Як правильно говорити, коли промовчати, як стати, як сидіти, як себе подати. Про етикет говорили із Тетяною Терсеновою-Заводовською – засновницею школи краси «Ювента», експертом з етикету, стилю і краси та однією із тренерів на реаліті-проекті «Від пацанки до панянки».
– Ви навчали етикету учасниць телевізійного реаліті-проекту «Від пацанки до панянки». Як ви, як знавець етикету оцінюєте рівень франківчанок?
– У Івано-Франківську з такими дівчатами, як на проекті мені не доводилось зустрічатись. Учениці, які приходять в «Ювенту» – це абсолютно нормальні дівчата з метою самовдосконалення, вони знають навіщо сюди прийшли і чого хочуть досягти. Перш за все, це не модельне агентство, а школа краси. Ми приймаємо всіх дівчат: маленьких, худеньких, повненьких, бо навчитися правильної постави та оперувати правилами етикету необхідно всім. Тому у нашому місті із такими дівчатами, як на проекті я не зустрічалася.
– Правилам етикету потрібно навчатися всім. З чого розпочати?
– Я завжди наголошую на тому, що етикетом потрібно почати займатись раніше, аніж етикет займеться вами. Йдеться про ситуації, коли ви не знаєте, як себе поводити: чи першому зайти, як сісти, де стати, який прибор взяти першим та інше. Це говорить про те, що у знаннях етикету ви абсолютно не освічені. Тому потрібно вчитися всім.
– Від чого залежить рівень етикету?
– У нас багато освічених людей, але через свою зайнятість, через стрімкий ритм життя, не всі батьки мають можливість виділити потрібну кількість часу для виховання своєї дитини. Діти із батьками часто вдома і за одним столом не зустрічаються. У дітей навчання, у батьків робота. Тому поговорити, прослідкувати як дитина їсть, у що вдягнена, як і що говорить немає можливості. Якось до мене прийшла жінка записати свою доньку на навчання, дитині дев’ять років, а у неї вже волосся меліроване. На моє запитання «Хто це зробив», у відповідь почула горде – «Я». Як гадаєте, чого очікувати від цієї дівчинки у 13-14 років, якій вже у дев’ять мама свідомо нищить розкішне волосся?
Вчитися етикету та виховувати себе потрібно і малим і дорослим. Є такі ситуації, коли мами приходять до нас із проханням послухати на уроках разом із дитиною, оскільки вдома дитина вказує мамі на її помилки. Коли вже дитина робить мамі зауваження, тоді вже вона починає займатися етикетом.
– Як працювалось із учасницями реаліті-проекту?
– Мені не було складно. За фахом я лікар і працювала у судово-медичній експертизі, тому з такими екземплярами мала справу. Правда, учасницям ще далеко до тих випадків. На проекті я була директором і відношення до мене було відповідне, та й до всіх викладачів вони відносились із повагою. У нашій присутності ніхто не міг собі дозволити сказати матірне слово, при нас вони всі були чемні і стримані. Звичайно відразу можна зрозуміти хто з них «грає», а хто дійсно прийшов із бажанням змінитись.
– Хто із учасниць вас найбільше вразив?
– Всі дівчата були «закохані» у Настю Іваненко «Мівіну». Її фанати страшно обурились, коли вона покинула проект. Одного разу ми вибачили Мівіну за її проступки. Вона виросла у такому середовищі де все «по поняттям», вона робила все, що їй говорили, не думала своєю головою. Окрім неї жодній дівчині на проекті другого шансу ми не давали, оскільки це сталося на першому тижні проекту, за який вона не змогла б нічого почерпнути. Для дівчат ця ситуація мала б слугувати уроком, та вони навпаки відчули волю, думали, що все їм буде прощатися. Та коли почали «вилітати» із проекту –були помітні зміни. Їхня сутність, все ж таки, вилізає на поверхню, вона нікуди не зникає. Людина прожила так все свідоме життя. Вони абсолютно не адаптовані до цього соціуму.
– Всі дівчата прийшли на проект, щоб змінитись?
– Кожна учасниця прийшла з різних причин: в однієї реальна мета змінитись, іншій потрібно заробити на зуби. Ми бачили хто реально хоче працювати над собою, а хто прийшов на проект з корисливих міркувань. Ми їх не перевиховували, ми вчили і давали їм можливість побачити, як можна жити нормальній людині. Пояснювали, що можна випити спиртного не під під’їздом, чи на лавці із пластикового стакану, а можна зробити це цивілізовано, бо ж існує культура пиття.
– Чи можна викорінити у дівчат такі звички?
– Це неможливо, за три місяці разючих змін не станеться. Від себе ми дали їм можливість побачити, як можна жити, як себе подавати, що потрібно зробити, щоб змінитися, а далі – це вже їхня робота над собою. Як людина сама цього не захоче, то ніхто її не змусить.
– Що б ви порадили франківцям?
– Все, що з цими дітьми сталося пішло не з вулиці, а з дому, від мами. Мій батько казав: «Дітей треба любити не серцем, а розумом». Треба вміти і відмовляти їм у чомусь. Я своєму сину за все дитинство жодного разу не купила шоколадку. Йому дуже кортіло, але здоров’я важливіше. З часом, настав момент, коли він зрозумів, що просити немає сенсу. Коли мене виховували, слово «хочу» було заборонене у домі. Батьки казали, що хотіти будемо тоді, коли самостійно зароблятимемо, а зараз за нас все вирішують вони. В більшості сім’ях, що б не відбулось батьки шукають винних у комусь іншому, чи то у сусідських дітях, чи однокласниках. Та батьки самі винні у проблемах своїх дітей. Значить ви не навчили дитину думати головою і відповідати за свої вчинки.
– Розкажіть про «Школу етикету» у Івано-Франківську.
– Я давно хотіла відкрити таку школу, та на цю справу потрібно багато коштів. «Школа етикету» виникла після виходу проекту. Наш жіночий «УКРОП» вирішили створити «Школу етикету», коли вийшов наш проект. Спочатку про таку ініціативу я прочитала в «УКРОПІ». Я погодилась проводити навчання. Ми домовились про сцену у малому театрі, де поміщаються 100 людей, та коли побачили скільки гостей завітало довелось відчинити великий зал. Полічили до 230-ти, та припинили. Люди приходять, їм цікаво. Звісно можна і в Інтернеті почерпнути багато знань, але одна справа прочитати, а інша – коли тобі розповіли з прикладами, із життєвими історіями, з емоціями.
Сніжана САМАНЧУК
Фото: Анастасія ТРЕТЯК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь