ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Хуліганство, хабарі та любовний трикутник: франківці розповіли про найцікавіші пригоди з поліцією

Хуліганство, хабарі та любовний трикутник: франківці розповіли про найцікавіші пригоди з поліцією

Мабуть, кожен із жителів нашої планети займався дрібним хуліганством. Молоді роки не минають без веселощів, гулянок з друзями та необдуманих вчинків. Та не всі за свої вчинки потрапляли до рук поліції, або ще минулої міліції. Дехто опинявся у відділку навіть тоді, коли нічого й не зробив. 

Для наших читачів ми вирішили підготувати добірку найцікавіших історій від франківців про їхні пригоди з поліцейськими. Когось цей текст посмішить, а комусь стане доброю наукою.


Галина Матюшина

Дівчина пригадала не одну історію, коли потрапляла до рук поліції. На щастя, все обійшлось, та спогади «гріють» душу й досі.

«Ми з друзями якось ганяли на автомобілі з немалою швидкістю. Парковка біля гіпермаркету та торгового центру була абсолютно порожня. Раптово нас зупинив один із охоронців ТЦ, витягнув водія з автівки та намагався вдарити його. Ну ми з друзями почали їх розбороняти. У той час інші охоронці викликали міліцію, на яку ми чекали десь більше години. Ті заявили, що водій був у стані алкогольного сп’яніння. Проте драгер показав, що все у нормі, але наші «правоохоронці» вимагали, щоб водій здав кров на експертизу, бо ж раптом пристрій несправний. Те, що це не наша проблема, їх не цікавило. І от постало питання: що робити з нашою автівкою? Вони пропонували залишити її  на місці, та водій відмовився. Врешті-решт уся наша компанія (я, двоє друзів, міліціонер та «п’яний» водій) поїхали за патрульною машиною у відділок, щоб здавати кров. Найсмішніше у цій ситуації те, що на передньому сидінні сидів коп, а за кермом нібито п’яний водій. У відділку хлопця привели у якусь кімнату, де зовсім інший чоловік знов дав водію алкотестер. Показники були в нормі, а нас відпустили із словами: «А чьо ви приїхали? Він же трєзвий».

Та найцікавіша і найбезглуздіша історія, каже дівчина, трапилась на автовокзалі у Хмельницькому.

«На автовокзалі підійшов до мене патрульний і заявив, що я палила у громадському місці. Я відповіла, що такого не може бути, адже я взагалі не палю. Той почав мене переконувати, що власними очима бачив, як я викинула в урну окурок. Одразу ж почав вимагати, щоб я пройшла з ним. Провів мене в їхнє відділення на вокзалі, почав розказувати, яка я погана і т.д. Я ж повторювала, що не палю, що він помилився і я взагалі спізнююсь на автобус. Почав лякати мене, що складе протокол, а потім мене викличуть у суд. Я ж сказала, що не з’явлюсь туди, бо їду у табір, – пояснює Галя. – Наша розмова тривала хвилин 20, а тоді він сказав, щоб я дала їм щось на каву, покурила з ними і ще й заходила в гості, коли буду у Хмельницькому. Вперше і востаннє в житті я поклала на стіл 20-ку, ще раз повторила, що не палю і пішла на свій автобус. Мені досі соромно за ті гроші, тим більше, що дала їх ні за що».

 


Назар Розлуцький

Чоловік розповів, що ніколи не був хуліганом, та все-таки пригод ще з тодішньою міліцією вистачало. За його словами, все почалось ще в 6-му класі.

«Нас було троє дурних пацанят і ми з насолодою закидували сніжками однокласниць. Ті кумедно пищали і намагались втекти до шкільного  ґанку. Там вони притулилися до вікна і думали, що вони вже в безпеці. Наївні! Ми з таким азартом кидали сніжки, що й у вікна потрапляли. Та раптом вийшов шкільний мент і поволік нас трьох до нього у дижурку. Звідти ми вийшли через хвилин десять і потім ще цілий тиждень відчували себе справжніми бандитами і неабияк пишалися цим», – пригадує чоловік.

Та справжні пригоди, каже, почалися вже під час навчання в університеті, коли й розваги стали більш дорослими.

«Нас було шестеро і ми відзначали день народження Стьопи. Через надмірну кількість спожитого алкоголю нас «розперло» і троє з нас пішли у міський парк, щоб відлити під деревами. Ну і на самому вході нас зустрів патруль. Почали із встановлення даних – імя, прізвище, дата народження, адреса. Почали з іменинника. Та чую, як він каже: «Макогін». І думаю: відколи він став Макогоном та ще й Володьою? Ну поки черга дійшла до мене, то в голові були уже альтернативні установчі дані щодо своєї особи. Проте із цієї затії нічого доброго не вийшло – патрульні привели нас у відділок, почали пробивати реєстратуру на достовірність даних таких-то осіб. Ми зрозуміли, що це все. Мало того, що справяння природних потреб у невстановленому місці, так ще й до цього всьо надання неправдивих даних», – каже Розлуцький.

Проте інші товариші не покинули в біді друзів – усі чекали під відділком. Почалися дзвінки родичу якогось поліцейського, знайомому, у якого є ствол, а ще один просто рвався у відділок, щоб поговорити з патрульними.

«Патрульні не мали наміру заводитися всерйоз – наказали нам гнати усі «бабки», які ми маємо (а у нас на всіх було 32 гривні). Забрали собі двадцятку, а решту повернули зі словами: «Вам ж ще відмічати сьогодні». Благословенні часи, 2006 рік, коли можна було відкупитися двадцяткою», – розповідає пан Назар.

За його словами, після цього випадку з міліцією деякий час вже не перетинався. Бувало, могли зупинити поблизу гуртожитків і перевіряти кишені чи нема там раптом чогось забороненого. Проте, каже, після обрання президентом Януковича, усе змінилося.

«На той момент я уже більше року був у націоналістичних «двіжах» і не міг залишатися осторонь тих подій, котрі почались. Вперше я зчепився з «Беркутами» ще 27 квітні під Верховною Радою. Ми протестували проти прийняття Харківських угод – російський флот у Криму в обмін на знижку на газ. Коли рішення ухвалили, люди ломанулись на штурм. Наші керівники стояли, як барани і кричали «не піддаватися на провокації». Частину людей затиснув «Беркут». А протягом наступних двох років я мав ще кілька сутичок з міліцією», – ділиться чоловік.

Та й на цьому пригоди з поліцією не закінчились. Головна пригода, розповідає чоловік, сталася не через політику, а через любов та  власну дурість.

«Якось на фестивалі «Ту Стань» я познайомився з однією дівчиною зі Львова і вона дуже сподобалась мені. Наступного разу ми зустрілися через три тижні вже на «Потягу до Яремче». Та я її познайомив зі своїм колегою і у нас почалися стосунки. Однак, мій колега також її вподобав. Через це у нас почались непорозуміння, ми перестали з ним спілкуватись, а потім ця дівчина заявила, що хоче зі мною розійтися. Моєму горю не було меж, але воно перейшло у люту злість, коли я дізнався, що вона замутила з НИМ…».

«Напередодні 2012 року я довідався, що вони розлучилася і моя колишня обраниця має намір зустрічати Новий Рік у потязі Львів-Чернівці. Я навіть дізнався, у якому вагоні вона їхатимею. Тоді вирішив припхатися туди з подарунком. Уявіть моє здивування, коли на пероні я бачу свого колегу-конкурента, який готовий був підсісти до них, бо, як виявилось, вони таки не розійшлися. З криком «Ти не пройдеш!!!» я кинувся на нього і штовхнув із такою силою, що він упав і вдарився до стовпа позаду. Потім струс мозку, заява в міліцію, лікарняний і кримінальна стаття від двох до пяти, людяний слідчий і спроба таємно «нарішати» 4000 гривень, щоб заплалити колезі і компенсувати вартість ліків. Потім суд, де, на щастя, він не свідчив проти мене, а слідчий і прокурор теж не настоювали на жорстокому покаранні. Вирок – попередження. І це без жодної копійки у правоохоронних органах», – додав Назар Розлуцький.


Настасья Зень

Молода дівчина розповідає, що зовсім неочікувано їй подзвонив невідомий номер. Голос у слухавці представився працівником кіберполіції. Заявив, що дівчину підозрюють у розповсюдженні та зніманні порноматеріалів.

«Я не зрозуміла, що відбувається, подумала, що з мене приколюються і це невдалий жарт. Я одразу попросила, щоб той працівник сказав, як мене звати, вказав хоч якусь інформацію про мене і на якій підставі вони мене обвинувачують у такому. Та як виявилось – про мене нічого не знали, крім номера телефону, – ділиться дівчина. – Далі попросили мене прийти у відділок і дати показання. Я відкрито посміялась у слухавку і вибила. Та цей номер видзвонював мені ще протягом кількох днів. Та я не відповідала, бо була переконана, що це чергові витівки шахраїв, адже раніше вже отримувала дзвінки, ніби хтось із моїх родичів потрапив в аварію, збив людину і я маю принести гроші».

Та коли дівчині в черговий раз передзвонив цей номер і знову не назвав жодних даних, Настасья вирішила звернутись у поліцію.

«Я розповіла, що мені телефонує невідомий, представляється працівником кіберполіції, просить прийти до них у відділок і дати показання. Втім, у поліції мені сказали, що на цій вулиці, про яку мені говорив невідомий, немає ніякого відділку кіберполіції і працівника з тим ім’ям і прізвищем взагалі не існує. Тоді мені порадили просто послати цього чоловіка. Все ж вирішила такого не робити, а просто заблокувати номер і забути про цю ситуацію. Так і зробила,  та мені надалі приходили повідомлення про те, що абонент намагався мені подзвонити десь протягом двох тижднів. Я знову дзвонила  у поліцію і питала чи можна визначити кому належить цей номер. Та мені все одно сказали не звертати увагу, адже це просто хтось жартує.  Ну і я знову ж таки вирішила забути про це».

Проте на цьому пригоди не завершились. У кінці січня цього року на подвіря приватного будинку дівчини вриваються невідомі чоловіки у цивільному одязі. І на мобільному знову висвічується номер, з якого тривалий час дзвонив невідомий.

«Врешті, я починаю розуміти, що це ті самі люди. Я подзвонила чоловікові, відірвала від роботи, паралельно телефоную в поліцію і пояснюю ситуацію. Коли приїхав і мій чоловік, і поліцейські, невідомі представились працівниками кіберполіції і почали питати мене за Колю (ред. – Ім’я змінено з етичних міркувань). І я починаю згадувати, що цей хлопець багато років тому долучився до мене в друзі  у соцмережі, почав знайомитись. Вияивлось, що він є переселенцем зі Сходу, який переїхав жити в Івано-Франківськ і шукав тут друзів. Ну в мене друзі є і нових я не шукала. Я з ним не спілкувалася, та повідомлення десь там таки засвітилось. Ніколи в житті я з ним не бачилась, та минулого літа я сиділа на лавочці у центрі. Раптом чую своє імя і бачу хлопця, який впевнено йде до мене. Сказав, що памятає мене, та все одно ніяких розмов та зустрічей більше у нас не було. Та як виявилось потім, цей хлопець знімав порнографічні відео. Відповідно, кіберполіція взялася за моніторинг усіх людей, які хоч якось могли бути причетні до хлопця і які спілкувалися з ним. Серед таких людей була і я», – пояснює дівчина.

Дівчина, каже, почала обурюватись через ставлення самих поліціянтів, навіщо ж було вриватись у дім. Самі копи пояснили, що Настасья була підозрюваною і не йшла на контакт.

«Ну як я могла нормально говорити з ними, якщо ці кіберполіцейські навіть не знали мого імені. Ті поліцейські, яких я викликала, розвели руками і сказали, що нічого зробити не зможуть, тому розвернулись і поїхали. І тут мені сказали їхати у відділок і все ж давати показання, хоча я цього не мала робити. Було дуже важко морально. Ми приїхали у той відділок, пам’ятаю ту страшну темну кімнату і чотирьох здорових чоловіків у цивільному, які казали: «Сідай і зараз будеш дивитись кіно». Я не розуміла нічого, мені було жахливо соромно, в першу чергу, перед собою. Близько двох годин вони з мене вибивали показання, яких не було взагалі. Того хлопця бачила випадково один раз в житті. Вони мені толково не пояснили склад злочину, та хотіли отримати від мене якісь незрозумілі показання. Врезультаті мене відпустили, але попрощались зі мною на такій ноті, ніби ще не закінчилии зі мною».

До того ж, дівчині показали фото дівчини, яка була дуже схожою на неї, а поліцейські переконували, що це ж сама Настасья. Врешті, один із них сказав завершити з цим і відпустити дівчину додому.

«Після цієї всієї історії мене забрали в швидку і ще близько тижня я була на лікарняному і відходила від того стресу. Більше мені не дзвонили, але підозрюю, що протягом деякого часу вони прослуховували мій номер і слідкували за моїми переписками у соцмережах. На цьому всьому історія закінчилась, та ще кілька місяців я відходила, бо так мене ще ніхто не ображав і не принижував. Цього хлопця таки посадили, я читала якісь новини. Та я вважаю, що поліцейські могли якимись іншими способами достукатись до людини, а не робити це у такій жорстокій формі, як це було зі мною».

Ольга Клим

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]