Протягом п’ятьох днів тривав фестиваль Porto Franko. Цікавинкою стали інсталяції у публічному просторі від художників з Парижа, Києва, Львова. Ми дізнались, як контекст міста вплинув на роботи митців, а також, до яких питань вони хотіли привернути увагу містян.
Picasso en carton — ОХ OX
Окс приїхав до нас із Парижу. Йому подобається працювати з темою дорожнього руху. Таке зацікавлення у нього з дитинства. Паралельно із своєю практикою вторгнення у міський простір Окс експонує живопис у галереях. На Porto Franko він представив інтерпретацію своєї раніше створеної роботи «Picasso en carton», яка поєднує в собі інсталяцію в публічному просторі та перформанс.
“ Я працюю також з білбордами, перемальовуючи і змінюючи їх, але потенційний глядач не завжди звертає на це увагу, бо не помічає різниці між рекламою і моїм твором. Безумовно, мені важливо пов’язувати свої роботи з навколишнім середовищем, створювати якийсь грайливий діалог з глядачем чи контекстуальний зв’язок з простором. Напевно, це і є основою моєї творчості. Я вибрав створити саме автомобіль Lada, оскільки він у вас масово поширений, що було б цікаво в локальному контексті. Це своєрідне продовження мого проекту у Франції, де я створив картонну версію автомобіля Citroen C4 Picasso, яка дуже популярна там. Не знаю чому, але у Івано-Франківську ми не дуже багато ходили з автомобілем. Ми поставили його, як інсталяцію, біля якої можна робити фотографії. Нам потрібно було більше ходити з автомобілем, приділити більше уваги перформативній складовій, щоб інтервенція у міський простір була активніша, таким чином, ми б могли спровокувати сильнішу реакцію з боку публіки, побачити, як вони ставляться до цього.”
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”84818,84819,84816,84817″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
Untitled — Сергій Петлюк
Відео-інсталяція у публічному просторі була презентована на вулиці Труша. Untitled — безіменна людина, оголене тіло, позбавлене обличчя, а отже, найвиразнішої візуальної ідентифікації. Водночас тіла об’єднані в один живий механізм, що попри безликість продовжує рухатися, тобто фактично функціонувати. Верхній одяг, на який проектується жива людська маса, куплений в секонд-хенді, а, отже, по своїй суті також вже є позбавленим колишньої прив’язки до окремо взятого індивіда, уніфікованим. Проект про протиставлення звичайної людини соціуму, виділення та відмежування індивідуальності від натовпу.
“Місце і роботу обирав куратор візуальної частини Євген Самборський, я тільки з ним погодився щодо вибору. Думаю, місце цікаве тим, що це центр, досить жвава його частина з точки зору кількості пішоходів і можливості огляду праці. Так як робота мала бути показана в громадському, а не галерейному просторі, Євген попросив, щоб вона була максимально візуально цікавою. Тому, напевно, в кінцевому результаті вибір впав на неї. Щодо сприйняття чи не сприйняття роботи — це завжди складне питання, особливо, коли вона експонується не в галерейному просторі і глядачами часто стають цілком випадкові перехожі. Мені здається, що в загальному цю роботу сприйняли дуже позитивно, тому дякую Івано-Франківську.”
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”84824,84825,84827″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
«Колискова» — Володимир Кузнецов
Володимир Кузнецов вперше провів свій перформанс “Колискова” у 2008 році в одному зі спальних районів Києва під час виставки Homestories у Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА. Пізніше цього ж року цей перформанс був повторений в німецькому пост-соціалістичному місті Лейпціг, в спальному районі Конневіц, що відомий завдяки частим проведенням мітингів та проявам невдоволення з боку правого та лівого політичних рухів. Під час перформансу-інтервенції “Колискова” вулицями вечірнього міста повільно проїжджає автомобіль, оснащений гучномовцями, з яких лунає українська колискова пісня. Знайома з дитинства мелодія “присипляє” місто, апелюючи до здатності колискової діяти підсвідомо та створювати комунікативне поле між слухачами, угамовуючи їх тривогу.
“ Цю роботу вирішив присвятити ромам, на яких зараз активно чиниться насилля з боку ультра-правих. Ми прикріпили ромський прапор на капот машини та їздили з 22:00 до 22:30 вечора, в районі Позитрон і навколо, під вікнами, в спальних районах. Десятки людей виглядало у вікна, вібрації колискової всіх заспокоювали та заколисували. Загалом деякі люди приєднувалися до прогулянки і йшли поряд, авто їхало зі шв. 5 км/год. Дуже рідко в когось з’являлись нотки непорозуміння. Цього разу якісь підлітки думали, що ми їздимо від церкви, намагалися нас перекричати, включаючи біг-біт 90-х, на діалог не йшли. Всі інші моменти лише позитивні вібрації. Мені здалося, що у Івано-Франківську, можливо, більше людей у вікна виглядало, а може, просто ми краще придивлялися, було доволі пізно. Тут цікавий момент, що музика гучна, а ефект заспокоюючий.”
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”84834,84831,84832″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
«Орігамі» — Жанна Кадирова
Скульптура в публічному просторі київської художниці Жанни Кадирової під назвою “Орігамі” знаходиться у водоймі, яка поруч вулиці Академіка Сахарова. Робота уособлює перевтілення легкого паперового журавлика в стилі “орігамі” у важку бетонну скульптуру. Жанна Кадирова часто працює з монументальними формами, встановлюючи свої скульптури в публічному просторі. Її роботи співзвучні з середовищем — міським контекстом, тому зазвичай художниця використовує звичні українцям пострадянські матеріали та символи: кахельна плитку, пам’ятники, мозаїку.
“Нам не хотілось ставити цю скульптуру в центральній частині міста, тому що, ідея в тому, щоб прийшли люди до такої гарної природи серед міста, в такий оазис. Дуже класний потенціал в цього місця, як такої маленької рекреаційної зони. Ця ділянка в такому стані, що можливо, скульптура стане поштовхом до іншого ставлення до цього місця. Місцеві вже кажуть, що “пташка щастя” прикрасила озеро. Можливо люди тут, перестануть смітити, можливо, до цього місця тепер буде інакше відношення, але це невідомо, як буде. Вчора ми вже побачили сліди від каміння на скульптурі, там така зазубрина. Її не було, коли ми її ставили. Скульптура була ідеально зроблена і на спині з того боку видно бруківка лежить. Цікаво чи переживе зиму. Форма “орігамі”, бо цікаво з маштабом погратись. Зараз просто дощ і воно темно-сіре. Взагалі, ми в бетон додавали таку білу конценстенцію, яка відбілює бетон. Це черговий експеримент. ”
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”84839,84840,84841,84842″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
Євген Самборський — куратор візуальної частини
“Посил для містян: аби трохи думали. Я обирав не так роботи, як художників. На візуальній частині Porto Franko цього року я хотів показати якомога ширший спектр медіа, якими працюють художники в світі. Аби якимось чином розвивати Івано-Франківськ, не зациклюватись на класичних прикладах. В контексті робіт цих художників треба сприймати ці їх інтерпретації у Івано-Франківську. Я задоволений результатом. Ставив собі якусь планку, але думав, що можливо, шось не вийде. Є такі незначні речі, які не вийшли. Наприклад, презентація скульптури Жанни Кадирової мала бути в середу, але в силу того, що дуже складно було це фізично зробити, то змушені були перенести на останній день. В цьому є цікавий момент, бо лише її скульптура залишається в місті, ну не назавжди, а поки доживе, звичайно. Все Porto Franko роз’їдеться, а її робота залишиться, буде тут далі нагадувати про те, що щось відбулось.”
Наталка КУРСИК
Залишити відповідь