Лицарями не стають, лицарями народжуються. Такий статус не відійшов у вічність, сьогодні маємо нагоду знайомитися із лицарями сучасниками. Про вартість обладунків, розвиток лицарства у Івано-Франківську та Україні, про музичний досвід у якості гітариста розповів реконструктор, музикант – Андрій Дембровський.
– Розкажіть, як ви захопились реконструкціями. З чого все почалось?
– Все почалось ще з ранніх шкільних років, коли я дуже захоплювався історією. Цей предмет завжди викликав у мене цікавість. Пізніше почав читати історичні романи: все почалось з Вальтера Скотта «Айвенго» та «Перська красуня», паралельно захопився творчістю Джона Толкіна. Під впливом багатьох письменників та історичної літератури, всередині зародилось бажання займатись реконструкцією. Але серйозно до цього питання підійшов вже у студентські роки.
– Чому саме лицарство?
– Важко сказати. Воно завжди викликало у мене інтерес, починаючи від зовнішнього вигляду (мені завжди була цікава тогочасна зброя, тактика ведення бою), так і по духу.
– Наскільки тема реконструкції поширена в Україні та Івано-Франківську?
– В Україні ця тема дуже поширена, особливо останніх п’ять, чи шість років, після того, як стартувала світова ліга «Битва націй». Тоді, масовими стали фестивалі у Кам’янець-Подільському, Хотині, Києві та Одесі. Зараз цей напрямок дуже стрімко розвивається, як спортивний (історичний середньовічний бій), так і сама реконструкція. Щодо Івано-Франківська, то поки що цей напрямок не широко розвинений. Але він так само розвивається, долучаються нові люди. У Франківську є вже два клуби, тому думаю, що у цього напрямку великі перспективи.
– Розкажіть, як саме ви створили свій клуб.
– Це почалось ще у 2009 році. На той момент, ми вже були знайомі з клубом «Чортополох», але нам хотілось чого власного. Нас було троє чи четверо студентів, які навчалися у Інституті мистецтв Прикарпатського національного університеті імені Василя Стефаника, але на різних факультетах. Ми почали спілкуватись, і подумали, чому б не спробувати щось власне створити. Тоді ми мало в тому розумілись. На теперішній погляд, це були смішні спроби самим робити репліки мечів, кольчуг. Через рік ми почали розвивати цей напрямок при Івано-Франківській обласній федерації бойових мистецтв. У нас був тренер, приміщення. Розвиток клубу був хвилеподібним: з’являлись нові люди, підвищувалась активність, потім вона падала, знову підвищувалась.
– Чи коштовно займатись цим видом діяльності?
– Це недешеве задоволення. Екіпіровка, обладунки, самі костюми – все шиється з натуральних тканин, які не є дешевими. А для того, щоб робити все своїми руками – треба мати навики та час. Обладунки теж не є дешевими та вони ще й зношуються. Цей вид діяльності досить коштовний.
– Який ваш улюблений обладунок?
– Це обладунок лицаря. Типовий європейський комплект кінця XIV століття, популярний у Німеччині, Швейцарії. Аналогічні комплекти носили й поляки, також могли траплятися й у нас на Галичині. Це обладунок лицаря середнього класу.
– Звідки у вас ці обладунки?
– Різні елементи виготовлювало декілька майстрів: майстри з Києва, Кам’янця-Подільського і Львова. Єдиного комплекту, замовленого в одного майстра, у мене поки що немає.
– Де ви виступаєте?
– Декілька виступів було у Франківську. Нас запрошували на святкування дня міста, ковальські фестивалі. У 2014-2015 роках ми проводили виступ на Стометрівці. Збиралися всі реконструктори Івано-Франківської області та проводився турнір у підтримку полку «Азов» та української армії.
– Чим ви займались до лицарства?
– Я навчався в Інституті мистецтв. За спеціальністю, я музикант, гітарист. Гітарою я займався з 12-ти років, закінчив Івано-Франківську дитячу музичну школу № 2 ім. В. Барвінського. Працював з багатьма Івано-Франківськими колективами. Почалося все з 2003 року, з колективом «Крізь призму». Потім була команда «Special Blend», «Sochle band», також працював з гуртом «Листопад». Після цього, приблизно 5 років у мене була творча перерва, а останнім часом я працював з колективом «Брати Станіслава». Зараз розвиваюсь як музикант. Можливо, в майбутньому, з своїм напарником, створимо інструментальний гітарний проект.
– Яким має бути сучасний лицар?
– Треба розуміти, що лицар – це стан душі. Лицар, як і японський самурай, мав певний кодекс – межі, які йому не можна переходити. До певної межі ти лицар, коли ж переходиш її – перестаєш ним бути. Все, що має бути притаманне лицарю – совісність, чесність, захист слабших, допомога ближньому. В першу чергу, це герой, який має показати людям, що можна бути кращим.
– Що б ви змінили в Івано-Франківську?
– Мабуть, я б хотів попрацювати над популяризацією культури: музичної, образотворчої, реконструкції – тому що це також частина культури.
Тарас ЗЕНЬ
Вікторія ПРОКОПЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь