До Івано-Франківська задля обміном досвіду розвитку міст завітав український журналіст і медіаменеджер грузинського походження – Зурабі Аласанія. До 1 листопада 2016 року чоловік обіймав посаду генерального директора Національної телекомпанії України. Самостійно подав у відставку і причинами свого рішення він називає урізання в бюджеті НТКУ коштів, призначених на розвиток суспільного мовлення в Україні.
2 листопада Кабінет Міністрів України схвалив звільнення Державним комітетом телебачення і радіомовлення генерального директора Національної телекомпанії України (НТКУ), заступника голови організаційного комітету міжнародного конкурсу естрадної пісні «Євробачення-2017» Зураба Аласанії.
Більше про розвиток міст, медіаграмотність та відставку із посади голови НТКУ поговорили із Зурабі Аласанія.
– Зурабі Григоровичу, розкажіть про мету візиту до Івано-Франківська?
– Захід на якому я побував, присвячений комунікації між громадянами міста, вільній думці та розвитку, і участі громадян у цих процесах. Харків дуже закрите місто, в той час, як Івано-Франківськ відкритий до нових починань. Мені здається, що у Франківську тепліше, аніж у Львові, там люди більш снобістські. Те, що зараз роблять у Івано-Франківську, раніше, 10-15 років тому, ми пробували робити і у Харкові, але нічого не вийшло. Зараз сподіваємося на новий досвід. Мені імпонує ідея створення громадського кафе «Urban Space 100». Знову ж таки, у Харкові ми також пробували робити схожий проект, але у нас це не спрацювало. Саме тому обмін досвідом для нас дуже важливий. Я вірю в те, що в інших містах знайдеться і 100, 300, 500 людей, котрі згуртуються і створять щось корисне для свого міста.
– На якому рівні сьогодні медіаосвіта в Україні, зокрема у регіонах, на вашу думку?
– Думаю, що сьогодні вона залишкова. Я не розумію для чого в кожному університеті журналістський факультет. Як на мене, то п’ять років журналістики – це надто багато. Цілком достатньо буде дворічної освітньої програми магістратури, чи школи журналістики. Я гадаю, що рано чи пізно так і буде.
– У інтерв’ю з вами, ви часто наголошуєте на тому, що в журналістиці важлива якість, а не кількість.
Чи розділяють вашу думку інші журналісти?
– На жаль, більшість журналістів ніхто навіть і не запитує. Журналісти не вирішують що робити у редакційній політиці. Вирішує середня ланка менеджменту та «володар», а їм потрібна беззбитковість. Повинна бути самоокупність, такий собі конвеєр, що означає швидкість, що означає відсутність фактчекінгу (перевірка достовірності інформації перед кінцевою подачею – автор) і тоді у журналіста ніхто нічого не запитує, він має йти та робити. Журналіст повинен працювати в шаленому темпі, через що немає часу перевірити ту чи іншу інформацію. На жаль, із цим журналісти не можуть боротися. Тільки впертість, яка дозволяє кожному з нас щось робити якомога професійніше – це єдина надія. Якщо ми так не робитимемо, то професія зійде нанівець.
– Ви також починали з публіцистичних матеріалів. То як, на вашу думку, краще діяти починаючому журналісту: підкорятися редакційній політиці, чи виділятись?
– Поки що іншого варіанту немає. Рано чи пізно це питання повстане. Ти або йдеш за ковбасою, або за свободою. Вибачте за цинізм, але по-іншому небуває. Що можу порадити, так це те, що на початку варто розібратися, що робила редакція до того, як ти туди прийшов, придивитися, де можуть бути пастки. Розуміючи, що відбувається в середині, ти зможеш обирати: або ж ти підпорядковуєшся, або йдеш. Єдине, що є в журналіста – це його репутація. Репутацію втратити дуже просто, та набувати її потрібно роками.
Мені здається, що рано чи пізно великі медійні бренди втратять свою чинність, кожен з нас стає брендом маючи платформу. Раніше ми не могли купити канал, проте сьогодні все більшого значення набуваєть соціальні мережі, а це означає, що ваше прізвище і буде брендом. Люди будуть дивитися на вас, а не на місце вашої роботи.
– Як навчити людей відсіювати, відбирати інформацію?
– Це завжди було складно. Люди звикли приймати все готове, зручніше увімкнути телевізор і все. Жахливо те, що 90% людей отримують інформацію з телебачення, оскільки телебачення не може дати нічого корисного для розвитку людини. В аудиторії немає критичного мислення, людина не шукає сенсу, помічає тільки заголовки. У цьому контексті постає питання медіаграмотності. Мені здається, що варто починати навчати людей мислити критично ще зі школи, з дитинства.
– Не можу не поцікавитись про ваше звільнення з посади голови НТКУ. Оглядаючись назад, чи вважаєте ви, що вчинили правильно?
– Гадаю, що все зроблено правильно. Моя відставка спонукала владу пришвидшити зміни, які обмежували зарегульованість законів. Я не хочу порушувати права, тому такими діями звернув на це увагу, як суспільства, так і уряду. Розумієте, кожен представник влади має свої медіа, тому вони і вважають, що цього досить для країни. Але ж громадянам цього не досить, тому цей процес і відбувся. Державні компанії досі залежать від влади.
У січні має постати на цей пост інша особа. Ми залишаємося на державному бюджеті, але він не буде таким, як має бути згідно закону. Мій протест був виправданий. Вже два-три місяці по тому, коли держава не керуватиме обранням правління «Суспільного», тоді ми побачимо чи не зробить влада за цей час реванш. Мова йде не тільки про «Суспільне», але і про суспільство та реформи.
Влада (руками Мінфіну) врахувала бюджет Євробачення в бюджет НСТУ на 2017 рік. Себто, від 1,2 млрд. грн, передбачених законом для розбудови Суспільного мовника в 2017 році, держава відбирає 450 млн. грн. витрат на Євробачення, 250 млн. грн відбирає у вигляді платні за трансляцію, 149 млн. грн. відбирає видатками, і 46 млн. грн. комунальними платежами забирає місто. Ще 112 млн. грн. апріорі йдуть на міжнародну діяльність (Олімпіади, чемпіонати світу тощо). В залишку — 193 млн.грн. Владо, ти серйозно?
– Які подальші плани?
– Перше, ми не завершили роботу в «Суспільному». У мене наразі немає точної уяви про те, куди рухається країна і що нам треба робити, та з січня я буду готувати стратегію і концепції розвитку «Суспільного», оскільки воно за останні два роки стало моїм життям. І знаєте, я думав, що після відставки піду на відпочинок, але ж ні – в Україні стільки всього цікавого, тут вистачить чим займатися до кінця мого життя.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь