Історія кишенькового злодія: залишитись непоміченим

Щоденна рутина не залишає жодної можливості побути на самоті із собою. Поспішаючи на роботу, вирішуючи різноманітні нагальні справи, ми часто не помічаємо нікого навколо. І напевне, найпоширенішим місцем поринути у свої думки є громадський транспорт. Найважливіше зайняти зручне місце, увімкнути музику і вже не важливо, що твориться довкола. А там… на вас полюють. Точніше, на ваш гаманець або телефон. У народі тих, хто нишпорить по чужих кишенях, чи то сумках, називають “щипачами”.  І буває ми вішаємо ярлики на таких людей, мовляв, це низи суспільства, їх поведінка аморальна. Але в свою чергу не роздумуємо над мотивами їх дій. То що все ж спонукає кишенькових злодіїв до такого ризику? Як вони обирають жертву та залишаються не поміченими? Спеціально для сайту ВЕЖІ ми зустрілись з тим, хто знає відповідь на усі питання.

Він – у минулому кишеньковий злодій. І вся його історія більше схожа на уривок з книги, чи то сюжет з фільму, але насправді, це його реальне життя.


Про власне задоволення

У минулому я займався кишеньковими крадіжками. Зазвичай робив це у 21 маршрутці. Не знаю чому, але там завжди було що “витягнути”. В більшості крав я не сам, а з своєю дівчиною. Ми разом вигадали цим займатись. Полюбляли робити щось божевільне, а красти у транспорті це дуже небезпечно, тому і задоволення відповідне.

Оскільки я це робив просто для самовираження, то старався не красти мобільні телефони та гаманці. Брав здебільшого малі суми грошей, які лежать у кишені кожного. Інколи годинники, але їх дуже важко непомітно зняти. Бо десь у свідомості розумію, що люди дуже засмучуються, коли у них заряд телефону показує менше 20%, не говорячи вже про виявлення його відсутності. Якщо б в мене були інші мотиви для крадіжок, то я брав би все, що є. А так старався просто щось поцупити.

 

Варто розрізняти тих, хто нишпорить по кишенях задля власного збагачення і все на організованому рівні, а хто для свого задоволення.

Я не робив це на якомусь організованому рівні. Бо професіонали обкрадають на замовлення, або для матеріальної вигоди. А мені спочатку було просто цікаво чи зможу я таке вчинити. А потім вже це почало приносити якийсь адреналін. Знайомий працює у поліції і знає усіх франківських кишенькових злодіїв у обличчя. Це все досить налагоджено і ніхто не шукатиме мобільний телефон, який вкрали у маршрутці.

 


Про штучно створений натовп

Здебільшого кишенькові злочинці працюють не самотужки. Групкою вони заходять у транспорт і створюють штучний натовп. І якщо ви їдете у переповненому автобусі, то це не означає, що всі кудись поспішають, а можливо, там вже працюють злодії. Саме у таких умовах ми відключаємось один від одного. Якщо ви помічали, коли хтось заходить у автобус, то зазвичай не сідає біля когось, а шукає вільного місця. І якщо все у порожньому транспорті до нас підсядуть, то це викличе певні застереження. А от в переповненому, ніхто не здивується гостю по сидінні. Тому створений ефект натовпу є дуже важливим.


Я хотів відрізнятись

З самого початку я не хотів бути як більшість злодіїв. Кажуть, що доброта – риса слабких. Але я вирішив робити не так як усі. Моя жертва завжди знаходила в своїй кишені  щось “взамін”. Я розумію, що це не замінить того, що я забрав, але все ж це трішки приємно. І тому я старався поставити цукерку, або щось таке. Декілька десятків людей точно знаходили подібне у своїй кишені. Найчастіше жертвами я обирав жінок. У них легше витягти щось і вони більше розсіяні.

 

Завжди пам’ятатиму випадок, коли мене нібито викрили. Їхав я в автобусі і навпроти сидів старий чоловік. Одяг в нього був ніби з минулого століття і збоку стояв портфель. Останній одразу кинувся мені у вічі. Виникло непереборне бажання дізнатись що там. В своїй голові я вже почав планувати, як би проникнути всередину. Довго я думав, а старий пильно дивився на мене. Раптом відкриває сумку, дістає пиріжок і дає мені. Я із здивуванням відмовився, бо чоловік ніби прочитав думки і таким чином показав що ж у портфелі. А він каже: “Бери, це ж з капустою!” І тепер цей погляд і ці слова завжди мені в голові. Тоді було дуже ніяково, не знаю як він здогадався про мене.

Чому я зараз це не роблю, я не знаю. Можливо набридло, але тепер я не роблю нічого подібного. Працюю на хорошій роботі і вже не хочеться те все робити, тай часу нема. Ніхто з мого оточення і не здогадується, чим я займався. Бувало, я дещо розповідав друзям, але мало хто вірив. По мені не скажеш, що я на таке здатен. Звичайно, я засуджую тих, хто краде в інших, себе теж. Але саме такі випадки заставляють людей більше звертати увагу один на одного.

Не попастись під руку кишенькового злодія майже неможливо. Бо так чи інакше є випадки, коли ми не уважно ставимось до своїх речей. І саме такі люди стають жертвами. Навіть коли я їду у транспорті, то часто помічаю, що можу стати жертвою “щипача”. 

Від автора:

Все ж існує декілька простих правил, щоб вберегти себе від кишенькового злодія:

  • якщо у вас є сумка, то її варто тримати перед собою;
  • не кладіть гаманець та телефон у задню кишеню, не показуйте, що у вас є велика сума грошей;
  • найчастіше крадуть під час висадки пасажирів, де ніхто не зверне увагну на штовханину, тому в цей час потрібно пильнувати;
  • відходьте від підозрілих вам осіб, а також тих, хто тримає на руці курту. Адже вона, зазвичай використовується як ширма.

 

Христина Ткачук

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *