Перебуваючи у відносно безпечному регіоні країни, люди часто обмежують себе в прояві різноманітних емоцій. Думка про те, що в інших містах українці страждають більше, часто зупиняє порив сліз і ми соромимось навіть розповісти про власний страх, тривогу, переживання. Чи нормально це?
Психологиня Діана Коваль знається на емоціях та психічних станах. Відчувати тривогу під час війни – нормально, зазначає жінка. Втім, до певного рівня. Що ми відчуваємо під час війни та чи це нормально? Коли варто звертатись до спеціаліста? Чому для нашої психіки важливо відчувати радість Великодня? Які слова не варто казати ближньому? Усе це розповіла практикуюча психологиня, юристка та мандрівниця Діана Коваль.
– Як воєнні події впливають на психіку людини?
– На усіх українців воєнні події впливають досить стресово. Наше покоління не має досвіду війни. Тобто наша автобіографічна пам’ять не має факту війни й факту її подолання. Це навіть більше травматичні події, аніж стресові. Вони можуть лягти в основу шокової травми. Стресові події відрізняються від травматичних тим, що останні містять загрозу для життя. Таким чином вони провокують психологічну травму.
– Як війна впливає на українців, які не проживають в епіцентрі подій, але відчувають тривожність щодо війни?
– Так, варто розділяти людей на тих, хто перебуває в епіцентрі подій, спостерігають за усіма військовими діями й тих, хто перебуває в більш безпечних регіонах. Маємо розуміти, що наша реакція на всі ці події залежить від декількох факторів. Наприклад, рівня нашої стресостійкості, здатності психіки долати стрес і так далі. В кожної людини ця здатність є різною, а на це може впливати навіть попередній травматичний досвід. Деякі люди стикаються із тим, що певні стресові реакції можуть бути ще їм незнайомі. Тоді виникає відчуття, що це ненормальні прояви. Я б хотіла надати певну легітимність усім нашим почуттям, бо все, що ми відчуваємо під час війни, є нормальним при незвичних обставинах.
– Тобто відчувати страх – це теж нормально?
– Найперше, з чим стикається людина під час війни – це страх і тривога. Ці стани відрізняються наявністю і відсутністю об’єкта. Під час страху людина може описати чого саме боїться і що може статись із нею, а під час тривоги ми відчуваємо якісь розмиті відчуття, вони можуть виникати на фоні інших, але не зрозуміло, що саме є об’єктом цих відчуттів. Я знову хочу наголосити, що ці реакції є нормальними. Це ніби сигнал того, що в організмі скоро закінчиться “паливо”.
– Як в нашій психіці відкладаються негативні події?
– Люди, які пережили психотравмуючі події, можуть закарбувати у своїй пам’яті такий досвід. Тобто автобіографічна пам’ять зафіксує цю ситуацію неправильними записами. Тому кризові психологи кажуть, що травма – подія, яка в нашій пам’яті не має початку і кінця, а ще дуже важко її вербально описати. Тим людям, які були свідками чи учасниками ДТП, були учасниками воєнних подій, потерпали від бомбардувань і це відклалось в пам’яті, варто невідкладно надавати психологічну допомогу і бажано до першого сну. Навіть якщо немає змоги поспілкуватись із психологом, то вислухати, підтримати може будь-хто.
В умовах війни варто кожному із нас поцікавитись, як правильно надавати першу психологічну допомогу. В першу чергу для того, щоб не допускати дурниць, наприклад, одразу пропонувати пігулку чи переконувати людину, що не варто плакати. Абсолютно всі емоції є нормальними: сум, страх, тривога тощо. Будь-які стресові реакції теж є допустимими. Наприклад, тремтіння, завмирання, збудження. Реакції нашої лімбічної системи сигналізують нам, що потрібно бити, бігти чи завмерти. З огляду на те, як людина реагує на травмуючу подію, психолог підбирає протокол роботи із пацієнтом.
– Який рівень тривоги є допустимим?
– Тривожність – нормальне явище, але потрібно розуміти рівень своєї функціональності. Дуже важливо розуміти призначення своєї тривоги, причину. Якщо ця тривожність є на нормальному рівні, то загалом вона не перешкоджає жити звичайним життям. Якщо вона не перешкоджає людині задовольняти основі потреби, то можемо говорити, що відчувати таку тривогу під час війни – нормально. Це ніби фон, який сигналізує про загрозу.
– На які сигнали своєї психіки людина має реагувати? Що свідчить про те, що варто звертатись за допомогою до спеціаліста?
– Звертати увагу варто на заперечення – коли людина стверджує, що в час війни нічого не боїться, для неї немає загрози. Також яскравим сигналом є те, коли людина навпаки надміру всього боїться, тривога поглинає її, навіть забезпечити базові потреби стає проблемою. В Івано-Франківську і не тільки працює багато кризових психологів. На волонтерських правах я можу рекомендувати звертатись, наприклад, в ЦНАП, де працюють такі фахівці. Загалом є достатньо служб, які допомагають справлятись із кризовими станами. Головне – не соромитись, звертатись до психологів.
– Як людина може допомогти собі?
– Якщо відчуває, що не може справитись зі своїми емоціями, станами – звернутися до спеціаліста. Повірте, ця допомога буде найкращою.
Психологиня Діана Коваль
– Зараз дуже поширеною проблемою є порушення сну. Це теж наслідок нашої тривоги?
– Брак сну може бути викликаний стресом, депресію чи іншими факторами. Немає загальної методики подолання цієї проблеми. Треба в кожному конкретному випадку застосовувати найбільш відповідні протоколи роботи.
– Які психічні розлади можуть виникнути в післявоєнний період, як наслідок пережитих подій?
– Хороша новина – наша психіка досить гнучка, а це у більшості випадків дозволить уникнути різних розладів. Не потрібно себе програмувати на майбутні розлади й так далі. Наша психіка працює на збереження людини.
В тих, хто безпосередньо стикнувся з травмуючими подіями, може виникнути посттравматичний стресовий розлад. Яскравим сигналом є мимовільне поновлення подій в психіці людини, пригніченість чи гіперзбудження, дисфоррія, підвищена тривожність. Хочу наголосити, що з таким розладом стикається малий відсоток тих, хто пережив травмуючі події. Не всі, хто відчував гострі стресові реакції, обов’язково будуть мати ПТСР.
– Чи впливає на нашу психіку підготовка до Великодня, святкування?
– Здоровий і функціональний член суспільства – людина, яка забезпечує базові потреби (сон, харчування, відпочинок). Це допомагає усім працювати й бути корисним своїй країні. Ми маємо пам’ятати, що війна триває не тільки на фронті, що в тилу ми теж робимо усе для нашої перемоги. Ми обов’язково маємо відпочивати, забезпечувати собі спокійний сон.
Якщо людина відчуває, що її опорою є Бог, то звичайно святкування Паски стане заспокійливим фактором для її психіки. Мені подобаються дописи в соцмережах, де йдеться про те, що не нафарбовані нігті чи волосся не допоможуть виграти війну. Стараймось не вигорати, виконувати свою роботу, жити нормальним життям наскільки це можливо і звичайно допомагати у боротьбі з агресором. Саме так ми зможемо бути функціональними для себе і суспільства.
Війна прийшла до нас, але не стала нашим життям. Війна – лише період. Окрім неї є ще багато іншого. Ми маємо жити, відчувати увесь спектр емоцій, робити те, що і перед війною.
– Як загалом зберегти своє психічне здоров’я?
– Наша психіка працює на збереження організму. Стресові фактори роблять нас сильнішими, але за умов, коли ми відчули підтримку, опору, ми могли на деякий час відсторонитись від травмуючи подій. Маємо слідкувати за інформаційною гігієною, максимально забезпечувати свою безпеку. Перший крок до подолання шкідливих наслідків стресу – відчуття безпеки. Якщо ми відчуваємо, що нашому життю щось загрожує,відбувається великий викид гормонів стресу. Для того, щоб організм знову їх заощадив, потрібно відновити почуття захищеності, відшукати безпечне місце.
Щодо дітей. Батьки мають відверто говорити зі своїми дітьми, пояснювати усе, залучати дитячих психологів, щоб це все робити коректно. В цей час дитині дуже важливий контакт із батьками. Перебувати під сиренами, але з батьками дитині набагато спокійніше, аніж десь в безпечнішому місці, але без батьків.
Війна – це страшний період. Ми стикаємось із різними жахіттями, зі смертю близьких. Втім, дуже важливо давати собі можливість плакати, відчувати скорботу. Ані чоловікам, ані жінкам, ані дітям не потрібно соромитись власних відчуттів і не заперечувати чужі емоції. Слова про те, що ми всі в такій ситуації, що не варто плакати, що все буде добре – пусті фрази, які ніби накладають вето на право людини переживати весь цей біль.
Щоб не формувався “синдром вцілілого”, потрібно забезпечити власну безпеку і чимось займатись: працювати, волонтерити, виконувати повсякденні справи. Все це дуже важливо, що бути частиною народного спротиву.
Христина Ткачук
Залишити відповідь