Фотографія – дзеркало душі. Фотопортрети представить талановитий фотограф – Анастасія Третяк. На світлинах портрети творчих людей – випускників Інституту мистецтв. Цього року виповнюється 15 років з дня заснування Інституту, це і стало поштовхом для створення тематичної фотовиставки. Світлини розповідають про долі випускників та їхню творчість.
– Анастасіє, що надихнуло вас створити фотовиставку?
– Ідею створити тематичну фотовиставку до Дня народження Інституту мистецтв запропонувала мій викладач – Надія Бабій. Така ідея мене дуже зацікавила. Сенс у тому, щоб зібрати усіх випускників мистецьких напрямів і об’єднати їхні долі в одну виставку. Цей проект дав мені можливість творчо реалізуватися. Всі герої світлин – дуже цікаві та харизматичні особистості. Вони надихають мене на творчість. Першою героїнею була Олена Рубановська, книжковий графік. Вона радісно відгукнулась на мою пропозицію, бо від навчання в Інституті в неї залишились тільки позитивні спогади. Вона дала мені поштовх до того, щоб працювати над рештою світлин.
– Всі ваші герої – випускники Інституту, всі талановиті у різних сферах. Познайомте нас із ними.
– Оскільки виставка тематична, то дуже цікаво було поринути у світ кожного героя. Кожен із них обрав творчий шлях. Цікаво було побувати у справжній кузні, побачити робочий процес ковалів, де летіли іскри та плавився метал. Всі професії моїх героїв дуже захоплюючі та цікаві. Валерій Твердохліб – художник-реставратор, демонстрував процес реставрації картин. Також я побувала у Фондах Музею мистецтв Прикарпаття разом з головним зберігачем цих фондів – Віктором Доскалюком. Там зберігаються скульптури, картини та кераміка. Він розповідав дуже цікаві історії про те, як відправляв скульптури Пінзеля у Лувр. Я познайомилась із багатьма франківськими музикантами. Я часто відвідувала концерти ансамблю «Harmonia Nobile», а зараз познайомилась із ними особисто. Зокрема, концертмейстер Владислав Пірус. Також, засновник «Art prestige» – Арсен Бучинський.
“Було цікаво поринути у світ кожного героя”
Можу виділити танцюриста Івана Курилюка, якому вже 68 років, а він і досі на сцені, він неймовірно позитивна та весела людина. Цікаво було фотографувати Ярослава Карабина, який займається історично-військовою реконструкцією. Ярослав мій одногрупник, ми разом закінчили факультет графічного дизайну, та цікаво те, як ми по-різному утвердились у житті: я зайнялась фотографією – це теж творчий напрямок, а Славко зайнявся історичною реконструкцією. Це заняття йому дуже підходить за характером. Він самостійно шиє одяг, і є учасником історичного клубу, де вони готують обладунки, виступають на різних фестивалях. Це дійсно непересічне та цікаве заняття, і я рада, що знайома з такою людиною.
– Чому у вашій фотовиставці тільки 15 світлин?
– Спочатку я міркувала, яку історію обрати, кого сфотографувати і хвилювалась чи знайду своїх героїв, та в результаті назбиралось 15 постатей. Це вийшло дуже символічно, адже минуло 15 років, отже – 15 випускників. Але хотілося б ще багатьох людей сфотографувати, тому що в процесі роботи я зрозуміла, що у нас є набагато більше цікавих людей, аніж мені здавалось спочатку. Відкрився великий простір для творчості.
“Цифра 15 дуже символічна у виставці. 15 років ІМ, і 15 випускників”
– Чи плануєте ви розвивати ідею свого проекту?
– Я не впевнена, що надалі матиму час займатися цим. Але мені завжди був цікавий жанр портрету. В майбутньому, я хотіла б більше працювати в цій сфері, а ще подорожувати світом, знайомитись з різними культурами та народами, також робити жанрові репортажні портрети.
– У скільки років ви почали фотографувати?
– Фотографую відтоді, як закінчила фотошколу у 2007 році. Спочатку я займалась цим на аматорському рівні. З 2009 року займаюсь фотографією вже більш професійно, працюю на комерційному рівні. Зараз хочу вдосконалювати свою майстерність, мою кандидатуру подали у Національну спілку фотохудожників України. Десь до кінця року кандидатуру будуть подавати на затвердження у Київ. Думаю, що це багато дасть мені у плані розвитку. Спілкування з досвідченими колегами, обговорення останніх фотоновин, нових напрямків фотографії – все це піде мені на користь.
– Ким із фотомитців ви захоплюєтесь?
– Якщо говорити про портрети, то мені дуже подобаються роботи Енні Лейбовіц. Колись я бачила фільм про неї, де вона цікаво розповідає, як прийшла до фотографії. І взагалі, у неї був дуже цікавий творчий шлях. Вона перефотографувала усіх голлівудських знаменитостей. Мені дуже подобається її філософія сприйняття фотографії.
– Чи важко початківцю навчитися професійно фотографувати?
– Це зовсім не складно. Я пробувала викладати мистецтво фотографії дітям. Технічні ази можна опанувати за декілька місяців. Та якщо говорити про художню фотографію, яка мені більше імпонує, то тут треба мати художнє бачення. Розуміти основи композиції та кольорознавства. Щоб фотографія «чіпляла», залишала слід у пам’яті глядача. Щоб вона могла щось донести, потрібен систематичний підхід. Нерідко кажуть, що фотографам потрібно «набити візуальну базу». Для того, щоб мати певний багаж, фотографам потрібно ходити на фотовиставки, дивитися хороші фільми, читати книги та слухати якісну музику.
“Фотографія має “чіпляти””
– Чому ви вирішили поступити до Інституту мистецтв?
– Я вирішила поступити туди лише за два місяці до вступних іспитів. До того часу завжди думала, що буду перекладачем. З першого класу поглиблено вчила англійську мову, ходила на підготовчі курси. Власне, я й поступила на переклад, але в останній момент переміг потяг до художніх дисциплін. Тоді я і вирішила поступити в Інститут мистецтв. На той момент саме відкривався напрямок «Графічний дизайн», наш набір був першим.
– Які спогади пов’язані зі студентськими роками?
– Наша група була дуже дружньою, та нас було мало – 11 студентів. Завжди згадую студентські роки з трепетом у душі. Наша група була, як маленька сім’я. Я завжди радо зустрічаюсь зі своїми одногрупниками.
“Завжди згадую студентські роки з трепетом у душі”
– Ваші фотографії прикрашають сторінки книг. Яке це відчуття?
– Я дуже вдячна Інституту за той шанс, коли на п’ятому курсі пішла на виробничу практику у видавництво «Лілея-НВ». Тоді була видана моя дипломна робота як книжка, накладом 5000 примірників. Саме там поєдналось моє захоплення фотографії та графічного дизайну. Я оформлювала цей альбом і подавала свої фотографії. Це перша видана книжка у студентські роки.
Вікторія ПРОКОПЧУК
Тетяна ПОДОРОЖНЮК
Залишити відповідь