ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Андрій Кокотюха. Розвиток української кіноіндустрії

Андрій Кокотюха. Розвиток української кіноіндустрії

Андрій Кокотюха – журналіст, письменник, теле- та кіносценарист, автор 70 книжок для дорослих та дітей, володар багатьох премій та почесних нагород, серед яких декілька номінацій «Коронації слова», а також відзнака «Золотий письменник України». Сценарист та автор фільму “Червоний”(2017).

У вас дуже багато нагород. Можете розповісти, яка найцінніша?

– Для мене грамотки нічого не значать, вони розміщені вдома, на окремій поличці, але не додають жодних плюсів до карми. Тільки 2 грамоти з військових частин, підписані командирами, для мене важливі, бо це подяка за книжки, які піднімають бойовий дух наших солдатів. Це мені набагато важливіше, ніж десятки грамот і номінацій. Я прошу, останнім часом, щоб на книжках їх не ставили, хочу, щоб книжки читали без відзнак та умовних регалій, щоб вони подобались якісь кількості людей, і щоб люди чекали наступних. Це можна робити і без десяти грамотків.

Опишіть свого міфологічного героя

– У мене 70 виданих книжок і всі вони написані на замовлення. У мене замовник – це український читач. Всі мої книжки – це спроба своїми власними силами, в міру своїм можливостям, створити українську національну міфологію героя. Цей герой може не мати свого персоніфікованого імені. Український герой – це людина яка не є ідеальна, багато в чому помиляється, до неї маса претензій, але вона не рефлексує, не копається в собі, не замикається в кімнаті з ліжком і алкоголем, яка не є визнаним генієм, не шкрябає себе з середини, людина дії, яка бачить перед собою проблему і бере відповідальність за її вирішення, діє не стандартно, мислить критично, знаходить вихід з ситуації. Якщо цей герой затребуваний певною кількістю читачів, зокрема солдатам, то це означає що я до них достукався і ми однієї світоглядної крові.

Кого ви вважаєте конкурентами в кіноіндустрії?

– Я наголошую, що ми в кіно не конкуруємо з голлівудськими блокбастерами. Швидше за все, наші конкуренти – це європейські фільми, з яких не так багато доходить до українського екрану. Це кіно збирає меншу касу, ніж українські фільми. Наше кіно працює за європейською моделлю, де важливий не касовий збір, а сам факт виходу цього фільму. Того, що люди набувають досвіду в цій сфері, вся творча група, це 100 людей, працює над фільмом і набуває вміння. В нашій ситуації досвід важливіший за касовий збір, але на фоні цього «Червоний» потрапив в п’ятірку українських фільмів 2017 року, за масштабами касового збору.

Чому раніше не приділялася увага українському кіно? Чи не вважаєте ви, що час втрачено?

– Втрачено багато часу, близько двадцяти років. Якби, хоча б, років 20 тому, в українському кіновиробництві почалося те, що почалось 3 роки тому, то в нас би не було війни. Кіно – це наймасовіше мистецтво, найпростіший спосіб донести до широкого загалу потрібну інформацію. Передусім, кіно формує національну ідентичність, воно пропонує сенс, і робить, так сказати, «французів – французами». В Україні подібне почалося в 90-их роках, але про це мало говорять. Кіно до 1997 року знімали за купони, це була імітація грошей. Фільми не доходили до широкого прокату, кінотеатри закривалися. В середині 90-их років було знято 2 серіали за творами Івана Франка: «Злочин з багатьма невідомими» та «Заради сімейного вогнища», які були зняті за кошти держави і їх часто транслювало телебачення. Тоді був розвиток. Після того, до фільму «Мамай» не виходило нічого в Україні. Перший і останній україномовний серіал, який випускався на 1+1 «Украдене щастя». А після 2004 і до 2016 року не знімали українські серіали. Знімали фільми в Росії і українські творчі працівники працювали там, бо послуги українського сценариста були в 5 раз дешевші. Українці були на принижених ролях, але наші з цим погодились і мирились. Актор повинен грати, а приниження – це елемент професії, аби залишатися в цій сфері.

Ви грали за російськими правилами?

– Ні, бо я не вмію. Акторові простіше в цьому плані, бо йому дають сценарій і він грає роль, але сценарій пише людина з Росії, з системи координат. Я, як автор сценарію, не можу написати таке слово, яке б йшло в розріз з моїми переконаннями. Я дуже мало дивлюсь російські серіали, їх продукцію та книжки. Це не та хвиля яку я можу осідлати. Коли заборонили російські серіали в Україні, – сценаристи залишились без роботи. Тут настав зірковий час таких, як я, тоді до мене дійшло 9 пропозицій одразу.

Ви маєте важелі впливу на кіновиробництво?

– Ні, жодного. Має той, хто фінансує фільм. Мирослав Слабошпицький (режисер фільму «Плем’я») сказав фразу під якою я готовий підписатися «Без грошей можна зробити все». Він написав книгу сам на своєму ресурсі і може викласти в Інтернеті, або видати 300 примірників і бути щасливим. Пісні можна робити на безплатному ресурсі за копійки, виставу провести в квартирі, сцену зі всього можна зробити, художник виставку може зробити просто неба, чи вдома. Все можна реалізувати не маючи гроші, окрім кіно, бо воно починається з бюджету.

Телешоу реально зробити проукраїнське?

– Реально, якщо буде воля того, хто фінансує це шоу. Ми – фінансово залежні. Якщо людина не зацікавлена в українському контенті, він його не оплатить, бо хто платить – той замовляє музику. Український глядач готовий дивитись те, що йому покажуть по телевізору. Якщо власнику принесуть проукраїнський проект, то він його підмахне, не дивлячись. Треба ризикнути і запропонувати людям інше, хай спочатку не буде цієї звички щось робити, але потім вона з’явиться, бо альтернативи не буде. Ми не конкуруємо з російською естрадою і голлівудським кіно. Конкуренція – це, коли конкурують однакові жанри, – українські комедії між собою, історичні фільми – між собою, бо це різні цільові аудиторії, те саме з шоу.

Вплив серіалу «Слуга народу» на рішення громадян на виборах президента?

– Вплив мінімальний , я писав про це кілька текстів. Згадаємо, що КВН українці дивляться, ще з радянських часів, а Зеленський прийшов туди 1997 року. Тобто люди дивляться на нього 20 років. Українці впізнають на картинці швидше Зеленсього, ніж Марка Цукенберга. Ці вибори виграли на впізнаваності, бо він був в кожному будинку 20 років на екрані, його знали всі і впізнавали. Серіал не спрацював, якби «Квартал» не був 20 років в телевізорі, він вплинув не так, як про це говорять. Тут вплинув образ хорошого хлопця, людину яку знають всі, яка несе позитив, на який клюють люди. З влади він не сміявся, він сміявся з Ющенка, але не Януковича, сміх над владою був вибірковий. Хибне уявлення, що він критикували владу, бо хотів її поміняти. Народ повівся на маніпуляцію, бо той, хто хотів просунути Зеленського зловив хвилю всенародної довіри і впізнаваності його в народі, думкою, що людина, не з політики, може щось поміняти.

Чому ви обрали написання казок?

– Бо це не лише історії для дітей. Наприклад, «Котигорошко», як приклад того персонажа, який здатен ігнорувати певну модель поведінки. Казка – це те, що називається українською національною міфологією, це наші герої і архетипи, те, від чого ми походимо. Сучасний варіант казки – це коміск. Росія створила свою міфологію багато в чому за рахунок України. Росіяни крадуть наших казкових міфологічних героїв. Казки формують те, що дозволяє українцям залишатися собою – українцями, бо в нас є спільна історія, культура, міфологія.

Українці – читаюча нація ?

– Я би сказав так, ніж ні. Попри всі соціальні опитування, бо вони ґрунтуються на неправильних позиціях. В країні мало книжкових магазинів, заходів, літературних вечорів. Якщо читання не популяризується і книгарня не є елементом міської культури, то людина не знає, що таке книжка. Треба спочатку відкрити книгарні, а потім опитування проводити.

Розшифрувала інтерв’ю Маргарита ПЕТРОВА

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]