“Фелікс Австрія” на французький мотив: Жуль Одрі про виставу та своє перебування в Україні

Французька нотка в українському театрі. Жуль Одрі – головний режисер Івано-Франківського драматичного театру імені Івана Франка. Вперше у Івано-Франківську француз побував у червні минулого року, тоді і закохався в це місто. Пропозицію працювати в Івано-Франківську прийняв одразу, адже полюбляє екпериментувати. Тепер намагається поєнати на сцені українську культуру та європейський мотив. Спеціально для сайту vezha.org ми поспілкувались з молодим режисером про його українізацію та підготовку багатообіцяючої вистави. 

 

– Як вам в Україні?

Перший раз в Україні я був 3 роки тому. Вперше побував у Києві і можу сказати, що це дуже велике місто, я відчував як багато там роботи та можливостей. Пізніше я подорожував Україною зі своєю виставою від французького університету. Гастролі були в Рівному, Львові та Івано-Франківську. Тоді я зрозумів, що дуже люблю цю країну і не можу поїхати в Францію просто забувши це все. Для мене це стало такою любовною історією. Мої космічні почуття будуть тримати мене тут, поки триватиме вся ця історія.

 

– Чому саме Івано-Франківськ? Невже це місто приваблює більше, аніж Париж?

Я не порівнюю Францію та Україну, це не правильно. Для мене, просто як для людини, дуже добре жити в Івано-Франківську, тут відчувається простір. Також важливе значення мало те, що Ростислав Держипільський дуже професійна людина, яка вміє вихопити талановитих людей у свою команду. Тому колектив  Івано-Франківського драмтеатру дуже модерний, талановитий та відкритий. В мене було бажання працювати в “сімейному місті”, де я зміг би впізнавати людей на вулицях.

 

– Як сім’я сприйняла Ваше рішення щодо переїзду?

Мої батьки скоро будуть в Івано-Франківську. Кажуть, що приїдуть побачити місто, мої вистави… Я ще молодий, не маю великої сім’ї, тому експериментую. Так, це було важко, сказати всім, що я просто їду. Добре, що є соціальні мережі, які допомагають в спілкуванні на відстані.

 

– Що найбільше подобається в Івано-Франківську?

Театр! Дуже люблю пройтись вулицею Шевченка, а ще добре поїсти. Для мене важливо насолодитись їжею, а не просто закинути в себе. Ну і вулиця Незалежності – це перше, що я побачив в Івано-Франківську. А літом полюбляю ходити на місцеву річку, робити пікніки.  Це хороше місто для того, щоб бути щасливим.

 

– Не можу не зазначити, що Ви дуже гарно розмовляєте українською. Складно було вивчити мову і спілкуватись з акторами?

Я був у багатьох країнах і знаю, як важливо розмовляти державною мовою. Найважчі перші тижні, коли все дуже незрозуміле. Ніхто не розуміє тебе і залишається тільки слухати. Я робив надто багато помилок, картав себе за те, що так погано говорю. Це дуже важливо, коли іноземець спілкується українською. Ну і я можу сказати, що люблю вашу країну, бо вивчив цю мову і йду до вас. А ще три місяці тому я не міг сказати жодного слова на українській.

 

– Поговорімо про вашу виставу “Фелікс Австрія”. Ви зустрічались з Софією Андрухович, щоб отримати якісь настанови?

Я дуже багато читав різну літературу у пошуках чогось цікавого. І одного разу мені порекомендували прочитати роман  “Фелікс Австрія”. Тоді зрозумів, що саме це я шукав. Це історія про Станиславів, про період коли місто наповнювали різні мови, релігії. Можна сказати, що це ніби перше місто європейського стилю. І я подумав, що це класно, коли європейський режисер заговорить про цей період.

З авторкою я зустрівся в Києві, ми розмовляли досить довго. Софія Андрухович дуже добре відчуває це місто і знає дуже багато деталей, які допоможуть у постановці вистави. Пообіцяла, що буде на прем’єрі. Я дуже вдячний їй за те, що вона дозволила мені інтерпретувати цю історію по-своєму. Вона сказала мені: “Ти можеш робити все, що хочеш”. Така довіра дуже важлива для мене. Зараз в мене такий період, коли я відчуваю самотність, в хорошому значенні. І ця вистава про таке відчуття. Тому вона буде меланхолійною, досить інтимною.

 

– Є сцени, які Вам важко втілити у виставі?

Так, звичайно є. Я ніколи не робив інсценізацію роману і перший місяць підготовки був надто складним. Загалом, вистава буде у вигляді спогаду. Тому в акторів нелегке завдання – грати не події, які відбувалися насправді, а те, як Стефа їх пригадує. У виставі ми хочемо показати те, як пам’ять інколи маніпулює нами, бо ми не завжди пам’ятаємо все точно. Вистава – це спогади, але з кожною ситуацією ці спогади в ній змінюються. Кінцівка здивує глядача тим єдиним, правильним спогадом.

 

– Чи є переживання, що це буде надто жіночна вистава?

Для мене це не жіноча вистава. Це не просто романтична історія. Я думаю, чоловікам буде цікаво, наприклад, спостерігати за тим, як мислить жінка. Вистава для всіх, це точно.

– За романом “Фелікс Австрія” знято фільм, який у січні вийде в прокаті. Чи є ризик в тому, що після прем’єри фільму ця вистава буде неактуальною?

Наприклад, вистава “Гуцулка Ксеня” теж була перед прем’єрою фільму, але ж це не завадило досі збирати повні зали глядачів. Навпаки, людям цікаво дивитись різні варіанти цієї історії. Більшість людей бояться йти в театр, бо тут потрібно сидіти декілька годин і думати. Але коли ти знаєш історію, то будеш кожну ситуацію сприймати з іншої сторони. Українці хочуть цікавої історії. І, насамперед, я роблю це заради мистецтва.

 

– На вашу думку, буде ця вистава успішною? 

Мистецтво для мене як релігія. Я вкладаю туди все, що в мене є. І якщо глядачі не йдуть на виставу, то це не прогалина акторів, це економічна проблема. Підготовка вистави завжди відбувається з любові, а таке не може бути поганим. Унікальним моментом є реакція залу, комунікація глядачів з акторами. Більше того, кожна наступна вистава відрізняється від прем’єри і це цікаво для залу.

 

Читайте: Аліна Паш – бунтарка українського шоу-бізнесу

 

Відео та фотоматеріали пресслужби Івано-Франківського драмтеатру

Христина Ткачук

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *