ПРАВА СПРАВА. Наскільки впливові націоналістичні сили на Франківщині (чаcтина 1)

На Прикарпатті в політичній площині завжди домінували націонал-демократичні організації та політичні сили. Це досить природне явище, адже історія нашого краю має певну тяглість, що безумовно відбивається до світогляді та ментальності нових поколінь. Чи не в кожній тутешній родині у ХХ столітті хтось як не брав участь у національно-визвольній боротьбі, то був депортований до Сибіру за допомогу чи співчуття руху опору.

Саме ці історичні речі вагомо підсвідомо, чи не підсвідомо, формують політичні симпатії сучасного жителя Прикарпаття. В світогляді та стереотипності звичайного жителя України галичанська Івано-Франківщина викликає асоціацію саме з тим регіоном, де міцно закріпилась ідеологія українського націоналізму. Ця думка десятками років добре підкріплювалось ще й інформаційно, як від російських медіа, так і пропагандивних медіа українських.

В першій частині цього матеріалу спробуємо оглянути ті організації Франківщини, що зародились або відновили свою діяльність в 90-х та які відкрито декларують у своїй ідеології націоналізм. На скільки вони є впливовими на політичне і громадське життя в регіоні? Чи можна вважати ці сили потужними? Отож, по черзі:

ОУН (р) (Організація українських націоналістів – роволюційна (бандерівська)

Після перебудови за підтримки української діаспори Організація українських націоналістів повертається на українські землі та відновлює свою активність. Цікаво, що на своїй Батьківщині відроджується ОУН революційна (Бандерівська) так і ОУН (Мельниківська). Що роз’єдналися ще в далекому 1940 році між Андрієм Мельником та Степаном Бандерою.

Перші відновлення відбуваються передусім в Галичині, зокрема на Франківщині. Проте, свої структури діаспора утворює і в Києві. ОУН (р) продовжує діяти частково підпільно, але має свої легальні структури. Зокрема спочатку діє через партію «Конгрес Українських Націоналістів» та через окреме членство інших політичних та патріотичних громадських організацій. ОУН (р) так і досі не переросла в окрему партію чи блок, а залишається в тіні, як в Україні, так і на Прикарпатті. Хоча має офіційного голову проводу в світі, ним сьогодні є Стефан Романів.

ОУН (М) (Організація українських націоналістів (Мельниківська)

Зі здобуттям Україною незалежності, ОУН (м) починає переносити свої структури до Києва та відновлювати організаційну мережу по країні. Таким чином, з 1992 року ОУН легалізувалася виключно як громадська організація, фактично при тому зберігши статус понадпартійної центральної формації. ГО «ОУН» починає розбудову фасадних організацій, таких як: Фундація і бібліотека ім. Олега Ольжича, видавництво ім. Олени Теліги, Об’єднання студіюючої молоді «Зарево» тощо. Починає виходити у світ тижневик «Українське Слово». У Івано-Франківську обласна організація офіційно реєструється в жовтні 1994 року.

 

Під час «Революції Гідності» сформоувалась 1-а Київська сотня ОУН ім. Є. Коновальця. Від серпня 2014 до квітня 2015 р. на передовій російсько-української війни перебував добровольчий батальйон ОУН, створений з ініціативи членів ГО «ОУН». Зараз бійці батальйону ОУН ввійшли окремими підрозділами до Збройних сил України, решта — проводять роботу з військового вишколу по регіонах. Бренд «ОУН» з метою політичної розкрутки пробують активно використовувати різні новітні радикальні організації, зокрема — так званий «Добровольчий рух ОУН» під проводом одіозного Миколи Коханівського, якого свого часу виключили з цієї струкутури.

Сьогоднішня діяльність громадської організації «ОУН», що є нащадками Мельниківського крила у Івано-Франківську мало помітна, тому про її значимість та вплив на політичне життя краю фактично не відіграє ніякої ролі.

 

Політична партія Організація Українських Націоналістів  (екс «ОУН в Україні»)

З пожвавленням націоналістичного життя на початку 90-х частина старих членів революційною ОУН, які діяли в Україні, не погодилися з лідерством представникiв дiаспори i утворили окрему політичну партію — «Організація українських націоналістів в Україні» (ОУНвУ), яка була зареєстрована Міністерством юстиції України у 1993 р., номер свідоцтва: № 518. Пiзнiше ОУНвУ офiцiйно змiнила назву на Політична партія «Організація Українських Націоналістів». Однак ця політична сила стала інструментом політтехнологів різних олігархічних угрупувань і остаточно змаргіналізувалась.

Варто згадати висунутого у 2004 р. на президентських виборах технічним кандидатом від цієї партії Романа Козака, що у телевізійних роликах із хворим поглядом звертався до Ющенка з вимогою прийняти українське громадянство його дружини. Вочевидь, що за завданням покладеного на Козака тодішньою прорегіоналівською владою це мало очорнити кандидатуру помаранчевих. Проте така реклама викликала тільки всенародне глузування, а окремі цитати з ролика стали крилатими і активно використовувались в сценках КВНу. Згодом Козак був виключений з партії.

 

 

У Івано-Франківську лідер цієї малочисельної партії Віталій Цапович, котрий донедавна самостійно по місту розклеював агітаційні партійні плакати та балотувався в мери Івано-Франківська. Згодом став допомагати народному депутату-тушці Володимиру Купчаку. Останній до слова спільно з регіоналами та комуністами підписав скандальне звернення до Сейму Польщі із закликом підтримати резолюцію Сенату Польщі, яка кваліфікує як  «ґеноцид  польського населення» дії ОУН та УПА в 1943 році на Волині. Після цього у місцевих медіа Цапович активно виправдовував непатріотичні дії нардепа.

Сьогодні діяльність так званої партії «ОУН» сконцентрована здебільшого в Івано-Франківську. Цього разу бренд працює на нардепа Олександра Шевченка, для створення противаги та антипропаганди на інших місцевих націоналістів зі «Свободи».

 

 

УНА-УНСО (Українська національна асамблея та Українська націоналістична самооборона)

На Франківщині УНА-УНСО є однією з найстаріших правих організацій. Тут розпочала свою діяльність ще у 1992 році. УНА-УНСО полюбляли називати партією війни, адже її бійці добровільно брали участь у збройних конфліктах в Придністров’ї, Абхазії та Чечні. Саме в перших двох гарячих точках воювали прикарпатці. Окрім цього по всій Україні місцеві унсовці активно були задіяні у вуличних протистояннях, від різнопланових маршів до таких великих акцій, як «Україна без Кучми», чи дві останні революції. Саме за участь в «Україні без Кучми» з навчання в університеті Нафти і Газу був відрахований сьогоднішній керівник УНСО в області – Ігор «Жовтень» Жовтуля.

Слід розрізняти дві окремі складові абревіатури УНА – УНСО: УНА – це політична партія, а УНСО – це парамілітарна громадська організація.

За чверть століття структура переживала різні періоди свого існування. Від успіху до фактично повного занепаду. Пік успішності УНА як політичної сили на Прикарпатті припадає на 1998 рік. Тоді, під час місцевих виборів, висуванці партії стали депутатами Івано-Франківської обласної ради, а також пройшли в Калуську міську раду.

 

 

В новітній україно-російській війні члени УНА-УНСО беруть активну участь. З літа 2014 року окремий Батальйон УНСО офіційно воює в складі Збройних Сил України. Окремі унсовці воювали та полягли в складі й інших добробатів, зокрема таких як «Айдар», «Азов» та інші. Один з вихідців організації прикарпатець Сергій Хіврич загинув у січні 2015-го поблизу села Нікішине в часі артилерійського та мінометного обстрілу російськими збройними формуваннями.

За словами керівника Івано-Франківського обласного осередку УНСО Жовтулі, сьогодні прикарпатський осередок – на підйомі: постійно проводяться вишколи та табори для виховання новоприбулого членства. У зв’язку з АТО, до лав організації стає все більше бажаючих. Найміцнішими осередками в області вважаються в Івано-Франківську та Коломиї.

 

 

Проте, політичну сила УНА не можна вважати впливовою. На останніх парламентських виборах у 2012 році, у який партія брала участь, вона опинилась на одному з останніх щаблів у загальному списку. За неї по всій Україні проголосувало всього 16 937 осіб. А у 2016 на проміжних виборах до Верховної ради, кандидат від УНА Роман Король на 85-му окрузі з центром у місті Калуш набрав всього 2 % голосів. Тому про впливовість партії на політичну ситуацію як в Україні чи навіть в нашому регіоні говорити не варто.

КУН (Конгрес українських націоналістів)

Політична сила, що створена спільно з молодіжною парамілітарною організацією «Тризуб» ім. С. Бандери з ініціативи ОУН в 1992 році. В перші роки діяльності у Івано-Франківську партія мала значний вплив. В 1994 році на своїх перших виборах КУН утримує успіх. По Франківщині партія проводить одного депутата до Верховної ради, а міським головою обласного центру на наступні 4 роки обирають Богдана Боровича. Велика частина кунівців потрапляють до обласної, міських та районних рад.

На виборах у 1997 р. до Верховної Ради від одного з округів Франківщини обрано голову КУНу, літню Ярославу Стецько.

На виборчих перегонах 1998-го Конгрес виступав у блоці «Національний фронт», що набрав 2,71% і не потрапив до парламенту, проте провів у Верховну раду III скликання 3х депутатів по одномандатних округах, двоє яких були обрані на Івано-Франківщині.

В 1999 році внаслідок ідеологічних розбіжностей та різного бачення політичної ситуації  «Тризуб» відходить від КУНу. Тоді партія створює нову силову структуру — Молодіжний Конгрес українських націоналістів (МКУН), яка в 2001 р. змінила назву на Молодіжний націоналістичний конгрес (МНК) та оголосила організаційну незалежність від КУН.

Вже у березні 2002-го КУН вливається у блок «Наша Україна». Під час місцевих виборів до Франківської обласній ради було обрано 13 депутатів кунівців.

На виборах до парламенту нардепами стають троє членів КУНу, один з них з Франківщини – Євген Гірник.

У 2004 прикарпатські кунівці беруть участь у помаранчевій революції.

Вже в 5 демократичному скликанні до обласної ради проходять 7 осіб, депутатами стають кунівці в районах і кілька чоловік в обласному центрі.

 

 

У вересні  2014 році на черговому з’їзді Конгресу українських націоналістів, було прийнято рішення про участь партії у позачергових Парламентських виборах. На них КУН зайняв передостаннє 28-е місце, отримавши всього 8 976 голосів (0.05%) по всій Україні. Найбільшу підтримку партія отримала у Львівській  та Івано-Франківській (0.09) областях.

З розвитком подій на Майдані та початком війни, кунівці не оминають цього історичного періоду. В січні 2015-го на Донеччині під час виконання службових обов’язків від кульових поранень гине доброволець з Івано-Франківська, резервіст окремої медичної роти Національної гвардії України, старший ординатор госпітального відділення, член КУНу – Ярослав Чомко.

Незважаючи на успіхи попередніх років сьогодні КУН у жорсткій партійній конкуренції на всеукраїнському маштабі опинився на політичному маргінесі, проте ще жевріє на ідеологічно відданому йому Прикарпатті. На останніх місцевих виборах кунівці потрапили до 7 районних рад. Це стало найкращим результатом для партії на всеукраїнському рівні.

 

ВО «Тризуб» ім. C. Бандери

«Тризуб» теж є однією з найстаріших націоналістичних організацій на Прикарпатті. Організація започатковувалась як молодіжної парамілітарна структура, що спільно з політичною партією Конгрес українських націоналістів підпорядковувалась ОУН Бандерівського крила. На Франківщині засновувалась Олексієм «Олегом» Щербою ще у 1994 році. Організація проводить вишколи, табори, бере участь у вуличних акціях. За словами тодішнього обласного керівника Олексія Щерби, на той час прикарпатський осередок вважався найсильнішим в Україні і налічував понад тисячу осіб. Послабленість структури, як пояснює співрозмовник, відбулось після нібито спеціально спланованої автомобільної аварії, де він, як керівник сильно постраждав, що вплинуло на здоров’я і відповідно на розвиток «Тризубу» в області. В кінці 90-х через внутрішні розбіжності «Тризуб» від’єднується від впливу КУНу і ОУНу та “йде у самостійне плавання”.

 

В 2001 році тризубівці, зокрема і з Франківщини беруть участь в столичних сутичках проти соціалістів та комуністів під час акції «Україна без Кучми». Проте, у 2004 на президентських виборах, тризубівці підтримують кандидата у президенти Богдана Бойка. У розпалі Помаранчевої революції члени організації таки доєднюються до масових протестів охороняючи наметове містечко на Майдані. Після цього видима діяльність організації у регіоні пропадає на кілька років. У 2009-му з приходом до лав «Тризуба» молодого лідера, жителя Галицького району Василя Абраміва, діяльність по-трохи відновлюється. В 2011 році у медіапросторі знову активно з’являються згадки про «Тризуб». Організації шиють спробу теракту на Януковича та нелегальне оволодіння зброєю, за що на Франківщині затримують ряд провідників всеукраїнської структури. Згодом в ізолятор потрапляють двоє братів з с. Задністрянськ – Пилип та Микита Стемпітські, в рамках розслідування кримінальної справи за фактом хуліганства, а саме підпалу офісу передвиборного штабу Януковича у Галичі, скоєного в грудні 2009 року. Судили за підозру у цьому підпалі і Василя Абраміва, перед тим він три місяці провів у Запорізькому СІЗО за участь у спилюванні бюсту Сталіна біля офісу КПУ в Запоріжжі в грудні 2010-го. Проте потім був звільнений і взятий на поруки народними депутатами.

 

На початках Революції Гідності «Тризуб» стає одним із співзасновників руху «Правий сектор». Головуючі організації фактично і очолюють “правосєків”. Саме вони стали “кістяком” новоствореної радикальної структури. Велика частина тризубівців йдуть на фронт в складі Добровольчого українського корпусу. В 2014 році на Донбасі гине Андрій «Орест» Козюбчик, який свого часу доклався до відновлення діяльності «Тризубу» на Франківщині. Попри зайнятість більшості тризубівців рухом «Правий сектор», організація далі продовжує своє існування в області.

Продовження згодом

Тарас ЗЕНЬ