Автостопом на візку. Як Дмитро Щербатюк за 19 днів подолав дві країни

Бажання спробувати себе у ролі автостопера у Дмитра зародилось ще до травми. У 2010-му році хлопець планував автостопом добратися з Києва до Ялти, аби там святкувати Новий Рік. Проте, тоді не склалось. Склалось вже у 2017-му, після травми, і подорожував Дмитро в інвалідному візку. За 19 днів мандрівник подолав автостопом дві країни – Україну та Білорусь. Запитаєте скільки коштів витратив Діма за цей час? Так от, хлопцю вистачило всього 10 доларів. «Автостоп – це неймовірна концентрація добра», – підсумовує Дмитро Щеберюк, та визнає, що були й не прості моменти.

Дмитро – активіст «Доступно.UA», працює над рубрикою «Інклюзія» на «Телебачення Торонто», веде відео-блоги, проводить перевірки та тренінги, захоплюється плаванням, граю на гітарі, а також пише пісні. Більше про сміливість і наснагу хлопця читайте у розмові.

– Автостоп. Як виникла ідея?

– У 2010-му році, ще до травми, я хотів на святкування Нового року поїхати автостопом до Ялти. Проте, тоді не склалося. Ця думка супроводжувала мене весь час, навіть після травми. Мені дуже хотілось це реалізувати, але не було нагоди. Минулого року, я поїхав з подругою автостопом до Львова. Пригадую, перед тим я жартома сказав, що можна поїхати автостопом, а вона взяла і погодилась. Ми так і зробили.

Коли я вже спробував, що це таке, через рік вирішив буквально за півтора дня поїхати стопом до Кам’янця-Подільського. Звідти планував ще в Чернівці, далі до Львова і додому. Проте, трішки захопився і опинився на Шацьких озерах і по Білорусії покатався. Подорожував я сам, тільки з Кам’янця-Подільського до Снятина – їхав у компанії подруги, а далі самостійно.

Загалом, автостоп – це дуже крута штука. Це такий перепад емоцій та настроїв: то ти сидиш ледь не у відчаї, то тебе підбирають… Ті, хто зупинялися реагували добре, підвозили, допомагали. Деякі водії не розуміли, що коляска складається і показували, що немає місця в машині. Часом були у захваті, й не тільки через те, що я на візку, а загалом, що автостопом. Багато людей кажуть, що самостійно не поїхали б автостопом. Звісно, у мене як і у всіх стоперів були моменти, коли я довго чекав, а було, коли й одразу їхав. Все як у всіх.

– Чому вирішили організувати зустрічі у різних містах країни, розповідаючи про подорож автостопом?

Мабуть ключовим поштовхом стала зустріч присвячена автостопу, що відбулась у Києві на початку жовтня, де я був одним зі спікерів. Та подія мені дуже сподобалась та надихнула. Це було ніби День народження! Тоді мене слухало близько 60-ти людей. Я виступав без мікрофона і була ідеальна тиша, незважаючи на те, що все відбувалось на вулиці. Часом доводилось розбавляти розмову жартами, щоб розуміти чи люди не заснули, бо було дійсно дуже тихо.

Після того я вирішив спробувати організувати для початку невеличкий тур. Зараз це п’ять міст. По-перше, для мене це легко, оскільки я розповідаю власні історії. Це не виступи, де потрібно донести якусь ідею до конкретної публіки. Розповідаючи про власний досвід, мені подобається ще раз переживати всі ті емоції.

Після виступу в Києві, я просто написав у Фейсбуці про те, що в грудні планую організувати міні-тур, охопити п’ять міст. Тоді до мене звернулися організатори якраз із п’яти міст, а потім і більше. Тому в лютому знову заплановані зустрічі ще у двох містах – Дніпро та Павлоград.

Хотів побачити наскільки такі зустрічі цікаві людям, чи прийдуть вони. Звісно, у фінансовому плані я в мінусі, та на це я розраховував, оскільки зустрічі безкоштовні. Хоча мені цікаво, чи прийшли б люди на платні заходи, якщо б можливо в майбутньому таке планувати? Загалом, це цікавий для досвід.

– Ви задіяні у багатьох ініціативах та проектах. Яку класифікацію надаєте своїй діяльності?

– Це завжди найскладніше для мене запитання. Коли я з кимось знайомлюсь і мене запитують про те, що я роблю, – я не знаю що відповісти… Правда у тому, що я дійсно задіяний багато у чому, але гублюсь у тому, що саме потрібно виділяти. Тому я часто відповідаю, що займаюся громадською діяльністю. Як активіст «Доступно.UA», інколи розповідаю, що займаюсь плаванням, і зараз додалась ще рубрика «Інклюзія» на «Телебачення Торонто». А в «Доступно.UA» ми багато робимо: і відеоблоги, перевірки (закладів, підприємств, організацій тощо) на комфортність та доступність пересування людей на візку, виступи, тренінги тощо. А ще, я граю на гітарі й пишу пісні.

Коли ми тільки заснували ініціативу, в нас було дуже багато звернень від телеканалів, про спільне проведення таких перевірок. Але ми одразу були проти, оскільки присутність камери впливає на поведінку персоналу, як позитивно, так і негативно. Ми відмовлялись від цього, щоб показувати реальну ситуацію в закладах, описувати всі деталі для нашої аудиторії.

– Що б ви змінили в містах для комфортного життя людей на візку?

В першу чергу має бути зручна інфраструктура, це найважливіше. Люди мають мати можливість самостійно вийти з дому. Важливе пересування містом: пониження, зручні пандуси… Має бути взаємна робота: коли і люди з інвалідністю мають показувати, що вони є і суспільство має звертати більшу увагу на це. На щастя, що і відбувається останніми роками досить активно. Особисто ми, для того щоб подорожувати частіше знімаємо відеоблоги про це. Бувають випадки, коли люди після перегляду роликів починають і самі подорожувати. Наприклад, одна дівчина написала, що подивилась як я поїхав автостопом і поставила собі питання про те, хіба не зможе вона поїхати в маршрутці в село на дачу, а потім це зробила. Це дуже приємно.

Ми запустили програму «Secret Ticket» – «Доступні секретні подорожі», де на кілька днів можна взяти квиток, але попередньо невідомо куди саме. До секретного квитка додається карта рекомендацій, розташування готелів тощо. Те ж саме і для людей з інвалідністю. Ми забезпечуємо волонтерів на місці, тобто коли людина приїжджає, її зустрічають на місці і та при потребі допомагають. Це чудова ініціатива. Насправді, не завжди на такі авантюри наважуються люди без інвалідності, а коли їздять люди з інвалідністю, то це демонструє силу та сміливість. Ми не наголошуємо на тому, що подорожують саме люди на візку, а просто розповідаємо про їх подорож, враження та інші деталі. Завдяки цьому інші бачать, що багато людей з інвалідністю можуть мандрувати.

– У своїх відеоблогах ви наголошуєте на тому, що люди часто проявляють жалість до людей на інвалідному візку. Чи вважаєте ви, що сьогодні люди навчились спокійніше ставитись до людей з інвалідністю?

Так, зараз значно краща ситуація. Багато ініціатив переймаються цим питанням і поширюють інформацію про те, що не потрібно ставитися до людей з інвалідністю з героїзацією чи жалістю, а просто сприймати їх як рівних членів суспільства. Тому, вважаю, що в цьому сенсі є позитивні зрушення. Особливо це помітно в останні роки.

Сніжана САМАНЧУК

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *