Ярина Винницька: «Моя скриня – найцінніше, що у мене є з матеріальних речей”

Скриня вагою 1050 г, розміром 205×275 мм, а ще вона має сторінки, їх 156. Мова про унікальний арт-бук «Скриня. Речі сили», який презентували на цьогорічному Форумі видавців у Львові. Презентація видалася феєричною: народні співи, театралізована демонстрація народного весілля, сльози нареченої, перша шлюбна ніч, обряди, частування та танці. У презентації взяли участь гурт “Курбаси”, Сергій Фоменко лід-вокаліст гурту “Мандри”, фіналістка проекту “Голос країни” Іванка Червінська. Гості побачили магічну мультимедійну інсталяцію художника Володимира Стецьковича.
 
Книга створена Яриною Винницькою, Юлією Табенською та Дмитром Осиповим. Більше про арт-бук, дівочу долю та речі української народної давнини на сторінках книги поговорили із Яриною Винницькою.

 

Фото: Олександр Шамов

Фото: Олександр Шамов


 
– Розкажіть якою була підготовка до проекту «Скриня. Речі сили». Якими джерелами користувалися?
 
– У мене таке відчуття, що не ми обираємо ідеї, а ідеї обирають нас. Магічний світ українського традиційного мистецтва вибрав мене. І я служу цій ідеї все своє життя. Мій будинок схожий на філіал музею Гончара, бо я сама колекціоную старожитності, їздила у фольклорні експедиції, досліджувала автентичну музичну спадщину, робила фотовиставки з даної тематики, вела блоги. При відборі матеріалу ми також консультувалися з фахівцями – Інститутом колекціонерства у Львові. Вони були нашими провідниками у цьому таємничому світі, допомогли відібрати справжні українські речі, які можна вважати золотою інвестицією України в скарбицю людства: гуцульська кераміка, кращі зразки хатньої ікони (буковинська, гуцульська, чернігівська), плахти, решетилівські килими, борщівська і заставніська сорочка.
 
Фото: Олександр Шамов

Фото: Олександр Шамов


 
– Концепція видання промалювалася на початку чи вже у процесі роботи?
 
– Концепція викристалізувалась від початку. У книгу повинні були увійти речі-бренди, які колись складали дівоче придане. Підбір речей безмежного українського “космосу” стало предметом командних суперечок на довгі місяці. Ми змушені були викинути зі скрині багато фантастичних речей через формат книги – перемітки, сердаки, корсетки, хустки, верети. А якщо піти далі і укласти чоловічу скриню – тобівки, топірці, пістолі, хрести, люльки. Чи дитяча скринька – сирні коники, яворівська іграшка, ляльки-мотанки, писанки, витинанки. Тому це дійсно цілий український космос, який потрібно витягнути на світ Божий.
 
dsc_0300
 
– Що б ви поклали до своєї скрині?
 
У мене є моя власна скриня і, напевно, це найцінніше, що у мене є з матеріальних речей. Ці речі не дорогі, але безцінні. Телевізори та комп’ютери дорожче коштують. Для мене мистецьким шедевром світового рівня є червоні полтавські рушники. Всього лиш домоткане полотно, червона нитка і дерево життя з райськими пташками, але досконалішої композиції годі шукати. Унікальним явищем народної культури є гуцульська трійця – ритуальний свічник, що використовувався в часі Різдва, на весіллях і похоронах. Це така Україна Incognita, невідома самим українцям. Тому ці шедеври треба витягувати з наших скринь і виносити на телеекрани, обкладинки журналів.
 
– Як гадаєте, чи вдалося передати читачу, глядачу потрібну емоцію у цій книзі?
 
– Як на мене, світ традиційної культури є дійсно магічним. Це і культ предків, а отже зв’язок із потойбіччям, та особливий стан свідомості, у якому ці речі створювались. Ми хотіли подарувати відчуття казкової мандрівки. Не випадково ліричну героїню книги – дівчинку зі старої фотографії, котра з’являється у нас в кожному розділі, ми умовно називали Алісою. Усі читачі мають стрибнути у скриню, як Аліса в нору, і здійснити мандрівку у пошуках власної сили. Наскільки нам це вдалося – судити читачеві.
 
14446351_1140439089379529_766832071_o
 
– Презентація книги на Форумі видавців видалася дуже феєричною. Чия була задумка? Наскільки складно театралізовано представити книгу?
 
Оскільки арт-бук присвячений дівочому посагу – весільній скрині, то за основу презентації ми взяли весільний ритуал. А весілля – це вже готовий народний театр і карнавал. Тому все склалось само собою. Благословення, плач молодої, перша шлюбна ніч, обряд комори, частування, танці. Все було дуже органічно, як і має бути на весіллі. Весь репетиційний процес проходив дуже натхненно. Співаючи, ми іноді ледь стримували сльози – було відчуття, ніби дійсно когось заміж віддаємо.

 

Фото: Олександр Шамов

Фото: Олександр Шамов


 
– Чи не було думки створити фільм на цю тематику?
– Були не тільки думки, але й деякі спроби. Ми зняли маленький рекламний ролик у стилі «Тіні забутих предків». Знімальний процес тривав годин зо  десять, а в результаті ми отримали матеріалу на декілька секунд. Тоді я зрозуміла, що нехай краще фільми знімають професійні режисери та команди. Кіно – це дуже складна і дорога штука.

 


 
– Розкажіть про творчі плани.
 
Маємо у планах створити чоловічу та дитячу «Скрині», розмальовку,  дитячу казку-квест. Розробляємо повну версію анімованої інтерактивної книги. Коротку версію ви вже можете завантажити на свої смартфони. Проте, ще потрібно вивести «в люди» нашу першу дитину – арт-бук «Скриня. Речі Сили».
 
– Як, на Вашу думку, варто виховувати юну дівчину?
 
– Гадаю, що дівчинку, як і хлопчика, варто виховувати у любові і тотальному прийнятті. Традиційна культура – це про приналежність до роду. А рідні – це ті, хто любить і приймає тебе навіть тоді, коли ти сам себе засуджуєш. Я вважаю, що саме цього ми найбільше потребуємо – відчуття, що любов не треба заслуговувати і, що нас приймають та люблять такими, як ми є.
 
Сніжана САМАНЧУК
 

ПОДІЛИТИСЬ