У рамках благодійного музичного фестивалю «Харків обрав Україну» до Івано-Франківська завітав Сергій Жадан. Він виступив у тандемі із гуртом «Собаки у космосі». Концерт відбувся під дощем, проте гості співали і танцювали до завершення концерту. Сергій вже дев’ятий рік поспіль виступає із гуртом. Говорили про музику, Івано-Франківськ, творчі плани і багато іншого.
– Сергію, всі знають вас як письменника. Відкрийте нашим читачам себе, як музиканта. З чого все почалось?
– Я не музикант. Я не маю музичної освіти, не маю слуху і голосу. Я учасник музичного колективу. Наша співпраця із гуртом «Собаки у космосі» давня. Ми познайомились у 2000-му році. Тоді вони грали іншу музику та й учасники були інші. «Собак» я запрошував на різні акції та концерти, які організовував у Харкові у 2000 – 2002 роках. Після того зв’язок обірвався на деякий час. У 2007 році хлопці написали мені, розповіли, що записали альбом і запропонували послухати. Я почув, що їхня музика зовсім інша. Вони почали грати ska, бо до того звучав російський rock. Дуже спонтанно виникла ідея створити щось разом. Влітку 2007 року ми записали три спільні композиції. Це була література, мелодекламація в супроводі rock-гуртів. Наш проект був радше літературним. Восени 2007 року Жадан і «Собаки» вперше виступали разом. Публіка реагувала по-різному, та ми продовжували працювати далі. У 2008 році вийшов наш перший спільний альбом. Такий експеримент та імпровізація переросли у більш тісну співпрацю, і з того часу ми разом працюємо. Наступного року буде десята річниця спільного проекту.
– У текстах пісень прослуховуються патріотичні настрої. Яка у вас тематика та посил?
– Ми не спрямовані на патріотизм, а орієнтуємось на адекватних розумних людей, які хочуть бути відповідальними за себе, за своїх близьких, за суспільство у якому живемо та за рідну країну. Ми намагаємося докричатися до людей, які мислять та мають свою думку і не бояться її висловлювати.
– Чи бували ви у Івано-Франківську? Які асоціації з нашим містом?
– Пам’ятаю, я вперше сюди приїхав до Юрія Андруховича у гості. Знайшов його адресу у редакції одного із харківських видань. Це було зимою, чи то 1992, чи 1993 року. Діставався сюди різними електричками, дорога була довгою. У Франківську було холодно – 25 градусів морозу. Ми з Юрком поспілкувалися і я повернувся назад. Ще було, приїхав сюди до художника Остапа Заливахи по його картини для виставки, яку організовували у Харкові. Він довірив нам із товаришем свої роботи для перевезення. Ми везли їх у поїзді до Харкова у загальному вагоні через всю Україну. Та на нашу вдачу довезли і зробили чудову виставку. Після того я був тут ще десятки разів. Можна було б згадати багато цікавого, кумедного і зворушливого. Я дуже люблю це місто.
– Розкажіть про ваші творчі плани?
– Зараз завершую роботу над книгою «Тамлієри», яка вийде наприкінці серпня цього року. Будемо їздити із презентаціями Україною. Якщо все вдасться, то у вересні приїдемо і до вас. Окрім цього я почав писати роман, пишу нову прозу. Коли завершу не знаю, тому що робота лише починається і важко спрогнозувати її завершення.
– Чи ведете зараз авторські колонки в українських виданнях, чи пишете публіцистику?
– Час від часу, я пишу, та не люблю робити публіцистичні матеріали. Роблю це лише тоді, коли бачу у цьому якусь практичну функціональну доцільність. До мене звертаються поляки, німці, американці та інші закордонні ЗМІ із проханням написати про те, що відбувається в Україні. Як на мене, дуже важливо пояснювати їм, що у нас тут коїться. У західній Європі потужно діє російська пропаганда, тому важливо перебивати її збалансованою інформацією.
– Ви з гуртом були у багатьох містах України. Де найтепліше вас зустрічають?
– Нам щастить на публіку, нам всюди тепло. Може тому, що ми намагаємося все щиро робити.
– Ви вже давали концерти у деяких містах на Сході. Чи поїдете ще туди?
– Ми завжди їздимо із концертами на Схід. Півтора місяця назад ми організовували фестиваль «Дорога на Схід», який відбувався у містах Луганської області. Було багато людей, близько 600-700 гостей. 12 червня будемо у Краматорську на фестивалі із виступом. Ми часто там буваємо і намагаємося допомагати усім чим можемо.
Декілька тижнів тому я був на Донбасі. А перед тим познайомився із франківським депутатом Богданом Легіневичем, який розповів мені, що має можливість передати для Донбасу машину швидкої допомоги. От я і вирішив реалізувати цей задум. Домовився із адміністрацією міської лікарні у Лисичанську, що доставимо їм машину, на що вони радо погодились. Ми із друзями волонтерами привезли до лікарні машину подаровану Богданом. Гадаю це і є практичне втілення гасла «Схід і Захід разом».
– Такі речі об’єднують.
– Можна багато говорити, що ми один народ, але при цьому ненавидіти східняків, тому що вони голосують не так, чи західняків за те, що у них інша історія. Можна робити невеликі, але важливі та корисні речі. Ця машина швидкої допомоги не нова, та коли ми побачили які у лікарні діючі машини зараз (радянські уазики, років по 40) – зрозуміли, що на їхньому фоні наша машина виглядала немов із салону.
– Що побажаєте франківцям?
– Побажаю пам’ятати про те, що ми один народ, країна та суспільство. Це звучить настільки часто, що для багатьох ці слова втратили зміст. Багато франківців, мешканців західної України пройшли через війну. Хлопці були вперше на Донбасі і побачили, що це таке. До війни вони не знали, що таке Донбас, і що це теж частина України. Ми маємо триматися один за одного. Прикро, що ми відкриваємо інші частини країни за таких сумних і трагічних обставин. Для мене очевидно, що ми приречені пізнавати один одного. Не забувайте, що на Сході живуть українці, які теж люблять свою Батьківщину і хочуть жити в єдиній країні.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь