєю в руках.
В місті однією з рушійних сил відновлення ультрас руху стало угрупування фанів «Вар’яти», яке діяло ще до занепаду клубу і навіть в часі його відсутності. Сьогодні ж «Вар’яти» дещо подорослішали, але і далі не покидають трибун на іграх відновленої команди. Як буде далі – побачимо. Проте запал вже є.

Вболівальники ФК «Прикарпаття» на фан секторі виконують гімн України , 2017 р. Фото «Галицький кореспондент».

Це далеко не всі націоналістичні структури, що діють в місті. Свого часу на Прикарпатті діяльність здійснювали і ряд інших організацій, зокрема «Молодіжний Націоналістичний Конгрес», «Національний Альянс», «Сокіл», «Поклик Нації» та інші…
Частина із згаданих у матеріалі організацій змарганізувались та вже не відіграють помітної ролі в житті регіону, інші колись, чи навіть нещодавно, досягли політичного успіху, дехто відверто спекулює націоналістичною ідеологією та перетворює свою діяльність у політичне заробляння грошей. Але ніхто не заперечить, що початок війни на Донбасі став для націоналістів мобілізаційним чинником відродити, переосмислити, чи посилити свою діяльність. Це відбилось і на Франківщині, яка географічно знаходиться за кілька тисяч кілометрів від місця бойових дій. Тож можна сміливо стверджувати, що сьогодні націоналізм і далі залишається однією з визначальних ідеологій регіону.

Тарас ЗЕНЬ

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *