Історія видатного поета в стрічці “Чубай. Говорити знову”

Історію видатного українського поета, перекладача та художника Григорія Чубая тепер можна побачити в стрічці “Чубай. Говорити знову”. Дисидент, який потерпав від переслідувань КДБ, не зважаючи ні на що продовжував писати. Ініціаторкою створення фільму стала донька поета Соломія Чубай, а режисер Михайло Крупієвський зміг показати всю суть нелюдської системи тих часів, історію героя, зради та боротьбу.

Грицько Чубай – представник літературного середовища 1960-1980-х років. За свої прогресивні ідеї й критику радянського режиму він поплатився життям.

Соломія Чубай і Михайло Крупієвський – творці українського документального фільму “Чубай. Говорити знову”.

– Соломіє, як виникла ідея зняти такий фільм?

Соломія: Дуже просто. Коли у дворічному віці не стає тата, то пізніше хочеться пізнати його. Загалом всі хочуть знати про своїх батьків більше. Наприклад, ким вони були, якими й так далі. Вдома було заведено говорити про Грицька Чубая як просто про особистість. Були вірші, був Тарас Чубай із піснями на його вірші. Вдома в нас був такий п’єдестал Грицька Чубая. В нашій сім’ї не було такого, щоб ми ділились своїми спогадами про нього, тому я почала сама пізнавати батька за межами сім’ї. Пригадую, був День батька, я зателефонувала Михайлу і запропонувала відзняти фільм про Грицька Чубая.

– Михайле, ви знали про поета Грицька Чубая до того, як Соломія звернулась до вас?

Михайло: Я народився в Києві, тож треба сказати, що в школі я не вивчав творчість Грицька Чубая і мої діти зараз теж не вивчають це. Його немає в шкільній програмі. Думаю, фільм може стати поштовхом до того, що його творчість почали вивчати у школі. На початку 2000-х я познайомився із Тарасом Чубаєм і тоді я дізнався хто такий Грицько Чубай. Тому вже більше 20-ти років я знаю про нього. В той час, коли ми з Тарасом ще організовували концерти, я розумів, що варто ще щось зробити. У 2003 чи 2004 я організував концерт Тараса Чубая, який зібрав дуже велику аудиторію слухачів. Перша частина концерту була присвячена Володимиру Івасюку, а друга – Грицьку Чубаю. Тоді була перша спроба візуалізувати його поезію, але я зрозумів, що не готовий ще до чогось. Чи буду готовий пізніше – питання, яке залишалось відкритим. Коли я читав вірші Грицька, то постійно про це думав. Після пропозиції Софії я зрозумів, аби розпочати зйомки, потрібно на деякий час зануритись в його історію і віддатись їй. Досить складно прийняти таке рішення, бо я розумію, що це нелегка робота. Саме завдяки Соломії я прийняв це рішення і ми зробили фільм. Український культурний фонд виділив кошти й ми почали втілювати проєкт. Одночасно це було поштовхом до того, щоб створити великий фільм, над яким ми ще рік працювали.

– Раніше вже виходив фільм про Грицька Чубая. Соломіє, ти була причетна до цього?

Соломія: Так, я була причетна до нього. Та стрічка зовсім відрізняється від “Чубай. Говорити знову”.Тоді львівський режисер виявився непорядним чоловіком і в результаті він просто вирішив пропіаритись. Я організовувала усі зустрічі із журналістами, домовлялась, влаштовувала поїздки, а моїми почуттями до батька просто маніпулювали. Ми їздили на Рівненщину, на татову Батьківщину, знімали там. Я навіть думала, щоб забрати цей фільм з вільного доступу, але там знято справді щирих людей, тож я його залишила. Загалом цей фільм довго мене турбував, бо все ж ми не реалізували все, що задумали. Зараз мені подобається в Михайлові, що він живе нашим фільмом, занурився в життя Грицька Чубая, зрозумів його трагедію і сутність. Цього дуже бракує в попередньому фільмі. В стрічці “Чубай. Говорити знову” є глибина, яку ми хотіли передати. Цей фільм цікавий і тим, що він показує всю епоху, він вийшов дуже реалістичний. Ми ніколи не говорили про дисидентів, як вони переживали зради товаришів, потерпали від заслань, споглядали обшуки. Цього немає в жодному фільмі, а ми показали. Це дуже складний історичний факт в історії України, про який мало говорять.

– Головний оповідач стрічки – Сергій Жадан. Чому він?

Михайло: Він не є головним оповідачем. Думаю, головний оповідач – родина, а в першу чергу – дружина Грицька, яка розповіла цю історію. Роль Сергія Жадана дуже важлива і він справді оповідає історію. На мою думку, вибір був правильний і завдяки Жадану, ми розширили аудиторію глядачів. Це дуже важливо.

Соломія: Коли ми з Михайлом організовували фестиваль “VIA CARPATIA”, Жадан був у моєму проєкті. Коли з Сергієм повертались із репетиції, він мені показав протерту книжечку. Це була збірка Миколи Рябчука, а він був другом мого тата. Сергій сказав, що ця збірка завжди з ним. Мене це дуже вразило. Тобто поезія Грицька Чубая завжди з ним, він возить її всюди із собою. Потім він попросив подарувати йому “П’ятикнижжя”. Коли Михайло запропонував долучити до стрічки Жадана, в мене взагалі не виникало заперечень і сумнівів. Вони можуть бути неспівзвучні, але для мене образ Жадана можливо є зображення Чубая, якби його не принижували, не засудили, якби тоді був Інтернет і відкриті кордони. Ми маємо два світи, бо тато теж мав амбіції, хотів бути епатажним, він круто малював, хотів подорожувати, бачив себе редактором журналу, але радянська система його зламала.

– Соломіє, у фільмі використано справжній голос твого батька. Ці записи раніше опубліковувались? Як вам вдалось отримати їх?

Михайло: Ще одним головним творцем фільму є Тарас Чубай, бо він є композитором фільму. В стрічці звучить багато музики, але Тарас написав головні мотиви, які задають настрій фільму. Ми багато працювали й шукали, маю сказати, що Тарас справді дуже добре зробив свою роботу. Завдяки йому фільм має таке специфічне звучання.

Соломія: Тарас зберіг ті записи тата й оцифрував їх. Потім він їх вичищував, щоб звук підходив для кінотеатрів. У фільмі є записи декламування віршів, про які навіть я не знала. Дуже добре, що Тарас зберіг цю спадщину.

Михайло: Вірші Грицька Чубая непрості у сприйнятті. Думаю, завдяки тому, що у фільмі вони відповідають хронології його життя, їх можна зрозуміти. Я довго підбирав музику для супроводу цих віршів, щоб людям було легше їх сприйняти.

– Соломіє, ти пам’ятаєш батька? Голос із записів викликав у тебе якісь спогади?

Соломія: Я пам’ятаю тільки день похорону. Це дуже дивно, але я пригадую усі деталі: як він лежав, в чому я була одягнена, як мене бабця підняла, щоб я попрощалась із батьком, пам’ятаю бузок біля хати, який розцвів, вінки. Вже через роки, під час роботи із психологом, я пригадала, як сиділа в тата на колінах і він мені показував картини художників. Завдяки йому я в три роки вже напам’ять знала казку “Лис Микита”. Коли чую голос, то розумію, що він дуже рідний для мене.

Тато – це людина-загадка. Для мене він – Космос. Щоразу його вірші торкають мене з новою силою.

Пісня Соломії Чубай на вірш Грицька Чубая

– Хто ще є оповідачами у фільмі?

Михайло: Головними оповідачами є його друзі, родичі й свідки його життя. Є дуже багато людей, які вивчали творчість Грицька Чубая, які можуть говорити про нього. Втім, я хотів, що розповідали ті люди, які безпосередньо знали поета.

– Ти б хотіла, що вірші батька потрапили у шкільну програму?

Соломія: Так, я б цього дуже хотіла.

– Чому? Наприклад, багато сучасних поетів не хочуть, щоб їхню творчість вивчали на уроках.

Соломія: Насправді, кожен хоче бути почутим ще більше. Хочу, бо це популяризація його творчості. Наприклад, в мене завжди запитують дозвіл на використання татових віршів. Я завжди погоджуюсь і даю його. Я нещодавно вела переговори із Міністерством освіти й науки України, щоб внести в шкільну програму Грицька Чубая. Для цього я відзняла низку дискусій з різними популярними поетами й критиками. Думаю, це потрібно знати. Інше питання до тих, хто створює підручники й діти замість того, щоб захоплюватись, ненавидять українську літературу.

 

Програма “Ініціатива”

Тарас Зень

Христина Ткачук