Історії з району: “БРАТИ” (ФОТО)

У новому спецпроекті “Історії з району” ми проведемо вам екскурсію спальними районами Івано-Франківська. Цікаві мешканці міста продемонструють пам’ятні для них місця та відверто поділяться з вами власними трепетними спогадами, а також ексклюзивними, захоплюючими та подекуди скандальними вуличними історіями, що траплялися з ними у рідних дворах.

Вулиця Гната Хоткевича – раніше Братів Майданських. З музикантом Олегом Кадановим, приватним підприємцем Вікторією Михайлишин, а також учасником боєвих дій на Сході України – Андрієм Доликом говорили про пригоди на межі життя та смерті, небезпечні “стрєлкі” – район на район, місто на село; солодкі спогади, першу любов та першу сигарету, а також спорт та творчість. 

ОЛЕГ КАДАНОВ  

один з лідерів музичного проекту “Лінія Маннергейма”,
екс-вокаліст гурту “Оркестр Че”, нині проживає у Харкові

 


Братам Шарабурякам – завдячую життям

Ми зараз стоїмо біля анотаційної дошки Володимиру Шарабуряку. Він загинув у квітні 2014 року, в гелікоптері з генералом Кульчицьким. Пригадую, була в мене в дитинстві історія пов`язана з братами Шарабуряками. Це був, напевно, рік 1982, ми були ще зовсім маленькими “шкетами” (посміхається). Жили в 73 будинку, на вулиці Братів Майданських, як в той час називалася сучасна – Гната Хоткевича. Поруч, де зараз побудована дев`ятиповерхівка, на той час був величезний котлован. Для нас – малих – це найкращі пригоди. Був десь початок березня, де-не-де ще сніг, шматки криги, щось трохи осунулося, і я не встиг нічого зрозуміти, як опинився у воді з головою. Відкрив очі – навкруги каламутна вода, я взагалі не тямлю, що відбувається, одяг – зимовий, важкий, одразу наситився водою і потяг на дно. Я закляк. В один момент просто відчув, як хтось різко впіймав мене і витягнув. Саме Ваня з Володькою дістали мене “за шкірку”, як якесь цуценя і реально врятували мені життя. Ще б буквально секунд 10 і навряд чи я б вижив. Так що я цим чувачкам завдячую життям!


“Брати” був дуже небезпечний район

Це були славні 90-ті. Час постійних розборок і, так званих, “стрєлок”. Стиковки переважно відбувалися біля 19 школи. Там одразу сусідній район – “Майзлі”. Дуже часто хтось з їхніх йшов з дівчиною чи навпаки, так і чіплялися. Зазвичай, це було через прекрасну половину. Хтось комусь надавав поза вуха, той прийшов, тут братва чоловік 80 пішли туди на розборки чи в себе на районі набили “стрєлку”. Були й масові бійки, і я в цьому також брав участь, а як?(посміхається) Це було наше соціальне життя, ми були частиною цього двіжу. Якщо хтось кричав “наших б`ють”, такий позивний, то всі, звичайно, моментально збиралися, бо кожен розумів, що завтра може опинитися у такому ж становищі. Це була своєрідна взаємовиручка.
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88585,88586″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]


Жорстокі були часи, але ми знаходили й можливості радіти

Підлітковий вік, постпубертатний період, гормони. Життя б`є ключем. Ти наче розумієш, що мама сидить зажурена, бо не знає як прогодувати тебе і брата, але все одно почуваєшся прекрасно, бо молодий, здоровий. Є кохання, є друзі, з тобою постійно відбуваються цікаві речі. Ми у компанії любили брати собі вино, гітару і співати ночами. Я в той час тільки співав. Всі пісні “Сектора газа” знав, вмів копіювати “Арию” Кипелова, а Юрка “Кабан” грав на гітарі. Вийшов цікавий тандем (сміється). Вже потім я вирішив, що і самому час навчитися грати. Брав в пацанів інструмент, відходив в сторону, щоб поберегти їхні вуха, і сидів, розучував 2-3 акорди, які мені показали.
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88589,88592″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
Було місце і для потужного спортивного руху – турніки, захоплення східними єдиноборствами. Ми часто зависали на спортмайданчику 19 школи. Тусувалися з Сашком Дмитровим, Олегом Солов`єм. Всі разом тренувалися. У них це в подальшому переросло у щось серйозніше, як і в мого старшого брата. Він зараз тренер по кіокушинкай карате в нашій школі. Саша – тренер клубу “Кобра”, Олег з дружиною Катею відомі на світовому рівні. Я зустрічаю в Харкові людей, які займаються теквандо і вони знають, хто такий Соловей. Коли я кажу, що це мій друг дитинства, вони “ахають-охають”, бо це для них “ого-го”. Такі собі фідбеки з Франківська наздоганяють мене в Харкові і це надзвичайно приємно!
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88595,88594,88596″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]

ВІКТОРІЯ МИХАЙЛИШИН

приватний підприємець

Вікторія біля свого балкону, де проживала разом з батьками та шістьма братами і сестрами. 

На місці сучасного “Дарницького” був Гастроном з кафетерієм. Тут робили прекрасні молочні коктейлі. Вони заморожували домашнє молоко, змішували його з морозивом і це був, мабуть, найсмачніший напій мого дитинства. Ще тут була така цікава кавоварка на ключах. Я її тоді вперше побачила. Це була магія. Вони засипали зерна у прозорий контейнер, і воно так гучно-гучно жужало, коли перемелювалося. Я добре пам`ятаю стійкий кавовий запах і чогось не дуже приємного (сміється).
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88617,88616″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
Взимку у дворі, на пагорбах був каток. Найбільше з`їжали з найвищої, вона вважалася основною трасою. Старші компанії заливали її на ніч водою, і утворювався лід. Туди малечу не пускали, бо можна було вбитися по необережності, але збоку на схилах був утрамбований сніг, на якому для дітей було більш безпечніше. Я якось умудрилася залізти туди на ковзанах. Це була, звичайно, помилка з мого боку (сміється).  Але було цікаво. Діти завжди все досліджують і я не була виключенням. Мені тоді не вдалося справитися з керуванням. Різко загальмувала і впала вперед, розпластавшись на снігу. Як згадаю, бр-р-р! (посміхається)
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88619,88620,88618″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
На місці сучасної 12-типоверхівки колись був котлован і ми там ловили тритонів. Найцікавіше те, що це були саме королівські тритони – з плоским, кльовим хвостом. Коли ми пізніше вивчали їх на уроці біології – це викликало таке дитяче захоплення: ти вже це бачила, тримала в руках, а тепер воно на сторінках підручника. Звичайно, зараз я б це вже до рук не взяла, воно холодне, бридке, слизьке, але у дитинстві це було круто! (посміхається)
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88622,88623,88626″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
А ось ця вулиця завжди була перерита. Вони вічно щось тут ремонтують чи прокладають. Ми в дитинстві навіть могли туди залазити, вивчати шари грунту, уявляючи себе справжніми дослідниками.
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88630,88627,88628,88624″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]


Спогади взагалі підсупна штука. Тобі може здаватися, що ти добре пам`ятаєш той чи інший момент, а насправді, це лише твоя фантазія. Будь-який спогад – правда і домішки інших історій, які накладаються одна на одну

 

АНДРІЙ ДОЛИК

боєць медичного батальйону “Госпітальєри” Української добровольчої армії (УДА)

[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88605,88604″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]


Перша любов

У цьому під`їзді, найдовшого будинку у місті , у так званій “Китайській стіні”, жила моя шкільна любов. Ми були ще зовсім маленькі – у початкових класах. Тягав їй портфель. Якось підвів додому, в щічку поцілував, ніжкою потер, вона почервоніла, залетіла в квартиру і вже через вікно виглядає. Я міг стояти внизу і кричати: “Открой окно, дышать не видно” (сміється). Квіти з клумб школи рвати було небезпечно. Директор за це міг і вуха повідривати. Школа тримала нас в руках. Відповідальним за нас в той час був “участковий” дядя Пєтя Гончарик, він нас добряче штормив. Біля 12-типоверхівки були такі каналізаційні люки, ми називали їх “тєплушками”. В них завжди було тепло. Уроки тут прогулювали, курили, він нас постійно там пас.
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88599,88598,88597,88614″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]


Рекреаційна зона

А це славнозвісна рекреаційна зона – труба (посміхається). Коли річка Бистриця трохи прибуває, утворюється природнє джакузі. Коли було інше русло, ми з цієї високої труби ще й стрибали. Там колись було глибоко. Багато часу тут проводили. Дамба – хороше місце для прогулянок з дівчатками.

[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88607,88609,88608,88610″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]


“Брати” – район розбишак

[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88601,88602,88603″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]
“На стрєлки” ми збиралися на стадіоні, хто з дрючком, хто з цепком. Коли билися з прибічними селами – Угорниками чи Микитинцями, то за нас підтягувалися й інші райони – “Желєзка”, “Майзлі”. Хоча ми між собою насправді не дуже дружили. Часто сходилися на мості, товклися, але за інших обставин ворог об`єднував.

Якось всі скучкувалися, налаштувалися рушати на розборки, під`їжає міліцейський УАЗік, вилітає капітан і в рацію: “Центральний-центральний, тут якийсь двіжняк, хлопці з битками, цепками! Викликаю безліч бобіків! Безліч бобіків!”. Ми потім з отої фрази “Безліч бобіків” ще довго сміялися. Бували випадки, коли від міліції не вдавалося втекти. Якщо забрали когось з наших, ми пішки йшли до Вовчинецького відділку і вимагали, щоб їх відпустили. От так от, “Брати” – район розбишак! (сміється)
[vc_row][vc_column][vc_column_text][/vc_column_text][vc_gallery type=”flexslider_slide” interval=”3″ images=”88613,88612,88615″ img_size=”full”][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][/vc_column][/vc_row]

Роксолана БЕЛЕЙ 

Фото: 

Тарас ЗЕНЬ 
Наталка КУРСИК 

 

ПОДІЛИТИСЬ

One Comment

  1. Ігор Reply

    Укотре переконуюсь, що до появи компів, смартфонів та Інтернету розваги в усіх поколінь дітей були +/- ті самі. При чому розваги виключно такі, що порушують всі базові правила БЖД. 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *