Незабаром відбудеться довгоочікувана прем`єра першого історичного бойовика українського виробництва – “Король Данило”. Стрічка режисера Тараса Химича розкаже про єдиного Короля Київської Русі – Данила Романовича, його найближче оточення та непрості часи правління. Про створення середньовічної атмосфери вражаючих баталій та придворних інтриг спілкувалися з акторами-франківцями, які брали участь у зйомках – Юрієм Вихованцем та Орестом Пастухом.
Юрій Вихованець
Актор Івано-Франківського драматичного театру імені Івана Франка, головна роль другого плану – брат Короля, Василько.
– Як вам дісталася ця роль?
Мене відібрали ще до того, як розпочався кастинг. Написали, що підходжу під типаж Василька і запросили приїхати на зйомки тизеру, які і мали стати для мене своєрідними пробами. Мені близький цей жанр і я хотів потрапити саме у цю картину. Тому був дуже щасливий, коли мене затвердили. Довелося набирати вагу, відпускати бороду та довгу зачіску, проте, відверто кажучи, я досить комфортно почуваюся у такому амплуа. Труднощі були більше фізичного характеру – строго дотримуватися режиму дня, їсти по годинах, нормально спати та займатися спортом – доволі важко, зважаючи на особливості моєї професії, але результат, я думаю, того вартував. Зміню імідж, мабуть, тільки якщо наступні ролі вимагатимуть.(посміхається)
– Ваш герой – який він?
Василько – персонаж дуже підірваний. Якби він жив у наш час і поводився так, як тоді, це було б трохи дико. Якщо Данило – дипломат, то брат – повна його протилежність. Він воїн по натурі, завжди йде напролом.
– Як все відбувається по той бік камери?
Коли я прийшов на зйомки тизеру, одразу зрозумів, що буде весело – мене запхали в болото, кров, глину і заставили кричати. Я, насправді, дуже тішуся, коли попадаються сцени в чистому одязі, з гарною зачіскою і акуратним гримом, в прикрасах, а не в болоті, але це буває рідко. Атмосфера, звичайно, незабутня. Я якось був на фестивалі з середньовічною тематикою, відчув цей запах горілого, диму, холодного металу, костюмів і одразу така ностальгія за павільйоном, людьми. У нас зібралася чудова команда. Ми всі потоваришували і нам легко працювати разом. Звичайно, всі пам`ятають про відповідальність, бо це, в першу чергу, робота, але, особисто я, коли їду на зйомки – кайфую від обстановки та процесу. Бувало важко з технічної сторони, але на майданчику створювалися всі умови задля хорошого результату. Ми всі зверталися один до одного іменами своїх героїв, проживали той час. Бувало, втрачали відчуття дня і ночі, рятувалися від спеки холодною водою, а від холоду – теплими ковдрами. До ідеалу відточували хореографії боїв, бо то тільки здається, ніби просто, а, насправді, для красивого кадру важливий кожен міліметр. Ми безліч разів могли перезнімати сцени, якщо я, до прикладу, занадто або, навпаки, недостатньо розверну плече. Є дуже багато різних нюансів, але все це робочі моменти і, коли в команді є легкість, порозуміння та підтримка, все інше – дрібниці.
– Можете пригадати декілька цікавих ситуацій зі зйомок?
Таких є багато, але їх важко перечислити. Зі мною, наприклад, траплялися і веселі, і драматичні. Була кумедна історія на зйомках сцени в гаремі. Ми захотіли пожартувати над моїм колегою по знімальному майданчику Сашою Назарчуком, актором з Тернополя. Мене преодягнули в дівчину. Костюми все одно такі, що тільки очі видно. Приходить Саша, йому вказують на мене як на головну партнерку по сцені. Помічаю, як він з недовірою оцінює мене поглядом і починаю до нього загравати, торкатися руками. В нього сотні питань: “Хто це? Що це? Що відбувається?” Не було сенсу довго тягнути інтригу, бо він вже хотів знімати пов`язку. Всі почали реготати, звичайно, але найбільше в шоці були дівчата, бо вони не знали, що серед них є хлопець. От їхня реакція була дуже цікава. Ще один момент трапився зі мною, коли ми знімали одну зі сцен у павільйоні. Над нами висіла велика люстра. Я в ході гри подався трохи вперед і моє волосся зачепилося за неї. Ну я граю далі, продовжую зі всіма говорити, але бачу Данило там вже лице ховає, Ратибор також намагається в шубу говорити, а я ще й такий, що люблю цю справу – розколоти когось, повеселитися.
Щодо драматичних, особисто зі мною була одна неприємна ситуація. На зйомках бою, я тупим мечем пробив каскадеру плече. Приміщення маленьке, задимлено, сутінки, він впав на землю і, коли я його заколов, той виставив руку. Під час знімального процесу я цього, звичайно, не відчув. Вже потім побачив, що йому обробляють рану, забинтовують. Він, як каскадер, переконував, що це найменше, що могло з ним статися, але для мене, як актора, це була дуже неприємна ситуація. Звичайно, це випадок від якого ніхто не застрахований, бо це робота зі зброєю. Плюс під час знімального процесу в кров вдаряє шалений адреналін і це також велика небезпека. Для актора, коли впіймав ту саму емоцію, потім буває важко зупинитися. Сцена напружена – бій, ти заколов одного, другого, третього і режисер вже кричить: “Стоп!”, а ти йдеш далі. На щастя, в разі чого, на знімальному майданчику завжди є кваліфіковані люди, здатні надати першу медичну допомогу.
Орест Пастух – франківець, актор Київського театру “Золоті ворота”, роль – придворний лікар Орбан.
– Як ви потрапили у цей фільм?
Це сталося випадково. Я в той час закінчив одні зйомки і дуже хотів продовжити роботу в кіно. Дізнався про новий проект, виразну, гарну роль Юри Вихованця, мого товариша, і активні пошуки акторів. Коли Тарас приїхав до Франківська ми зустрілися з ним за чашкою кави. Він почав розповідати про свою ідею і раптом запитав: “Ти би зміг отравити людину?”, а я кажу: “А кого?”(сміється). Відповідно, ми були знайомі, він бачив мене у роботі і йому підійшов мій типаж. Ми зійшлися на тому, що він матиме на увазі мою кандидатуру і подумає, як мене можна задіяти. Спочатку це мала бути епізодична роль, але в процесі формування сценарію Тарас побачив у моєму персонажі більший розвиток. Для мене цікавим було саме те, що епоха дозволяє створити кардинально інший візуальний і внутрішній образ. Також, приваблювало, що ми намагаємося створити український прототип американського історичного екшену. Тим більше, що основа – наша реальна історія. Був, звичайно, і незручний момент. Для цієї ролі мені заборонено було стригтися. Так як зйомки тривали майже рік, волосся було дуже довге. Паралельно мене запросили в інший фільм. Я приїжджаю до них, пояснюю ситуацію, мовляв: “я вже задіяний в одних зйомках і мені зараз заборонено стригтися”. Спочатку в мене була паніка. Коли ти потрапляєш в якусь картину, тобі одразу обирають певний візуал, ти маєш повністю довіритися художнику. Коли ж випадає дві стрічки одночасно, варто попередньо узгоджувати такі моменти, тому що вимоги до образів можуть бути різні. В мене був великий страх злетіти з ролі, але все навпаки вийшло в плюс. Художниця, коли побачила мої коси, з ентузіазмом взялася втілювати зачіску, яку давно хотіла, але не могла, бо у всіх інших акторів коротке волосся. В результаті вийшов неординарний візуальний образ. Так я вкотре переконався, що кожна ситуація, яка спочатку може здатися незручною, потім стає необхідним ключем до чогось нового.
– Ваш герой – який він?
Орбан – це придворний лікар, що працює на Гордія – боярина. Оскільки Середньовіччя – це час кровавих інтриг, усім потрібні були люди, чиїми руками можна було знищувати суперників. Мій персонаж саме такий – він добре знається на ядах, отрутах, вміє зробити так, що навмисна смерть буде здаватися абсолютно природньою. Я насправді завжди намагався виправдати його вчинки і таким чином часто народжувалися жарти.
– Як все відбувається по той бік камери?
Загалом була цікава атмосфера. Знімали люди – романтики. Вони всі вірять в те, що роблять, готові шукати та вигадувати якісь цікаві, нестандартні сюжети. Це дуже підкуповує, оскільки зникає внутрішній страх та скованість. Помилки переводяться в жарти, ми робимо ще одну спробу і рухаємося далі. Процес складний, зважаючи на епоху, на довготривалий період зйомок. Зимові холоди – це завжди важко, але перебуваючи поруч з такими натхненними людьми, в тому невпинному ритмі ти якось мобілізуєшся, розумієш для чого ти тут і викладаєшся по максимуму. Велике спасибі Олексію Ланю і Олесі Галкан, за те, що рятували від холоду, і в результаті у нас вийшов дуже крутий сценічний костюм і образ загалом. Якщо говорити про часову віддаленість, то варто зауважити, що у будь-якій епосі – люди насправді ті ж самі, і проблеми у них – ідентичні. Значна різниця скоріше у побуті, костюмах, можливо, трохи пластиці. Питання гуманізації інші. Наприклад, для мого героя смерть людини – звична справа. Для мене, як для актора, тай для сучасного суспільства в цілому, людина і її життя – основна цінність. Цікаво й те, що сюжет, якщо так подумати, не є новим сьогодні. Боротьба за владу була, є і буде. Вона завжди підступна, йде по трупах. Як воронка втягує в себе людину з чистою душею і перетворює на найжорстокішу істоту. Єдине – закони існування були жорсткіші, і нам дуже яскраво вдавалося це відчути – навколо камінь, дерево, немає ні батарей, ні центрального опалення. Це дуже допомогло влитися в епоху і створити відповідний твердий характер.
– Можете пригадати декілька цікавих історій зі зйомок?
Коли ми знімали сцени приготування отрути, на якомусь етапі, в період між дублями, до мене раптом прийшла думка, що Орбан насправді непоганий, він просто пеніцилін шукає. Його ніхто не розуміє, але він не винен, що люди помирають. Така його робота. Ми потім довго це згадували і сміялися. Також був момент, коли в одній зі сцен Королева Анна їсть якусь страву руками, я тоді з-за кадру кричав: “Ну, вона ж немитими руками їжу бере, що ж ви з мене хочете?”
Смішний випадок трапився на основній локації, в селі Запитів. Там був побудований павільйон, у якому знаходилися всі кімнати палацу. Це був зимовий період, доволі холодно, ще й пізня ніч. Під час знімального процесу нам раптом терміново знадобився художник по костюмах – Олексій Лань. Гукаємо його, він не відкликається. Почали бігати по всіх комірчинах, кімнатках, шукати, де ж він міг посеред ночі подітися. Нарешті, продюсер Олеся Галкан, його дружина, приходить, посміхається і кличе всіх на щось цікаве подивитися. Посередині однієї з локацій, де були накидані всі речі, лежав наш костюмер. Він замерз, перше що трапилося під руку натягнув на себе, і поки ми знімали, приліг собі і заснув. Найцікавіше, що він по суті був у нас під носом, але, ми потім сміялися, що він, як кіт, скрутився в одязі і його неможливо було розгледіти.
Була й одна дуже важка для мене сцена. Мені довелося наїстися піску в прикуску зі сценічною кров`ю. Остання, щоб ви розуміли, дуже липка, густа і ще й солодка. Поєднання словами не передати.(посміхається) Я багато падав та бився. Проте, коли лунає команда: «Камера! Мотор!» ти на час зйомки про це все забуваєш. Іноді, буває, травми тільки допомагають краще відчути потрібний стан, і тоді в кадрі все виглядає набагато органічніше. І саме після таких важких моментів, ти повертаєшся у готельний номер з приємним виснаженням і відчуттям, що виклався на всі сто. Кажуть, сцена і камера за це потім щедро віддячують.
Роксолана БЕЛЕЙ
Залишити відповідь