Клаптикове шиття вже давно популярне в Англії та США, а от українські майстри тільки знайомлять населення з печворком. Ковдри, сумки, скатертини, фартухи із клаптиків тканини – не тільки красиво, а й екологічно.
Франківка Юлія Гомеляк вже близько 4 років займається печворком. Дівчина створює дизайн для майбутніх виробів та готує все до пошиття. “Це ніби створювати мозайку, яка б оздоблювала скатертину чи покривало”, – ділиться майстриня. З маленьких клаптиків складається більший візерунок, а потім – повноцінний виріб. Юлія зізнається, труднощів у цій справі надто багато. Втім, головне – фантазія та бажання.
– Розкажіть про техніку клаптикового шиття. Що це?
– Печворк – техніка дуже давня і важко зараз дослідити,де вперше вона з’явилася. Виникнення цього стилю пов’язане не тільки з естетичними причинами, а й через економне використання тканини. Господині через брак великих шматків тканини збирали всі залишки і шили покривала, подушки, фартухи – речі,які були потрібні в щоденному вжитку. З часом виникли різні види печворку, і клаптикове шиття перетворилося на свого роду мистецтво.
– Як печворк з’явився у Вашому житті?
– Практикую печворк ще з 2018 року. Часто в просторах Інтернету зустрічала різні вироби з клаптиків, навіть меблі оздоблені тканиною. Тому це не було щось нове для мене. Дивлячись на ту клаптикову красу, я захоплювалася різнобарв’ям, візерунками і мріяла мати щось схоже в себе вдома. Але це були речі, які продавалися в Америці, Скандинавії, Англії, де вони значно популярніші,аніж в Україні.
Тоді, в 2018-му, Юлія вивчала психологію і одночасно працювала комерційним фотографом. Згодом їй вдалось отримати піврічну міністерську стипендію в Польщі,тож дівчина почала працювати над творчим проєктом у Кракові. Весь той час фотоградувала предмети у відтринах, такі оригінальні світлини більше нагадували колажі. Все ж Юлія вирішила акцентувати всі свої сили на навчанні, стати психологом та допомагати людям. Це мало змінити її життя. Втім, останній семестр навчання дав зрозуміти, що професія психолога вимагає емпатії з чіткими межами.
– Я зрозуміла, що не впораюсь із роботою психолога, бо пропускатиму всі проблеми клієнта через себе, а це прямий шлях до професійного вигорання. Я б не хотіла допомагати комусь ціною свого спокою та щастя.
Такі думки все ж привели Юлію до розуміння, що творчість – єдине, що її наповнює.
– Фотопроєктами важко заробити на життя, тож я почала шукати щось нове. Це були довгі ночі роздумів, я згадувала роки проживання в Кракові, свої колажі. Згадки про мої фотоколажі привели мене до ідеї печворку. Це своєрідна мозаїка, бо за допомогою тканини можна створити нове, цікаве зображення. В моїй уяві виникли ті подушки, які я раніше бачила в Інтернеті і я загорілась цією ідеєю.
– Як Ви почали вивчати майстерність печворку? Якою була Ваша перша створена річ?
– Спершу це був просто голий ентузіазм і бажання створити щось нереально красиве і яскраве. Я шукала в Інтернеті інформацію про цю техніку. До речі, тоді я ще навіть не знала, як називається цей стиль. Спершу здавалось, що все досить просто та легко. Я не знала, які тканини потрібні, як все поєднати. Трохи назбиравши інформації,знайшла та закупила тканини. До речі, купила те, що треба і те, що не треба. Тоді прийшла до знайомої швеї, щоб вона допомогла мені з реалізацією задумів. Я намалювала ескіз, а вечорами вирізала маленькі квадратики тканини. І так через два тижні нашої спільної праці вийшло одне невеличке покривало. На білому фоні були трикутні візерунки з білої, червоної, рожевої і коричневої тканини. Я дуже тішилася результатом. Пригадую потім прийшла додому, лягла спати і мене посеред ночі розбудила думка про те, що червона тканинка при пранні може зафарбувати сусідню білу. Ледве дочекавшись ранку я побігла прати своє перше покривальце.
– То перший досвід був гірким?
– Мої страхи справдилися. Коли я витягла з пральної машинки покривало, воно вже було в плямах різних кольорів. Я була в розпачі. До того ж воно стало “кучеряве”. Це було повне фіаско. Я гірко плакала, повикидала з розпачу ескізи наступних покривал і пару днів перебувала ніби в прострації. Потім взяла себе в руки і почала шукати рішення. Ще на тиждень засіла в пошуках інформації. Гіркий досвід показав, що не всі деталі я вивчила, але багато я дізналася із досвіду, бо деякі речі жоден майстер не описував. Наприклад, те, що кожну тканину перед пошиттям варто випрати і випрасувати з парою. Від тоді всі куплені тканини я вручну прала, сушила, прасувала. Більша половина з них пішла в брак, бо сильно линяла. І знову почалися пошуки якісних тканин, створення нових ескізів і виготовлення покривал. Перші спроби так і не побачили світ, бо ще не всі особливості цієї техніки були вивчені,але з часом все вийшло. Зараз я рада, що не опустила руки, а продовжила цю справу.
– Розкажіть про труднощі цього стилю.
– В цій техніці дуже багато труднощів. Починаючи з вибору тканини, її тестування, ескізу і завершуючи готовим виробом.
– Які тканини варто використовувати?
– Все залежить від того, що ви хочете отримати в результаті. Я дуже люблю бавовну. Щільніші тканини підходять більше для осінніх чи зимових речей. Важливо, щоб тканини були однакової щільності. А все інше залежить від фантазії та бажання.
Юлія зізнається, що найбільше їй подобається розробляти дизайн покривал. Каже, тут є велика площадка для фантазії. Дизайнерка створює хаотичні візерунки, використовує етнічні мотиви.
– В мене є два методи роботи. Я або хочу створити конкретний дизайн і шукаю під нього тканини, або вирішую щось створити з тканин, які гарно поєднуються. В першому випадку пошук тканин може зайняти дуже багато часу, бо не всі підходять. Спершу я замовляю невеличкий шматок, тестую його і вже потім вирішую чи замовляти для виробу. Складність печворку ще й в тому, що не можна пошити річ в будь-якому розмірі, як із суцільної тканини. Іноді доводиться змінювати візерунок, щоб отримати потрібний розмір.
– Печворк – розумне та екологічне використання залишкових тканин. Ви часто використовуєте вживані тканини?
– Багато своїх виробів шию з нових, куплених тканин. Дуже важко знайти покупця на товари ручної роботи, які не можуть коштувати так, як фабричні. З тканин, які були у використанні, поки шию тільки джинсові сумки. Джинс обираю цупкий та якісний. Втім, поки що такі сумки не мають високого попиту. Я б хотіла створювати із залишкових тканин або повторно їх використовувати, але поки не можу це дозволити собі.
– Як правильно поєднувати тканини?
– Правильно так, як ти це бачиш в своїй голові. Творчість – це свобода вираження. Так, своє бачення я трішки корегую під смаки людей. Коли я створюю речі із спокійних кольорів, то слухаю відповідну музику. Втім, моє – це поєднання божевільних кольорів, соковитих барв, але розумію, що є люди, які надають перевагу пастельним відтінкам. Думаю, мої смаки оцінили б десь у Мексиці. Це мені дісталось у спадок від бабусі.
– Чи є в Івано-Франківську ще майстри, які працють в стилі печворк?
– Чи розповсюджений цей стиль серед майстрів – важко сказати. Здебільшого це ентузіасти, які творять для себе та своїх близьких. Печворк – нове для нас. Хоч наші бабці могли багато всього пошити із залишків тканин, але широкого розповсюдження цей стиль не мав.
Наприклад, я маю багато ідей для створення одягу і речей для дому, але поки їх не реалізовую, бо не впевнена чи знайдуть вони свого покупця.
Поки це щось нове і незвичне для українців, але сьогодні люди вже більше знають про печворк, ніж це було декілька років тому. Не можу сказати, що такі вироби користуються шаленим попитом у нас. На початку літа, в час мого розпачу, після пари місяців практично без замовлень, я зробила допис в Фейсбуці, що залишаю цю справу і розпродую практично за собівартістю всі речі, які створила за цей час. Допис мав багато поширень і до мене почали звертатися люди з різних куточків України з бажанням придбати один з виробів. Деякі з них писали, що давно шукали щось з печворку, але просто не знаходили, а я не знаходила їх. Тому важко з такими виробами знайти свого покупця, особливо в цей непростий час пандемії.
– Ви ще й захоплюєтесь кулінарією? Як поєднуєте це все?
– Я маю гострих смак і нюх, люблю експериментувати з поєднанням різних елементів і в текстилі, і в кулінарії. Останньою моєю пристрастю в кулінарії є варіння соусів. Це суцільна творчість і експерименти. Буває, стою на світлофорі, а в голову приходить ідея, що можна диню поєднати з обліпихою і родзинками, які спеції до них можна додати. І я змінюю свій маршрут, щоб заїхати на базар і купити потрібні інгредієнти. А потім до 3 години ночі готую те чудо-зілля і далі вже імпровізую з тим, що додам в свій “відьомський казанок” (сміється).
Як поєдную? Мабуть тоді, коли є час, але коли є натхнення, то ніч попереду.
– Які у вас плани на майбутнє?
– Зараз нічого не планую, бо ситуація з продажами і загалом з економічною ситуацією в країні не дуже зрозуміла для мене. Все залежить від покупців. Час покаже. Хоча завжди є ідеї, їх не злічити. Можливо в майбутньому спробую поєднати любов до кулінарії і красивого текстилю. А як це робитиму – поки таємниця.
Христина Ткачук
Фото – особистий архів Юлії Гомеляк
Залишити відповідь