Яскрава гумористична команда «V.I.P» підкорила своєю колоритністю та неординарними жартами всю країну. Учасники багато років йшли до своєї мети – потрапити на вуста кожному українцю, і їм це вдалося. «V.I.P» – українська команда КВН та Ліги Сміху з Тернополя.
Команда була створена 2008 року в Тернополі. За три роки команда взяла участь у багатьох лігах КВН. Зокрема у таких, як: ВУЛ, ПУЛ, Слобожанська ліга КВН, Відкрита телевізійна ліга КВН «Європа», Всеукраїнська ліга КВН «Волинь» та інші.
Найбільше команда відзначилася у Вищій українській лізі КВН. Там вони брали участь у двох сезонах. Вперше більша частина України дізналася про команду у 2009. В цьому році вони взяли участь у ВУЛ під назвою «Вар’яти». Пізніше у півфіналі команді вдалося вибороти четверте місце з шести команд. Цей результат не дозволив команді пройти далі. У 2010 команда змінила назву на «V.I.P». Та й у цьому сезоні вони дійшли лише до півфіналу. Учасники команди «V.I.P» Тетяна Песик та Віктор Гевко виграли 50 тисяч гривень на шоу «Розсміши коміка». Згодом дует узяв участь у спец-випуску шоу, де заробив вже 100 тисяч.
– Як вам вдається так довго посміхатися: і на сцені і з прихильниками та й житті?
Віктор Гевко: Це дуже класні емоції, коли концерт видається чудовим. Люблю відчуття, коли люди аплодують, піднімаються і наприкінці кричать «Молодці». Звідти і береться посмішка, яка не злазить з обличчя, хоча інколи болять скули. Коли є віддача від глядача – це не складно, в результаті хочеться до цих людей посміхатися.
Тетяна Песик: Під час концерту ти не зважаєш на будь-які проблеми, ти приймаєш всі ці емоції і тішишся разом із людьми.
– Як вдається залишати будь-які негативні емоції поза сценою?
Віктор Гевко: Глядача не має турбувати твій поганий настрій чи особисті проблеми. Минулорічного туру я весь час виступав із високою температурою, з ангіною і ми їздили з міста у місто. Мій лікар із Тернополя у телефонному режимі диктував мені препарати, які потрібно придбати. А ще, пригадую випадок із Танею, коли вона підвернула ногу, потягнула зв’язки, але йшла виступати на підборах.
Тетяна Песик: Якось у мене був сильний кашель, який затягнувся до двох місяців. В той час у нас було багато виступів, і я виходила незважаючи на той кашель, тоді мені було дуже важко говорити.
– Чи пам’ятаєте свій перший виступ? Як це було?
Тетяна Песик: У мене був страх. Я вибирала у залі собі одну точку і дивилася в одне місце, думала як би швидше піти. З часом до цього звикаєш, ти дивишся у зал, на людей, бачиш їхні емоції і починаєш відчувати себе вільно.
Тарас Стадницький: У своєму першому виступі я грав сексуально нестійкого лева (сміється). Це була університетська осінь, перший КВН в університеті. Тоді ще ніхто не знав, що і як потрібно робити у гумористичних сценах.
Аркадій Войтюк: Мій перший виступ за «V.I.P» був на моє День народження. Мені дали честь зіграти голу Тіну Кароль. Тоді мені ще не давали мікрофон, співали замість мене.
Віктор Гевко: Коли я вперше готувався до виступу – дуже хвилювався, оскільки я один хотів грати у КВК. Я назбирав десятеро людей, котрі просто погодилися вийти зі мною на сцену, тому я дуже хвилювався.
– Чи складно знайти людей з якими комфортно працювати?
Віктор Гевко: В університеті ми збирали цікавих, позитивних та смішних людей. Але це швидко розвалювалося, оскільки залишалися тільки ті, кому це було цікаво. В результаті «VIP» зібралась якимось дивом, тут талановиті особистості та творчі люди. На початках всі грали у різних командах. Зібрались люди, котрі колись у своїх командах хотіли досягти чогось більшого і просто любити виступати на сцені. Цей відбір відбувся самостійно, залишилися найстійкіші.
Тарас Стадницький: На певному етапі у команді кожен вибирає чи йти йому на вечірку, чи на репетицію. Якщо ти обираєш репетицію, то йдеш далі. Потрібно пройти весь той важкий шлях, поставивши у пріоритет КВН, гумор і виступи на сцені. До того ж завжди потрібно моніторити ситуацію на гумористичному ринку, щоб не було повторень. Гумористичних проектів дуже багато і важко за ними слідкувати.
– Як і коли вперше потрапили на телебачення?
Віктор Гевко: Все починається із КВН. Щоб потрапити до Маслякова, як це колись було, і щоб показала це Вища українська ліга і потрапити на телебачення – потрібно пройти великий шлях. До цього наша команда була п’ять разів в Сочі на фестивалі, де проходила відбір і розподіл по лігах. Телевізійна ліга – це вищий етап, а до того є багато не телевізійних, де команда повинна виступати, вигравати і підійматися вище по рейтингу в складнішу лігу. Ті, хто йдуть тільки вверх потрапляють на ТБ. Таких ліг в Україні було чотири, де ми успішно відіграли. Спочатку ми грали у Дніпропетровську, потім потрапили в Одесу, звідти у Харків. Все це відбувалося три роки . Далі команда потрапляє в Сочі до Маслякова, де її кандидатуру розглядають на телелігу. Таким чином ми потрапили на телебачення.
– Скільки часу забирає робота над «V.I.P»?
Віктор Гевко: За останній період ми можемо перерахувати на пальцях двох рук скільки днів ми були вдома. «V.I.P» забирає практично весь час. Ми готуємося, пишемо матеріал, гастролюємо, працюємо на знімальному майданчику, підготовка до «Ліги Сміху», навчаємо починаючих гумористів у Тернополі та працюємо на корпоративах.
– Чи пригадуєте реакцію рідних та містян, коли вас вперше побачили у телеекранах?
Віктор Гевко: На той час КВН виходив на каналах з малою аудиторією, тому миттєвого ефекту не було. Найбільший бум ми із Танею відчули після участі у проекті «Розсміши коміка». Відразу після ефіру всі почали дзвонити та вітати.
– Чи бувають під час виступу імпровізації?
– Віктор Гевко: Гумор – така річ, де імпровізація може існувати тільки, як окремий конкурс. У гуморі продумано кожне слово, ба більше, спланована кожна пауза. За імпровізацію тут б’ють по руках і по голові не гладять. Але курйози на виступах відбуваються постійно.
– Тарасе, ви завжди в образі селянина Володьки. Чи не було думки, що в іншому образі вас уже не сприйматиме глядач?
Тарас Стадницький: Стосовно цього я ще нічого думав. Це образ, який можна змінювати, якщо б змінювалися люди, котрі живуть у селах. Таких Володь кожної п’ятниці ввечері під баром безліч. Такі персонажі завжди будуть, потрібно тільки щоб він йшов у ногу із часом. Можливо він розпочне свою справу абощо. Гадаю, що Володька знайде собі раду.
– Таню, ви єдина дівчина у команді. Як даєте раду у чоловічій компанії?
Тетяна Песик: Мені дуже комфортно працювати. Мене ще з дитинства оточували одні чоловіки. Я проводила весь свій вільний час із старшим братом. З дівчатами мені було не цікаво. Хотілося пограти у футбол із хлопцями. Я не розрізняю чи вони хлопці чи дівчата – вони друзі. Я вже настільки привикла, це рідні мені люди. Якщо я вже не бачу їх кілька днів –сумую. А коли зустрічаю – дратуюсь (сміється). Хлопці завжди на мене зважають, все найкраще віддають мені.
– Розкажіть про творчі плани та чи плануєте завітати до Івано-Франківська?
Віктор Гевко: Ми багато подорожуємо і нам часто закидають, що Тернопіль і Львів – це бандерівці, а ми до цього списку завжди додаємо Івано-Франківськ. Це місто ми дуже любимо та із задоволенням приїдемо із концертами. Ми вже неодноразово виступали, але зараз хочемо по-особливому підготуватися до цього виступу. У нас відбудеться окремий тур по великих обласних центрах. Плани у нас грандіозні: хочемо об’їздити всю Україну і не тільки, працюємо над новою програмою та маємо багато зйомок.
Сніжана САМАНЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь