ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

“Шляхетні волоцюги” на “Вежі”

"Шляхетні волоцюги" на "Вежі"

Нещодавно у прокат вийшла нова українська стрічка “Шляхетні волоцюги”. Творці фільму, якому судилося стати бестселером завітали до радіо-шоу “Інціатива”. Один з головних героїв Юрій Хвостенко, актриса другорядної, але неменш потрібної, ролі Надія Левченко та продюсер стрічки Дмитро Кравченко розповіли про гоноровий Львів, закулісні скандали та очікування від фільму. 

– Останніх півтора роки стрічка активно знімалася. Кілька слів про неї – що це за фільм, яку тематику та місто висвітлює?

– Напевно, я розпочну. (говорить продюсер фільму – Дмитро Кравченко. – ред.) Наша стрічка знімалася минулого року у Львові та в Києві. Два місяці витратили на знімальний процес. Якщо говорити про смисли, які закладали у цю стрічку, то кожен глядач для себе може побачити їх дуже багато. Історія про те, як на мене, що будь-яка людина, чим би вона не займалася, якщо вміє думати і розуміти, те, що відбувається навколо неї, то може змінюватися. Саме це відбувається з нашими головними героями – двома батярами – Мирославом і Богданом. Роль Мирослава зіграв Юра Хвостенко. За сюжетом так складається, що він стає опікуном дівчинки Христі, яка в свою чергу є володаркою дуже цікавого артефакту – браслету Олександра Македонського. Ми його вигадали, але по фільму це річ, яка приносить перемогу своєму власнику. Саме тому по сюжету навколо нього відбувається дуже багато історій та баталій.

– Але особливість цієї стрічки у тому, що це музична комедія?

– Так, це музична комедія. Спочатку ми зазіхали на цілковитий мюзикл. В планах навіть було, щоб наші головні герої також виконували певні пісні, але зрештою ми зрозуміли, що це, мабуть, буде важкувато зробити і, хлопці, коли їх затвердили на ролі, цікавилися цим питанням, бо вони не є професійними співаками, тож виконувати музичні композиції для них було б важко.

– А на пробах хлопці співали?

– Нормально ми співали. Просто там не у всіх є слух, що зрозуміти наш спів. (сміється Юрій Хвостенко)

– Тим не менш, співають у нас професійні виконавці. (продовжує Дмитро Кравченко) Ми від початку спілкувалися з Гадюкіними. Вони радо пішли нам на зустріч, надали і свої пісні, і згодилися заспівати львівський хіт, якого раніше не було у їх виконанні. Це пісня – “Тілько у Львові”. Спочатку вона була написана польською мовою, а український переклад зробив Богдан Стельмах, який досі живий і здравствує у Львові. Ми уклали угоду. він нам передав авторські права і Брати Гадюкіни, відповідно заспівали цю пісню. З RayBand інша історія. Хлопців ми насправді запрошували для виконання певних танцювальних моментів фільму, просто музиками, але вийшла досить цікава історія. Буквально за два тижні до зйомок до мене підійшов учасник гурту Артем Гожий і каже: “Слухай, а якщо ми пісеньку напишем?”. Я кажу: “Ну, пиши”. У мене голова тоді і так іншим була забита. Врешті, ми послухали три їхні роботи, які вони підготували і всі три композиції ввійшли в стрічку.  

– Оскільки ми вже про музичну частину фільму поговорили. Варто згадати ще Мирослава Кувалдіна, лідера команди “THE ВЙО”, який також співав у фільмі.

– Так, але я одразу хочу звернути увагу, що пісню у його виконанні, яку слухачі почують в ефірі, вони не почують у фільмі. Там є інша пісня Мирослава Кувалдіна – музичний мотив той самий, але саме текст був використаний лише для промо фільму. Тим не менше Кувалдін у нас співає.

– Так чи інакше, він ілюструє, в якійсь мірі, фільм.

– Безперечно.

– Юрко, питання до тебе. Ти виконуєш одну з основних ролей, є одним з важливих облич фільму. Що для тебе було найважче? Чи було завжди розуміння з продюсером, між іншим (посміхається), з іншими акторами?

– Насправді не було нічого важкого, працювалося легко.

– У тебе вже є досвід зйомок у “Золотому вересні” – документальному фільмі, але з художнім стилем, а також “Жива” та багато інших. Якщо брати до уваги фільм “Шляхетні волоцюги”, цей досвід такий самий як і в попередніх фільмах чи це щось нове для тебе?

– Так, “Золотий вересень”, “Срібна земля”, у таких фільмах кольорових (посміхається), “Жива”, “Кіборги”, але у цьому випадку у мене головна роль у повнометражному фільмі. Перша моя головна роль. До цього головних ролей я у фільмах не виконував. Були, звичайно, певні страхи, але першого дня прийшовши на цвинтар, де ми починали знімати (посміхається), я зрозумів, що все буде тихо, спокійно і гарно.

 

– Як на цвинтарі. (сміється) Надійка, питання до тебе. У тебе був досвід зйомок у не повнометражних стрічках, у серіалі. У повному метрі, хоч і не в основній ролі, у другорядній, в тебе це вперше. Чи співпали твої уявлення про зйомки, вочевидь ти собі щось уявляла, з реальністю?

– Звичайно, для кожного актора це мрія потрапити у великий, хороший, повнометражний фільм. Особливо після гонінь у серіальному виробництві. Це все таки величезна різниця. Це було свято. Я взагалі дуже вдячна, насправді, тому часу. Все якось дивно відбулося. Я прийшла на проби, потім якось закрутилася у своїх справах, а мені подзвонили і повідомили, що мене затвердили. Думаю собі: “О, нормально”, але це для мене була велика дивина. А потім, коли вже приїхали на зйомки – то ж все реконструкція старого Львова, тогочасні костюми – це все так класно. Я це все дуже люблю. Тому це був короткий, на жаль, але дуже щасливий період мого акторського життя.

– Репетиція перед великим майбутнім. (посміхається)

– Так, я на старті. (сміється)

Дмитре, питання до вас. Ви – продюсер стрічки. Зараз бачимо, як динамічно розвивається український кінематограф останні два-три роки. З`являється вже навіть конкуренція українських фільмів. На даний момент, коли ми з вами говоримо, в прокаті йде “Бобот”, “Таємний Щоденник Симона Петлюри”, “Коли падають дерева”. Чи відчувається вами ця конкуренція чи це просто мені, як глядачу, так здається?

– Відчувається і я сподіваюся, надалі буде відчуватися. Ну, справді, якщо конкуренції не буде, а буде одна-дві студії в країні, що будуть робити якісне кіно, я не думаю, що вони довго протягнуть. Тому що конкуренція завжди підштовхує до того, щоб всі творці так чи інакше розвивалися. І справді, ми вже бачачи свою картину на великих екранах,  також робимо певні висновки. Не зважаючи на те, що було безліч технічних переглядів, аналізуємо, які помилки ми зробили. Можливо, пересічний глядач цього не бачить, але професіонали все помічають.

– Тобто помилки є? Ви вже їх познаходили?

– Вони є, але я не буду зараз про них говорити, бо не впевнений, що їх так сильно буде видно. Тим не менше, всі огляди, які вже були за останні кілька днів, після допрем`єрних показів, всі сходяться до одного – фільм створив атмосферу. Він дає позитив, люди сміються і це може перекреслити всі невеликі недоліки, які має ця картина.

– Скільки кінотеатрів по Україні взяли стрічку у прокат?

– Наразі ми маємо розпис у 203 залах. Тим не менше, потрібно зважати не просто на кількість, але й на якість. Коли ми дивимося якість розкладу, маємо велику проблему. Щойно ви могли чути мої телефонні розмови, перед тим як зайти до студії. Покази ставлять на ранок, і є навіть проблема з містами мільйонниками. Зараз ми маємо велику проблему у Запоріжжі. Скандал розпочався буквально від учора, коли деякі активісти, критики хотіли подивитися кіно, а на все Запоріжжя, місто майже мільйонного населення, стрічку транслює тільки один кінотеатр і тільки о 10 ранку. Проте, люди прийшли зранку, але їх не впустили до залу. Сказали, що їх замало для того аби розпочинати сеанс. Вони сварилися, тому що в правилах публічних кінотеатрів такого немає. Потім їм сказали, що є певні технічні проблеми, і я не розумію, чому вони виникли безпосередньо перед показом. Але маємо те, що маємо.

– Бувають пригоди. Говорячи про скандали. Я вважаю, що вам треба подякувати тим львівським діячам, які оприлюднили лист до Оксани Білозір, за розголос і увагу до фільму. Я хочу сказати, що довідався про цей фільм саме завдяки цьому скандалу. Ви подякували?

– Я розумію, і не ви один. Особисто я не дякував. Я просто не звик спілкуватися дистанційно – за допомогою листів, образ, а це виглядало дійсно, як образа.

– Давайте, ми слухачам розкажемо. В процесі зйомок фільму, його створення, кілька львів`ян, різних культурних діячів, акторів та краєзнавців висловилися, що фільм негоже висвітлює Львів та батярів; що це ремейк на якийсь польський фільм, і направили це відкрите звернення до народного депутата, діяча культури, а також народної артистки України Оксани Білозір. Про фільм тоді більше заговорили, звернули на нього увагу. Тому я, до речі, вважаю, що немає навіть чорного піару. Чорний піар – тільки некролог. (сміються) Чи спілкувалися ви з тими людьми після зйомок?   

– Не спілкувалися. Можливо, це буде у майбутньому. Можливо, цим людям вистачить сміливості принаймні подивитися цей фільм у кінотеатрі. Я хочу сказати, що та шалена критика, з якою зіткнулася творча група фільму, перебуваючи у Львові, а колектив у нас був дійсно дуже багатий – близько ста осіб плюс актори і дуже багато масових сцен, дійсно залишала свій відбиток на роботі. Це просто заважало нормально працювати. Критика розпочалася буквально на другий знімальний день. На загал ми мали 45 робочих днів. І, звісно, що експедиція до Львова тільки починалася, ми мали там бути ще місяць. Ми, звісно, відбули, прекрасно відпрацювали всі заплановані локації, але тим не менше це, як я вже сказав, заважало нам. Я не хочу зараз повертатися або коментувати ті речі, які, справді, не мають сенсу. Хочу тільки сказати, що не можна критикувати продукт, якого ще не створили. Нехай прийдуть, подивляться, тоді поговоримо про критику.

– Я думаю, що ті, хто критикує, потім, як правило не приходять.

– Нехай це вже буде на їхній совісті.

– Чому батяри? Не опришки, наприклад, а саме батяри? Чому 20-те століття?

– Я- львів`янин. Коли я випадково побачив у YouTube польську картину 1938-1939 років “Włóczęgi”. Саме там вперше публічно звучала пісня “Тілько у Львові” польською. Я побачив тих героїв, місця, де знімалося і запитав себе, власне: “А чому ні?” Ми поспілкувалися з авторами. Вони у нас досить добре заглиблюються в тему, якщо вона їм цікава. Діма Наумов також львів`янин, йому близька ця тема. Тарас Боровок почитав, також захопився і досить швидко вони підготували сценарій, а далі вже пішла робота. Від початку ми справді говорили про ремейк. Вже на підготовчому етапі роботи над фільмом ми зрозуміли, що це аж ніяк не ремейк. Так, у нас з того польського фільму є два головних герої, які дещо схожі. Тоді ролі виконували найвідоміші радіоведучі, до речі, тогочасного Львова і тогочасної Польщі, і навіть ходить чутка про те, що коли вони були в ефірі, то весь Львів завмирав і всі слухали тільки їх радіо.

– Тонько і Щепко. Це колись була просто мрія на екранах, по телебаченню. Жодної жінки не було на вулиці.  

– Так. Ще звідти у нас є Баронеса і її внучка, а все інше, що глядач побачить у нашій стрічці – вигадано, тому ми не можемо говорити, що це є повною мірою ремейк.

– Юрко, питання до тебе. Судячи з трейлера дії відбуваюься у час Другої світової війни. Є совіти, є німці.

– Це міжвоєнний період. 1939 рік – це ще не там і не тут – це перше. Друге – ми не прив`язуємося до історичних подій, вони були у той час і вони у нас є.

– Тобто, це фентезі?

– Фентезі, можна і так сказати.

– Німців у 1939 ще не було, вони прийшли у 1941.

– Вони всі на купу прийшли, потім пішли, добре, що зараз нікого нема. (сміється)

– Чого ви очікуєте? Чи були ви на прем`єрних показах в інших містах. Ми знаємо, що відбулися вже у Львові і в Києві.

– Ми починали зі Львова, продовжили у Києві.

– Що кажуть люди? Ви, напевно, відслідковуєте реакцію?

– Ви знаєте, чудова реакція була у Львові, нам це було дуже приємно. Насправді, я вам чесно скажу, людиною, яка найбільше потерпала від того скандалу, про який ви згадували, яка переживала його досить емоційно, звісно ж, був режисер. І, справді, він їхав до Львова на прем`єру не стільки показувати і говорити про фільм, скільки захищатися. Він дуже до цього готувався та переживав, але буквально одразу, як ми вийшли з залу під овації, почали спілкування з пресою, з глядачами, було дуже багато людей, він просто запитав: “Як вам?”, і люди відповіли знову ж таки аплодисментами. Для режисера, для творчої групи, для акторів, я думаю, це найприємніше, що може бути. Коли гоноровий Львів, який дуже особливо ставиться до себе і не прощає певних моментів, коли його якось ображають, він позитивно сприйняв цю історію. Цікавість є і це добре.

– На завершення. Кожен режисер, продюсер, та й врешті, актори – всі чекають того моменту, коли фільм вийде у прокат. І треба відслідковувати, як люди будуть на нього ходити, скільки тижнів він протримається. Адже від цього залежить час ротації фільму у кінотеатрах. Які ваші особисті очікування? Чи є переживання? Що зараз у вас в голові? Які плани щодо цієї стрічки?

– Переживання, безумовно, є, і, відчасти, ми про них вже говорили, але тим не менше, я особисто сподіваюся, що спрацює “сарафан”, люди підуть на картину, можливо, ми отримаємо додаткові зали і додатковий час. Я дуже хочу щоб ми ближчим часом дожили до історії, яка останні два роки відбувається в Прибалтійських країнах. Які значно більше свого часу приділяли увагу власній ідентифікації і повазі до свого, національного. Наразі там в кінотеатрах, в першій п`ятірці за касовими зборами ви не побачите жодного голівудського фільму. Перші місця – завжди власний виробник. Я дуже сподіваюся, що такі стрічки як наша та інші якісні українські стрічки призведуть до того, що ми дійсно будемо конкурувати на цьому ринку, по доброму, але при цьому не конкурувати з іноземним продуктом.

Хотілося б також до цього дожити. Я думаю, що ми обов`язково доживемо. Останні три роки показали, що можна динамічно розвиватися за такий короткий термін. Закликаємо всіх прийти на “Шляхетні волоцюги” у кінотеатри своїх міст, районних центрів і обов`язково подивитися цю стрічку, як і будь-які інші українські стрічки. Вам дякуємо, що знайшли час і завітали сьогодні до нас.

– Дякуємо!

Тарас ЗЕНЬ
Роксолана БЕЛЕЙ

Сподобався матеріал? Поділись ним з іншими:

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial