Франківська альпіністка-рекордсменка Христина Мохнацька про майбутнє сходження на Еверест

Українська альпіністка, дворазова рекордсменка, дівчина, яка відвідала найвищий вулкан світу в Чилі й стала першою українкою, яка здійснила найшвидше сходження на Охос-Дель-Саладо висотою (6893 м). Зараз альпіністка активно готується до сходження на найвищу вершину земної кулі, що розташована в Гімалаях – Джомолу́нгму (8848,86 м).
Христина Мохнацька – вчителька географії, яка не зраджує своїм мріям. Про її нове сходження, підготовку, плани та побоювання – читайте далі.

– Як відбувається підготовка до підкорення Евересту?

Не підкорити, а все ж відвідати Еверест. Я так кажу, бо вже давно живу з думками про цю вершину і підготовка вже триває. Я звикла до цього стану. Мій день розпочинається о 5 ранку. Байдуже, коли я заснула, але прокидаюсь о цій годині щодня. Далі роблю пробіжку 18 км і пірнаю у річку. Коли стояв лід на річці, я просила друзів, щоб зробили мені місце для купання. Впродовж дня йду на масаж, лікувальні процедури, а вже увечері долаю дистанцію на велосипеді.

– Скільки часу вже думаєте про Еверест?

Близько 2 років я мрію відвідати Еверест, виношую цю ідею у своїх думках. Сходження вже розпочнеться 10 квітня. Наша група складається із людей різник куточків світу, але я єдина жінка в цій команді.

г. Петрос

– Що підштовхнуло до цієї ідеї?

Можливо це буде дивно звучати, але на цю ідею мене наштовхнув мер нашого міста. Руслан Романович дуже вірить в мене й одного разу сказав: «Христя, я б радив тобі подумати про це». До того часу в мене не було навіть думок про Еверест.

– Складним було сходження на Охос-Дель-Саладо?

Не можу сказати, що сходження було легким, але й не надто складним. Звичайно, я думала, що буде набагато важче. Я підіймалась одна, без групи, без гіда, і це впливало на мій психологічний стан. Втім, все добре.

– Як Вам бути однією посеред гір?

Я коли піднялась на найвищий вулкан світу, сіла там і зрозуміла, що люди – дуже мізерні, дрібні істоти. Гори – це масштаб і велич. Гори живуть мільярди років і я думаю, що вони мають свою душу. Гори пережили все, може й динозаврів. Коли людина приходить, то саме вони вирішують чи варто їй потрапити на вершину.

– У Вашому досвіді вже сотні сходжень. Які випробування готували для вас гори?

Кожна вершина давала якісь випробування. Не було ще такого, щоб все легко і класно пройшло. Скільки б ти не йшов на Говерлу, але щоразу все зовсім інакше. До речі, на цю гору я підіймалась 63 рази. Це ж матінка наших Карпат.

– Чим Вас приваблює Еверест?

Тим, що це найвища, складна гора, яка дає величезне випробування. Йдеться не тільки про фізичне, а й про моральне випробування. Слабким людям там немає що робити. Гід, який буде мене супроводжувати, сказав: «Мені неважливий твій фізичний стан. Головне – щоб ти була сильна духом». Силу духу я підкріплюю в горах. А щоб підготуватись фізично, я увечері після роботи беру велосипед і їду понад 50 км або йду 40 км.

Коли я піднялась на Охос-Дель-Саладо, то зрозуміла, що дружу зі своїм організмом. До речі, я зараз пишу мотиваційну книгу, яку завершу вже після повернення. Там я розповідаю, що можна обманути свій організм. Силою думки можна заставити організм працювати, коли вже зовсім немає сил. Коли я підіймалась на Охос-Дель-Саладо, в мене почали проявлятись симптоми гірської хвороби. Я зрозуміла, що потрібно щось робити. Тоді було два варіанти: організм мене або я його. Мій моральний стан почав боротись із фізичним. Гірська хвороба проявлялась в надмірній сонливості, тому я співала пісні, говорила із собою, слухала музику. Я почала бити палицею по ногах, щипати себе, щоб не заснути. Якщо піддатись цьому стану, то організм тебе контролює, а не ти його.

– Вам, як жінці, не страшно проходити такі випробування?

Мене часто запитують чи я не боюсь гір, бо це ж такий ризик. Натомість я людей боюсь, бо вони можуть завдати більше болю. Я плачу від людей, але не від гір.

– Як Ви спілкуєтесь з горами?

Я завжди прошу, щоб вони мене впустили. Це такий ритуал. Я прошу, щоб впустили й потім відпустили. Коли я вже спускаюсь, то подумки дякую, що вони мене послухали. Мабуть, я з горами щиріша, аніж з людьми. В горах я навчилась почувати себе вільною.

– Розкажіть про своє сходження на Арарат.

В серпні минулого року я побувала на Арараті. Там я встановила національний рекорд – найдовше читала «Кобзаря» Тараса Шевченка. Я читала впродовж 27 хвилин. Хоч хотілось довше, але з тією погодою взагалі всі сумнівались, що я це зроблю. Сильний вітер і мороз завадив мені читати довше. Щоб мене вітер не здув, я закріпила себе льодорубом, сиділа читала і сама знімала себе на відео.

– Що Ви б порадили людям, які теж на шляху підкорення власних вершин?

Ніколи не сумувати. Емоційний стан дуже впливає на фізичне здоров’я. В будь-яких ситуаціях потрібно зберігати спокій і піклуватись про своє здоров’я.

Радіошоу “Зроблено в Україні”

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *