Учитель історії розповідає учням про нацизм. Мільйони жертв, концтабори, “сталева хода”, вожді – це все викликає в учнів безліч запитань та суперечностей. Як все пояснити? Провести експеримент, який би показав, як мільйони людей піддаються маніпуляціям.
Ця історія на реальних подіях стала основою вистави “Хвиля” молодої української режисерки Рози Саркісян. До колективу Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка вона долучилась ще в січні цього року, від тоді прагне порушувати складні теми історичних травм.
– Що ввійшло в основу вистави “Хвиля”?
Ми працюємо з книгою Тода Штрассера “Хвиля”. В основу лягли реальні події, а саме експеримент в одній з американських шкіл. На уроці історії учні почали вивчати Другу світову війну і в ході обговорення цього періоду виникло багато запитань до вчителя. Дітям важко було зрозуміти мотиви жахливих дій нацистів. Вчитель запропонував провести експеримент, який мав би показати чому мільйони німців повірили у фюрера.
Ця історія показує, як за допомогою певного авторитету можна легко маніпулювати масою.
Безумовно, книга лягла в основу вистави, але ми висвітлюємо і працюємо над дуже важливими темами, які порушуються в цій історії, а саме: маніпуляції, які змінюють спільноту людей, форми авторитету, не проговорене минуле, яке впливає на маси, комплекс жертви.
– Як відбувається спільна робота з драматургинею, яка перебуває у Варшаві?
Драматургинею нашої вистави є полька Йоанна Віховська. Передбачалось, що вона буде присутня в репетиційному процесі, разом з акторами буде створювати текст, бо ж вони є важливою частиною вистави. Втім, у зв’язку з карантином нам доводиться проводити зустрічі в режимі онлайн.
– Чому для Вас, як для режисерки, виявилось цікавим відтворити таку складну історію пов’язану з Другою світовою війною?
Просте відтворення історії чи певних подій мене мало цікавить. Я передбачаю виявляти приховані феномени. Вистави далекі від реальності ніколи не надихали мене. Натомість надаю перевагу театру, який порушує важливі теми, ті, що замовчувались деякий час. На мою думку, обов’язок театру витягувати ті теми, які глибоко приховані. До речі, однією з таких тем у книзі “Хвиля” є щось непроговорене, що провокує насилля. Ми часто мовчимо, терпимо, а потім вибухаємо агресією і проявляємо неадекватну поведінку. Такий травматичний досвід хотілось би дослідити й попрацювати з ним.
– До якого жанру можна віднести виставу “Хвиля”?
Я працюю в постдокументальному жанрі. Це поєднання документального та ігрового театру. Прихована історія артистів на основі ігрових сюжетів – дуже цікаво. Це театр, який працює зі складними темами. Найважче у цьому жанрі не втрапити у стереотипи й показувати їх на сцені. Обираєш тему, розкриваєш її на сцені, а в результаті – банально. Цей жанр вимагає точності, довершеності та ґрунтовності. Не сумніваюсь, що він допомагає людині побачити все з іншого кута.
– Вистава буде розбавлена сюжетними лініями кохання, які б відволікали від досить напруженої історії?
Наші глядачі вже давно готові до серйозних вистав у театрі. Ми несвідомо сприймаємо їх як людей, що прийшли розслабитись, розважитись, а це передусім дорослі, серйозні глядачі. Якщо ставитись до театру, як до партнерського діалогу між мною та глядачем, то поліжанрова історія “Хвиля” є доступною для сприйняття. Якщо любовні лінії якимось чином проявляться в акторів, можна буде й розбавити.
– Таке активне залучення акторів не зв’язує Вам руки, як режисерці?
Завжди в кінці ставить крапку режисер. Він знаходить спосіб сказати щось на сцені, проявити себе. Ця посада передбачає певну владу при створенні вистави, але мені важливо, щоб кожен учасник міг висловити власну думку, а в кожній думці я знайду істину. Це дуже дивно робити виставу про фашизм і змушувати людей дотримуватись моєї ідеї.
Фото: Galka.if.ua
– Хто виконуватиме головні ролі у виставі “Хвиля”?
Для мене актор – це особистість, яка включена в процес створення вистави, постійно рефлексує. Мені важливо, як тема віддзеркалюється в ньому, і на межі цих зіткнень створюється вистава.
Поки що ми ще вирішуємо питання головних ролей, але скажу, що це молоді та амбітні актори театру.
– Як у Вас відбуваються онлайн-репетиції? Доречна така форма спілкування з акторами?
Більшість театрів перебуває у відпустці під час карантину, а наш колектив працює майже цілодобово в режимі онлайн.
Моє спілкування з акторами більше схоже на обговорення важливих аспектів вистави. Ми у виставі хочемо спробувати вийти з образу жертви (в якому часто перебуває наше суспільство), зрозуміти, де ми були свідками, де зробили щось не так. Чим більше ми будемо знати про своє минуле, тим менше будемо допускати схожих помилок. На жаль, іноді позиція жертви є дуже вигідною.
– Коли можна буде побачити виставу на сцені?
Плануємо її підготувати до кінця сезону. Сподіваємось, що карантин вже скоро закінчиться і ми відновимо свою активну роботу в театрі.
Христина Ткачук
Залишити відповідь