Де родився, там і (НЕ) пригодився: уродженці Прикарпаття, які різним чином підтримують війну в Україні

Поки Україна, а з нею і весь світ бореться проти російської агресії, деякі люди продовжують сліпо вірити московській пропаганді. Не дивно, коли ці люди – уродженці росії й все дитинство, юність і свідоме доросле життя прожили під впливом кремлівських ідей. Та не одразу можна повірити, що є й прикарпатці, які вірять в “святу визвольну спецоперацію” росії, підтримують ворожу агресію або просто мовчки продовжують працювати на країну-агресора. І це непересічні люди! Розповідаємо про 7 відомих у росії прикарпатців, які проживають, працюють у рф і підтримують війну в Україні.

ШПІР Михайло Федорович

Уродженець села Крихівці, що входить до Івано-Франківської міської ТГ. Антиукраїнський пропагандист, провокатор, журналіст. Проживав в Івано-Франківську та Києві. У 2010 році заснував дизайнерську та рекламну компанію “Керуюча компанія “Системи”. Також працював редактором російського видання “Сноб” та українського “Золота каста”, а також писав для Украина.ру. До 2014 року про Михайла Шпіра ніхто й не чув, а вже після 2014 року, коли Михайло почав активно висловлювати свої антиукраїнські позиції, чоловіка взялись запрошувати на проросійські телеканали. Саме після Революції Гідності, Шпір почав регулярно виступати експертом на російських каналах і висловлювати свою антиукраїнську позицію. А також неодноразово закликав до офіційного припинення існування України. Проросійський політтехнолог брав участь у спланованих та скоординованих інформаційних операціях проти України. Зокрема, підтримував акцію, організовану однією з парламентських партій під посольством США.

Михайло Шпір публічно закликав до розправ над учасниками Революції Гідності та АТО/ООС і їхніми родинами. Глузував над загибеллю активістки Катерини Гандзюк. Образливо відгукувався про громадян через їхню віру, глумився над релігійними символами й вимагав ввести кримінальну відповідальність за сповідування християнства.

У 2017 році Михайла внесли в базу даних “Миротворця” за поширення інформації антиукраїнського змісту і розпалювання міжнаціональної ворожнечі. На парламентських виборах у 2019 році балотувався в народні депутати від партії ОПЗЖ.

У серпні 2020 року Шпір перебуваючи в Івано-Франківську записав відео в День Незалежності України, в якому ображав українців та ветеранів АТО, публічно закликав до розправ над учасниками Революції гідності та АТО/ООС і їхніми родинами, а свято назвав “сільським”. Згодом у Львові активісти побили провокатора. Також Шпір неодноразово висловлювався у своєму Інстаграмі та Телеграмі стосовно всього українського. Не оминув він і музей Небесної Сотні. “Хочете побачити справжні український пі***? В моєму рідному Івано-Франківську є музей “Небесної Сотні”. Так, це іменно те, що стало основою нового українства – кров, кишки й розчленування різних бомжів-невдах, яких лідери Майдану пустили в розхід, а потім канонізували, — писав Шпір.

Того ж року Шпір ганебно втік до росії у пошуках політичного прихистку. Після обшуків у помешканнях антиукраїнського пропагандиста, у 2021 році СБУ розпочала кримінальне провадження проти Михайла. За результатами слідчих дій, йому повідомлено про підозру в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України, порушенні рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками та виготовленні, поширенні комуністичної, нацистської символіки та пропаганді комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.

У квітні цього року українофоб Михайло Шпір у своєму Телеграм-каналі висловився із погрозами стосовно мера Івано-Франківська Руслана Марцінківа.

Деякі журналісти вважають, що провокатор Шпір є “агентом” Медведчука. Саме на його каналах Шпір вперше виступав експертом, а потім балотувався від партії ОПЗЖ.

Михайло досі активно бере участь в ефірах на російських телеканалах і веде свій Телеграм-канал, де публікує пости з антиукраїнською позицією – вірить, що російська армія звільнить Україну від нацистських українців. А такими словами Шпір привітав своїх підписників із Днем Незалежності:

Дорогие українці, поздравляю вас с Днем независимотиПолгода назад началась специальная военная операция на вашей территориивы испугалисьсобрали тревожные чемоданчики, а потом решили героически сражаться и отстаивать свое право раздвигать булки перед американцамиМы желаем вам не расставаться со своими тревожными чемоданчиками и быть готовыми в любой момент покинуть нашу прекрасную Украину и любить ее из Европы, США и Канады. А мы уже разберемся как налаживать жизнь на нашей земле. Без вас”.

 

ЕЛІЗАРОВ Михайло Юрійович

Російський письменник та виконавець народився в Івано-Франківську в сім’ї лікаря та інженера. Михайло 9 років прожив у Івано-Франківську і навчався в місцевій школі, а вже у 1982 році разом із батьками переїхав до Харкова. Навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті, закінчив музичну школу. Працював у місцевих газетах і розпочав поетичну діяльність. Мешкав у Харкові до 1992 року, а після переїхав до Німеччини. Зараз проживає у москві.

У 2010 році за роман “Бібліотекар” Елізарова нагородили премією “Русский букер”. Цього ж року створив музичний проєкт.

На питання ким Михайло себе вважає, він в одному зі своїх інтерв’ю відповів: “Конечно же русским”.
Михайло Елізаров неодноразово в інтерв’ю російським журналістам висловлював свою негативну позицію до Помаранчевої революції. Розповідав, що це трагічний момент для України, а прихід до влади Віктора Ющенка – випадковість, яка може привести до страшних наслідків. Також Віктора Ющенка він порівнював із Петлюрою:

“Я могу провести параллель между ним и Петлюройкоторый был ничтожествомподонкомхолуем”.

Ще у 2009 році Елізаров вважав, що жителі Харкова, Луганська та Донецька, як і кримчани негативно ставляться до української мови:

“Мне безумно больно наблюдать, когда, например,  крымчане ноют и жалуются на засилье татар и украинского языка, но при этом не способны на какой-то поступок, чтобы изменить ситуацию. Такая же ситуация в ДнепреХарькове и Луганске. Люди не готовы, хотя власть фантомна, призрачна. Но и у меня нет моральных сил заниматься в родном Харькове сопротивлениембегать сшибать памятние знаки УПА, поднимать кого-то на борьбу. Я просто уехал в страну, в которой мне комфортно”.

Після подій 2014 року, Елізаров розповідав, що Україна – це лабораторний проєкт запущений Заходом, на якому випробовуються нові неофашистські моделі управління. А росія – самодостатня країна, якій не потрібно просуватись завдяки чиємусь занепаду. України ж, за його словами, живе поки це вигідно її хазяїнам.

Щодо прогнозів для росії, то Елізаров вважає, що поки в країні є нафта і газ, то якась частина людей буде жити дуже непогано.

ШАНОВИЧ Сергій Євгенович

Продюсер, дизайнер та режисер, який народився в Івано-Франківську. Згодом переїхав у росію, де проживає досі. Тож студентство Сергія проходило вже в Москві. Закінчив Московський державний університет друку за спеціальністю художник-графік. З 1997 року почав працювати на російських телеканалах. Засновник та креативний директор студії SHANDESIGN. З 2004 року Сергій є членом Академії Російського телебачення. Сергій Шанович активно працює в росії над популярними телепроєктами. Наприклад, він є креативним директором проєктів «Танци» і «Песни» на каналі ТНТ. Загалом Сергій встиг попрацювати на таких відомих російських каналах, як НТВ, СТС, ТНТ, РЕН TV, Газпром Медіа. Здавалось би, його наближення до медійності могло б сприяти боротьбі проти російської агресії. Втім, Шанович продовжує активно сплачувати податки в бюджет росії й замовчувати війну в Україні. А 25 лютого в його Інстаграмі з’явилась тільки одна картинка без жодних слів.

Натомість про 9 травня і про “подвиг советского народа” Сергій Шанович не забув.

ФЕДУНКІВ Марина Гаврилівна

Російська акторка українського походження. Хоч народилась Марина в місті Перма, все дитинство проживала в місті Бурштин Івано-Франківської області. Там і провчилась усі шкільні роки. Згодом знову повернулась у Перму. Її мати – росіянка, працювала технологом на харчовому виробництві.  Батько – українець, викладач фортепіано. Вже у 1998 році Марина закінчила Пермський державний інститут мистецтва і культури. Перші медійні кроки Марини Федунків почались після участі у КВН. Їй запропонували участь в гумористичному шоу «Все по-нашому», яке транслювалося на каналі СТС. Потім Марина знялась в декількох епізодах комедійних програм «Даєш молодь», в серіалі «Реальні пацани».

Та найбільшу популярність актрисі принесла робота в шоу «Comedy Woman». Марина Федунків досі знімається комедійному шоу «Comedy Woman», яке є одним із найпопулярніших проєктів на російських телеканалах.


Про Україну акторка справді говорить дуже мало. Не дивно, що й про війну в Україні Марина теж мовчить. А своїм підписникам акторка пояснила:

“Друзья! Я четко решилачто мой контент — это не про политику и не про экономикубольшинство от меня ждет исключительно какого-то позитива и оптимизмаособенно в непростые времена.
И как бы я себя не ощущала — это мои личные чувства и эмоции, а людям я должна стараться поднимать настроение и дальше”, — написала акторка у своєму блозі.

Марина Федунків зараз є однією із найпопулярніших російських акторок в гумористичній сфері, і продовжує працювати на економіку росії.

ЛЕВІН Андрій Олександрович

Російський продюсер, управляючий директор та продюсер Comedy Club Production родом з Івано-Франківська. Деякий час прожив тут, а вже вищу освіту здобував в росії. У 2002 році з відзнакою закінчив Російську економічну академію імені Плеханова. Грав у КВН.

З 2011 року і досі Андрій проживає в росії й працює в одній з відомих російських московських телекомпаній, яка виробляє свої програми, серіали та фільми. Минулого року Андрій Левін увійшов у раду директорів компанії Comedy Club Production. Тобто уродженець Івано-Франківська Андрій Левін є впливовою людиною в російському медіа та працює на економіку країни. Втім, про своє коріння напевно забув, бо за весь період війни, Андрій жодним чином не висловився публічно.

БУДЗУЛЯК Богдан Володимирович

 

Народився Богдан Будзуляк в Івано-Франківську. У 18-річному віці працював сепараторником в спиртовому цеху Івано-Франківського спиртово-горілчаного об’єднання. Пізніше став студентом Івано-Франківського філіалу Львівського політехнічного інституту. А у 1967 році почав навчатись в Івано-Франківському інституті нафти й газу.

Практично все життя Богдана Володимировича пов’язане із газовою сферою. Починаючи від майстра і закінчуючи посадою начальника Департаменту ПАТ “Газпром”.

До 2008 року Богдан Будзуляк працював одним із топменеджерів російської компанії «Газпром». Після виходу на пенсію, він не припинив зв’язків з російським газовим монополістом. «Газпром» – російська газовидобувна і газорозподільна монополія, найбільша корпорація РФ. 50 % капіталу належить державі. Також Будзуляк є членом правління компанії Blue Stream Pipeline.

Богдан Будзуляк не тільки працює на російську газову компанію, став громадянином рф, проживає в москві, ще й у 2005 році став головою Наглядової ради ПРАТ «Газінвест» – компанії зареєстрованої в м. Тисмениця Івано-Франківської області. У 2007 році компанія отримала три спеціальних дозволи на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку Чеканської, Ключівської та Микитинецької площ (родовищ) природного газу на території Івано-Франківської області загальною площею 597 квадратних кілометрів.

Швейцарська прокуратура звинувачувала Будзуляка в отриманні хабарів на суму не менше 2,2 млн. доларів. Також його пов’язують з багатьма корупційними схемами.

Богдан Будзуляк бувши головою наглядової Ради дочірної компанії “Газпром” успішно добував український газ та продавав його населенню. Богдан Володимирович нагороджений величезною кількістю урядових нагород російської федерації. Тобто довгі роки уродженець Івано-Франківська працював на москву через створену дочірну газову компанію.

Звичайно, про війну в Україні Богдан Будзуляк не говорить.

 

ГРАФ Сергій Михайлович

Сергій Граф народився в Івано-Франківську, навчався в 14 школі (зараз це Ліцей № 2 Івано-Франківської міської ради). Після закінчення поступив в Івано-Франківський державний педагогічний інститут, де вивчав історію, політологію та педагогічну психологію (зараз Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника). Пізніше працював вчителем в російській школі Івано-Франківська, а також був одним із головних лекторів комунізму, активістом міської компартії. В радянський період Сергій Граф читав лекції з основ марксизму-ленінізму для працівників підприємств та заводів міста. На той час він був впізнаваною людиною. Попри це, Сергій ще й дописував у місцеву газету “Прикарпатська правда”.

Незалежність України Сергій Граф зустрів не радісно, згадують очевидці. Зі слів активістів тодішньої української перебудови, він активно відвідував проукраїнські мітинги, на яких провокував людей та просував свої радянські переконання. Також є згадки, як під час знесення пам’ятника Леніну в Івано-Франківську, Сергій Граф показово ніс квіти до статуї вождя. Та його акція зазнала невдачі.
Деякий період після оголошення незалежності України, Сергій Граф ще прожив у Івано-Франківську. Пізніше переїхав до Німеччини, де проживає й досі.

Своїх поглядів не змінив, бо досі відвідує усі зібрання в честь радянських “досягнень”, активно веде соцмережі, публікує дописи про подвиги Червоної армії й свою проросійську позицію стосовно війни в Україні. До того, активно слідкує за франківськими групами в Фейсбук, коментує дописи, вступає в діалоги.


У 2012 році Сергій Граф відвідував Київ, а ще їздив у москву на одне зі святкувань 9 травня.
27 липня Граф написав на своїй сторінці згадуючи Івано-Франківськ:

Сегодня – 78-я годовщина освобождения моего городагде я родился, от немецко-фашистских захватчиков. Смерть фашизму и его новоявленным последователям!”

А з цими словами опублікував відео з начебто окупованих українських територій, де рашисти роздають їжу місцевим жителям:

СВО – это неизбежно война… Разрушенные дома, погибшие сады и поля, уничтоженная коммунальная инфраструктураотсутствие работы и средств к существованию… Угроза жизни
А их всё равно ждали! Им всё равно рады! А тем, якобы своим, боялись в глаза глянуть…”

 

Тарас ЗЕНЬ

Христина ТКАЧУК

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *