ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Втекти за рамки. Як українці втілюють свої мрії за кордоном

Втекти за рамки. Як українці втілюють свої мрії за кордоном

Переїхати до іншої, чужої, проте цікавої країни – авантюра, можливості, заробіток, чи нове життя? Кожен віднаходить в переїзді власні переконання «за» та «проти». Та зважаючи на велику кількість українців, котрі в пошуках кращого життя, чи з інших причин, подаються в найрізноманітніші куточки світу, можна розуміти, що цих «за» або більше, або ж іммігранти звикають до свого життя за межами України.

Сьогодні мова піде про українців, котрі знайшовши себе за кордоном, змогли не просто вжитися із суспільним ладом, але й досягти неабияких успіхів у тій, чи іншій країні. Де сприятливіші умови розвитку та праці, гідна інфраструктура, можливості для здобуття все більших висот, – в Україні, чи все таки за її межами?

Про це та більше поговорили з українцями, котрі вже чимало років проживають за кордоном. Данія, Швейцарія та Польща. Кожен з респондентів, розповів про свій шлях, досвід та життя за межами України. Всі герої родом із Франківщини.


Перша героїня – Наталія Рибак. Наталія – українка, котра вже близько десяти років проживає закордоном. Сьогодні Наталія Рибак разом із своїм чоловіком мешкає у Швейцарії. Сімя не одразу опинилась у Шверцарії. Першою станцією життя закордоном став Мюнхен (Німеччина). Сьогодні жінка обіймає посаду фінансового директора дистрибуційної компанії. Захоплюється подорожами, вивченням мов та йогою.  

Скоро буде 10 років, відколи я живу за кордоном. Спочатку це був зачаровуючий Мюнхен в Німеччині, сьогодні – це прекрасне місто Аарау, столиця кантону Ааргау. Виїхати за кордон – це не було моєю мрією дитинства, чи план для майбутнього, – все відбулося спонтанно. Я познайомилася з хлопцем, в якого закохалася і ми одружилися вже через кілька місяців. Він на той час жив та працював у Мюнхені. У нього була стабільна робота, а я закінчувала юридичний інститут і пропозицій для працевлаштування в Украіні не було. З цієї причини ми вирішили спробувати наше сімейне життя там.

Через деякий час мій чоловік отримав пропозицію на роботу у Швейцарії, оскільки тут потребуть спеціалістів високого рівня. Нам це рішення далося складніше. Ми обоє були працевлаштовані, за цей час знайшли друзів, звикли до баварських страв, закохалися в це чарівне місто Мюнхен. Але час не стоїть на одному місці, потрібно брати від життя все, що дає нам Бог. Тому ми зважилися на цей крок, все почати спочатку: знайти нове житло, місцевість, друзі, побут, новий менталітет, робота.

Чому ви обрали саме цю країну?

– Швейцарія – це країна можливостей, одна з найблагополучніших країн світу, стабільна та надійна. Вона ігнорує різні міжнародні спілки та перебуває осторонь від міжнародних конфліктів. Тут потребуть спеціалістів з новими ідеями.

– З чого починали свій шлях?

– Переїжджаючи в Німеччину, я не знала німецької мови, тільки могла сказати «Danke» та «Guten Tag». Памятаю, що для першої поїздки в Німеччину, я купила розмовник. Але не врахувала, що поставити питання відповідно розмоника то можна, але от зрозуміти відповідь,- складніше. Проте, люди були раді допомогти при потребі.

А щоб працювати і відчувати себе як вдома, потрібно було знати мову. Тому після переїзду я одразу ж почала відвідувати курси німецької мови. Через кілька місяців я вже могла самостійно спитати та зрозуміти місцеве населення. Я бачила, що мене хочуть розуміти, людям цікаво зі мною спілкуватися, але я недостатньо правильно могла сформулювати все те, що хотіла сказати. Для мовної практики я працювала в дитячому магазині. Це була робота, яка приносила задоволення. Я бачила радісних маленьких клієнтів та фактично мала уроки німецької не в стандартному форматі. Цей період залишиться світлим моментом мого життя.

– Чим займаєтесь там?

– В Україні я отримала вищу юридичну освіту з фінансового та банківського права, а також закінчила Прикарпатський державний університет та отримала диплом вчителя інформатики. В Німеччині відвідувала різні мовні курси та семінари по фінансах, тому що ця тема завжди було мені близькою. По приїзді у Швейцарію, почала відвідувати курси підвищення кваліфікації та отримала диплом Бухгалтера-Економіста.

Оскільки Швейцарія дуже маленька країна, тут проживає 8 мільйонів  населення, роботу знайти було важко. Ще одна причина, яка вплинула на мій пошук роботи тут, – діалект. Здебільшого люди розмовляють на місцевому діалекті й з кантону в кантон він відрізняється. Я вивчала німецьку літературну мову, тому мені було складно. А ще, ностальгія за Мюнхеном не давала розслабитися. Мій чоловік був задоволений своїм місцем роботи і напевно тільки це нас тримало тут. Але через незначний період, під час свого навчання, я проходила практику в одній компанії. Після закінчення практики мені запропонували залишитись у них, на що я погодилась. На даний момент я працюю фінансовим директором в цій компанії. Маю можливість спілкуватися з людьми з різних сфер, вдосконалювати свої знання, як кажуть: «Вік живи – вік учись». З того часу все змінилось: ми звикли до місцевості, побуту, знайшли нових друзів.

Що найбільше здивувало при переїзді?

– Швейцарія дуже зелена країна, тому перше враження було: «А що тут малюють траву в такий яскраво-зелений колір і додають синьої фарби в озера?», – тут просто такий клімат. У горах сніг, а внизу можна купатися в озері. А ще, було незвичним, що всі люди тут завжди посміхаються, вітаються  «Grüezi», що означає «привіт» не тільки в селах, але й у великих містах. Також нас здивували магазини без продавців, тобто береш товари і сам кладеш гроші в касу. Все зроблено на довіру.

«У Швейцарії все зроблено на довіру»

Чого українцям варто навчитися у жителів Швейцарії та навпаки?

– Українців поважають у цілому світі. Украінці – відверті, працьовиті та розумні люди. Швейцарці також багато працюють, робочий тиждень складає 42-45 годин. Але попри це вони й багато відпочивають, подорожують світом та своєю краіною. Швейцарія – це туристична країна. Держава вкладає гроші в туристичну галузь, щоб своїм мешканцям було де відпочивати та іноземці мали змогу побачити ці прекрасні краєвиди Швейцарії. Тому, я б теж хотіла, щоб Україна була метою для туристів, щоб вони могли відвідати кожний куточок нашої країни і, щоб ці прекрасні пейзажі назавжди залишилися у їхніх серцях.

Повернення в Україну.

– Звичайно! Україна – наша Батьківщина. На нас чекають люблячі батьки. Ніхто і ні що не замінить нам нашої рідної землі.

Яким словом опишете життя у Швейцарії?

– Гармонія. Як то кажуть: «Треба жити, а не існувати». Для того, щоб бути задоволеним життям, потрібна гармонія, а якщо інколи невистачає її, то потрібно самостійно докласти зусиль для її створення.


Аліна Процик – підприємець власник фірми «Alina» та «Іноваст» і ще усний перекладач польської, данськаої та української мов. Голова організації «Ластівка», кандидат в депетути міської ради Копенгагена.

Українка навчалася в Данії 8-9 класи, закінчила технічну гімназію, потім училася в університеті. Аліна протягом року відвідувала підготовчий клас, де і вчила мову. Після року навчання дівчину направили у звичайний клас. Вивчила мову, закінчила університет данською мовою.

За фахом Аліна Процик інженер інновацій. Також вона власниця фірми, яка працює над розробкою веб-сторінок графічного дизайну. Одна із ідей запропонованих кандидатом Аліною – це покращення інтеграції. «Я, як голова української організації, зустрічала дуже багато українців, які скаржаться на систему, не можуть знайти, де, що і як. Так як вони приїжджають з України, де все інакше, то стикаються з різними труднощами, проблемами. Також я ще перекладаю данську, польську, українську, то також зустрічались і поляки, які мали проблеми в Данії. Я дізналася, що в кожному місті Данії інакша допомога приїжджим. І в деяких містах їм легше знайти інформацію – легше інтегруватися»

До того ж, Аліна голова української організації. «Наша організація проводить табори для дітей загиблих. Дітей, у яких загинув або поранений батько після АТО – привозять до Данії. Дуже дітям сподобалося навколишнє середовище, як тут про нього дбають, ми розповідаємо їм про те, як тут дбають про людей, що в Данії кожна молода людина може багато чого досягти».

– Розкажіть про те, як коли та чому вирішили переїхати в Данію?

– Я цього не вирішувала. Так вирішила моя мама, котра знайшла тут роботу. Мені тоді було тільки 14 років і я переїхала з мамою до Данії. З чого я там починала? З вивчення мови та навчанню їзди на велосипеді.

– Які свої здобутки вважаєте найважливішими?

Один з них – це те, що п’ять років тому я заснувала українську молодіжну  організацію в Данії під назвою «Ластівка», яка зараз має відділи по вій Данії. В загальному від 14-ти років я була самостійна і сама все здобувала. Досягла всього без допомоги мами. Від 15-ти років працювала, навчалася і подорожувала з молодіжними організаціями. Вивчила мову швидше за маму і далі сама робила вибір та шукала роботу. Згодом я відкрила свій бізнес та власні організації. Рік тому партія вибрала мене кандидатом в депутати і я зараз балатуюся на місцевих виборах в столиці. Все це не легко та потребує багато часу. Кожен мій день має графік з ранку до пізньої ночі та інколи доводиться спати тільки чотири години на добу.

У Данії кожен може стати членом партії, якщо має добрі ідеї. Мене в партії майже ніхто не знав, але вони повірили в мої ідеї, в мою програму. Тому що в Данії кожен може стати членом партії, якщо має добрі ідеї. Мене в партії майже ніхто не знав, але вони повірили в мої ідеї, в те, що я хочу реалізувати – в мою програму.

– Якби залишили в Україні, ким були б?

– Це складно сказати напевно мала свій бізнес

– Що найбільше здивувало по переїзді?

– Здивувала те, що тут більше велосипедів за день можна побачити, аніж машин та пішоходів і те, що тут політики їздять на велосипедах без охорони.

– Чого українцям варто навчитися у данців і навпаки?

– Українцям варто навчитися дбати за довкілля, сортувати сміття, створити умови для пересування на велосипеді, а також, щоб було рівноправ’я чоловіка і жінки в домашніх обов’язках та бути простими людьми не залежно від посади.

Данцям можна навчитися приділяти часу своїм старшим батькам, котрі живуть в будинку пристарілих. Тут старими опікується держава і часто діти своїх батьків тільки відвідують на Різдво і не надто цікавляться, як вони там поживають.

– Якщо б була нагода, повернулись б?

– Це тяжко сказати. Не уявляю життя без велосипеда.

– Яким словом опишете життя у Данії.

– Якщо ти в Данії іноземець, то над всім треба більше працювати, щоб щось здобути.


Позбутись зони комфорту – значить досягти вершин. Саме таким принципом керується наступна героїня – Тетяна Щуровська. Франківка переїхала до Польщі близько двох років тому. Сьогодні Таня працює у галузі людських ресурсів (HR). Серед захоплень – мода, кулінарія, флористика.

Я проживаю у Кракові. Переїхати сюди вирішила, оскільки отримала запрошення на роботу. роботу. Все розпочалося майже два роки тому. Захотілось вийти за межі власної зони комфорту у Івано-Франківську. Хотілось поринути в атмосферу великого міста. Ну і звісно з професійної точки зору трапилася хороша робота, яка дозволяє розвивати навики, окрім тих, здобутих в університеті.

– Наскільки складно далося це рішення?

Це рішення не було для мене складним, оскільки переїхала я разом з моїм хлопцем. Ми молоді і нас ніщо не тримає на місці. Зрештою, Краків дуже близько до Івано-Франківська, тому часто можемо бачити батьків та друзів. Ми обрали Польщу, через пропозицію працевлаштування, та й ця країна знаходиться близько, люди схожі ментальністю, і я вважаю, що у цієї країни гарні перспективи розвитку, тут затишно та комфортно.

Працюю в сфері HR. Чомусь у більшості людей це асоціюється із рекрутцією, проте робота полягає у підтримуванні «циклу робочого життя» працівника у корпорації, починаючи від працевлаштування та закінчуючи звільненням. Ця справа дуже цікава та вимоглива. Мені подобається працювати з людьми, для людей.

– З чого починали свій шлях?

Власне розпочала свій шлях з цієї ж самої сфери, тільки більше в напрямку клієнтської підтримки.

– Які свої здобутки вважаєте найважливішими?

Одним із своїх здобутків вважаю опанування ще однієї з мов. Як би залишилась у Франківську, то не знаю чи знайшла б мотивацію вивчити польську мову. Ну і найбільшим здобутком вважаю професійний досвід, який отримую щодня.

– Якби залишились в Україні, то ким, на вашу думку, були б?

Я за фахом вчитель іноземних мов, але не бачила себе у цій галузі. А до того працювала в одній з ІТ компаній Франківська, тому мабуть там би і залишилась.

– Що найбільше здивувало по переїзді?

По переїзді найбільше здивувала простота людей і простота життя. Як на мене, у Франківську панує пафосна атмосфера, тоді як тут кожен є самим собою. Багато хто каже, що люди тут не дбають про одяг, зовнішність і виглядають як безхатьки, а мені здається, що навпаки у нас надмірність у всьому.

– Чого українцям варто навчитися в поляків та навпаки?

Багато чого можна навчитися. Хотілося б утриматися від коментарів, щоб нікого не образити. Але зрештою, так у кожній країні. Тут просто існує баланс між життям, заробітками, інфраструктурою, а Україна – країна контрастів, у нас дуже велика різниця між бідними та багатими. Багато польських друзів кажуть, що по відвідинах Львова чи інших міст захоплені ресторанами та кафе, що там все на вищому рівні. Багато цікавих задумів та тематики. Тут до такого не звикли, усе простіше.

– Якщо б була нагода, повернулись б?

На даному етапі мені тут комфортно, а у Франківську, тим більше. Тому не хочу повертатися, хочеться далі і далі кидати собі нові життєві виклики і  виходити за межі зони комфорту.

– Яким словом опишете життя в Польщі?

Коротко опишу Польщу трьома словами: комфорт, затишок і безпека.

Сніжана САМАНЧУК

 

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: trcvezha@gmail.com

CLOSE
CLOSE