Навіть одна мить може кардинально змінити світогляд людини. Так сталося і з письменницею, журналісткою Роксоланою Сьомою. Після ДТП, в яку Роксолана потрапила разом із чоловіком, вона зрозуміла, що життя потрібно проживати осмислено, так, щоб можна було гідно «піти».
Нині життя Роксолани Сьоми насичене й багатогранне. Вона працює інформаційним продюсером на одному з провідних телеканалів країни, пише романи, а ще створює жіночі прикраси.
До Івано-Франківська письменниця завітала з презентацією нової книги під назвою «Голова». З авторкою ми поговорили про новий роман та життєві цінності.
– Нова книга. Розкажіть, як вона визріла.
– «Голова» – мій перший текст про Київ, хоча в цьому місті я живу вже тринадцять років. Ідея «Голови» виникла спонтанно. Навіть не сама ідея, а швидше імпульс… Одного прекрасного сонячного ранку я, як завжди, прокинулася поруч із коханим чоловіком. Встала і пішла на кухню варити каву. І поки я йшла, то раптом уявила, як відкриваю холодильник, а там… голова мого чоловіка. Абсурд! Я розсміялася. Переповіла все чоловікові. Ми ще й удвох довго реготали. Минав час, і цей епізод із мого реального життя почав обростати вигаданими героями і сюжетними лініями. Й одного дня я сіла і почала писати. Навмисно я нічого не вигадувала, текст прийшов самовільно. Як виявилося, те ранкове марення було імпульсом, поштовхом до народження нового тексту.
– На презентації було запитання про антураж. Чому саме мистецьке середовище зображено у книзі?
– Я сім років працювала в журналі про дизайн. Очевидно, критична маса інформації, накопиченої за той час, стала тлом і фактажем у цьому тексті. Зрештою більшість героїв також належить до мистецького середовища.
– Чи можливо цю книгу порівнювати з вашими попередніми книгами? Чи є у ній щось з інших творів?
– Ні, «Голова» і «Вакації у Танґермюнде» – цілком різні тексти. Але я точно знаю, що «Голова» є містком до наступного, вже написаного роману, для якого я зараз шукаю видавця. Для мене «Голова» – книжка про вчинки і наслідки. Варто думати про те, як ми живемо: чи добре все робимо, чи нікого не кривдимо. Треба розуміти, що за кожну нашу дію чи бездіяльність є відповідальність: можливо, прижиттєва, можливо, пожиттєва, можливо, її й не буде… Але особисто мені страшно жити усвідомлюючи, що роблю щось не так. Тому ця книга пов’язана з наступним текстом, де я переймаюся тим самим питанням: ми повинні дбати про гігієну своєї душі.
– Звідки це у вас?
– Це після аварії… Ми з чоловіком потрапили в ДТП у 2012-му році. Тоді був такий момент, коли мені здалося, ніби я помираю. Я була впевнена, що навіть не встигну помолитися. І мене охопив невимовний страх: як я маю піти з життя непідготовлена, з багажем гріхів? Помирати було страшно. Дякувати Богу, я жива і неушкоджена. Розумію, що та ситуація навіщось мені була дана. Для чого точно – не знаю, але я, щонайменше, переосмислила власне життя.
– Скільки у книзі правди, а скільки вигадки
– Сюжет «Голови» повністю вигаданий. Але, безперечно, як автор я присутня в цьому тексті. У ньому – частка мене самої, мого життя. Наприклад, головна героїня повинна збудувати в Україні копію будинку, який був у Словенії. Я була у Словенії, дуже люблю цю країну й описую будинок, який бачила на власні очі. Все, що відчуває героїня в тому епізоді, – то мої емоції. У книзі, в її героях, – багато моїх переживань, переконань, життєвих ситуацій і досвіду. Взагалі, найлегше писати про те, що знаєш найкраще.
– Наскільки складно сьогодні видати книгу та бути впевненим у тому, що вона сподобається читачу?
– У цьому не можна бути впевненим. Колись у нас, на факультеті журналістики, був викладач з економіки, який казав: «Якщо в аудиторії на 120 студентів буде хоча б один, який мене уважно слухатиме, то я недаремно читаю лекцію». Напевне, так само можна сказати і про книжки. Не факт, що мій роман усім прийдеться до смаку. Очевидно, що в людей різні вподобання. Та якщо він зворушить, зачепить хоча б одне серце, то, мабуть, був написаний недарма.
– А видати книжку ще важче, ніж написати. Особливо, якщо ти – молодий автор і не маєш підтримки. Мені це давалося непросто. Наприклад, «Вакації у Танґермюнде» була видана через п’ять років з моменту написання і лише потому, як була відзначена премією на одному з літературних конкурсів. Схожа ситуація і з «Головою». Цей текст кілька років лежав без діла. У результаті книжка вийшла за сприяння Київської міської державної адміністрації. Рукопис я надіслала на літературний конкурс, який проводила КМДА, і його відібрали. Виходить так, що перемоги чи відзнаки в літературних конкурсах для молодих авторів – чи не єдиний шлях у літературу.
– Ви також в журналістиці. Розкажіть про свій професійний досвід. Чи допомагає він у літературі, чи, може, заважає?
– Я давно в журналістиці, з 97-го року. Зараз працюю інформаційним продюсером на телебаченні. Журналістика, як і філологія, дає добру основу для роботи з текстами. Ти вмієш зв’язно висловлювати думки, розумієш логіку, структуру, композицію тексту. Філологам і журналістам, як на мене, бути письменниками найлегше. До речі, я не письменниця, я авторка. Таке почесне звання ще треба заслужити.
– Раніше ви були журналістом телерадіокомпанії «Вежа». Чи пригадуєте ті часи?
– Так, я три роки працювала на «Вежі». Про той період залишилися найтепліші, найкращі спогади. То була моя найкрутіша професійна школа, бо я прийшла на «Вежу» відразу після університету. Починала з радіо, потім було телебачення. Там я виросла, навчилася всьому, що нині знаю і вмію в журналістиці.
– Розкажіть більше про своє ще одне захоплення, а саме – виготовлення прикрас ручної роботи.
– Якби мені ще п’ять років тому хтось сказав, що я буду робити намиста, я б не повірила. Я не мала жодних навичок, чи особливого таланту. Але якось подруга подарувала мені сертифікат на майстер-клас із виготовлення прикрас із вовни. Та справа мене захопила, і я купила собі квиток на ще один майстер-клас. І пішло-поїхало… Нині мої прикраси носять жінки не лише в Україні, а й по цілому світі. Ця справа також робить мене щасливою. Бо я отримую від людей такі самі позитивні емоції, які дарую їм своїми роботами.
Сніжана САМАНЧУК
Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО
Залишити відповідь