Тарас Химич: «Війну можна зрозуміти очима жінки»

Вчора франківському глядачу презентували народний фільм «Жива» режисера Тараса Химича. Це історія жінки у часи війни, яка змінювала долі людей. Сценарій написаний на основі реальних подій, які сталися із Анною Попович з села Зелена Надвірнянського району. Жінка до останнього подиху розповідала про свою долю режисеру фільму. Про критику, покази, прокат та окупність поговорили із Тарасом Химичем. 
 
– Тарасе, чи чули/читали вже перші відгуки, критику про фільм? Чи з усім погоджуєтесь?
 
Реакція дуже позитивна, краща, аніж я очікував. Фільм більше розрахований на жіночу аудиторію, аніж на чоловічу. Жінка зрозуміє всі емоційні переживання, а для мужчини це надто чутливо. Війну можна зрозуміти очима жінки. Чоловіки краще сприймають фактаж, цифри, мілітарщину, а тут ми бачимо зовсім інший світ. У той час люди не розуміли все, що переживали, вони просто жили. Якщо зараз хтось сприймає тих людей як сказано у книгах, музеях, може видатись, що фільм без фактів, без визвольної боротьби, але фільм не про це. Стрічка про жінку та її почуття. Повстанці борються із системою, а вона з власними почуттями. Це складно, але дуже цікаво. Для мене, як для режисера, ключовою стратегією було вибороти такі почуття, і це спрацювало. Люди виходять із залу зі сльозами на очах.
 
img_0197
 
– Хто з відомих постатей завітав на презентацію фільму у Києві?
 
Було багато продюсерів, блогерів, журналістів провідних телеканалів, акторів та політиків. Всі очікували на визвольний, патріотичний, ідеологічний фільм, але точно не на той, який побачили. Всі поглинулись у світ Карпат, тієї жінки та стерли ідеологію. Це реальна історія, засуджувати чи критикувати яку немає змісту. Цікаво прокоментував фільм Василь Вірастюк: «Добре, що я не брав свою жінку, бо вона б цього не витримала».
 
– Чому покази фільму у містах України не стабільні? Десь фільм є у прокаті, десь його немає, або зявляється пізніше. Чому така тенденція?
 
– Все тому, що ми самостійно без дистриб’юторів йдемо до кінотеатрів і пропонуємо фільм. Першими нас підтримали кінотеатри «Планета Кіно», які дали нам по 5 сеансів. Це вже виправдовує себе, з кожним днем все більше українців можуть подивитися фільм. Стрічку побачать у Львові, Одесі, Харкові, Сумах, на Сході та у багатьох інших містах. Навіть зараз тривають домовленості із кінотеатрами. Спочатку вони боялися показувати наш фільм, не знаючи чи глядачі сприймуть. Всі звикли, що люди приходять тільки на блокбастери, але зараз змінили свою думку. Наш фільм ототожнюють із американськими, кажуть, що схожий на «Легенду Г’ю Гласса». Він стає комерційно цікавим для кінотеатрів.
 
img_0194
 
– Чи готовий, на вашу думку, наш глядач сприймати український художній фільм?
 
У нас не було на меті робити українське кіно, ми змішали жанри, як це колись робили і американські режисери. “Жива” – не повністю драма, а поєднання драми, екшину та трилеру, або як називаю його я – жіночий трилер. Впевнений, що глядач це відчув, він з перших хвилин занурюється в атмосферу фільму, на це впливає історія фільму. Ми не відокремлюємо наш український фільм від всього західного, ми навпаки робимо його кроскультурним, зрозумілим для будь-якого глядача. До речі, важко помітити різницю між нашим та американським трейлером.
 
Своїм фільмом ми намагаємося скинути ідеологію, переосмислити історію УПА. Хочемо, щоб не тільки українці робили кіно на тематику нашої історії, а щоб про нас робили фільми визначні компанії світу. Гадаю, що наша історія цікава і у комерційному плані.
 
– Чи поїдете із презентацією фільму за кордон?
 
Ми шукатимемо дистриб’ютора, який займеться світовим розповсюдженням стрічки. Це потрібно робити правильно, опираючись на досвід та закордонні правила прокату.
 
– Чи окупиться фільм, на вашу думку?
 
Спочатку ми навіть про це не думали. Хвилювались чи взагалі прийде глядач. Поки, ще немає остаточних звітів, але спостерігаємо за аншлагами по всій Україні. Це перший наш фільм, тому нам теж цікаво чим все закінчиться. Ми вперше із фільмом виходимо у прокат. Наразі старт кращий, аніж ми думали.
 
img_0198
 
– Ви самостійно виконували декілька функцій у роботі над фільмом: ви режисер, оператор, монтажер, спів-сценарист. Чому так?  
 
– З моменту, коли я до рук взяв камеру пройшло 20 років. А ще, за спиною вісім років української та американської освіти. Все це сформувало мене як особистість і вплинуло на підхід до роботи. Ми – діти цифрової революції, коли комп’ютер змінив ставлення до роздільної роботи, коли одна людина могла робити декілька робіт, а не розділяти їх. Я вловив цю концепцію, будучи ще студентом. Викладачі говорили, що майбутнє буде за багатофункціональними людьми, а не за компаніями. Ця концепція створювалась ще у американському коледжі, тому в цьому немає нічого дивного. Багатофункціональність у нашому колективі – це основа. Цим самим ми формуємо нову структуру.
 
– Знаю, що ви не полюбляєте розповідати про свої плани, та все ж таки поділіться, чи планується робота над наступним фільмом?  
 
Якщо люди зараз повірять у «Живу», прийдуть на показ і нам вдасться назбирати кошти з прокату – буде і наступний фільм. Наш колектив живе створенням фільмів. Ми не спрямовані на бізнес, наша мрія – створити наступний продукт. Це точно буде історичний екшн.
 
Сніжана САМАНЧУК
 

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *