Художник, бард та засновник українського музичного гурту кінця 1980-х — початку 1990-х – Левко Боднар розповів читачам «Вежі» про долю гурту, своє особисте життя та музику. Цікаві думки про, що впливає на музичний смак громадськості.
– Розкажіть про створення гурту «Бункер Йо».
– То було ще у 1989 році. Тоді був такий гурт «Арава» і я з ними поїхав на перший запис. Спочатку ми виступали удвох з клавішником Тарасом Близнюком. Це були виступи у Львові та Тернополі. Спочатку у нас був дует. Ми вже тоді придумали назву гурту – «Бункер Йо». У 1991 році вже зібрався великий колектив. Назву вирішили залишити. Чому «Бункер Йо»? Ми спілкувалися завдяки рації: «Гов! То бункер?», – а інший йому відповіда: «Йо!». Репетиції проводили у комунальному підвалі, це був наш бункер. Звідси і назва.
– Що згадуєте про ці роки?
– Ми багато де виступали. Нас по-особливому любив Луцьк. Ми там частенько бували. Спочатку я сам приїздив туди, починав, як гітарист, як бард у рамках фестивалю «Оберіг». Потім, у 1991 році приїхав з гуртом. Ми відіграли 4 концерти і поїхали до Польщі. Згадую смішну історію, коли дорогою нас зупинили “поліцаї”, і я вирішив пожартувати: відчиняю двері і кажу: «Що не бачите, що їде Андрій Миколайчук?». А Миколайчук же ж лисий, а я – патлатий, та ще й з бородою. Вони вибачились, що не впізнали Миколайчука і пропустили нас. У Польщі весело було. Часто хлопці гуляли маленькими польськими вуличками ввечері і співали, і через це знову мали справу із “поліцаями”.
– Куди ще мандрували з гуртом?
– Сам я бував ще у Мюнхені. Хотілось би з гуртом, але ми їхали старим Жигулі з розбитим склом. Коли машини проїжджали повз, нас від тиску хитало. «Хохмацько» було. Там я пробув десь більше тижня. Найтепліше нас приймали у Луцьку і Володимирі-Волинському. З «Бункер Йо» були виступи ще у Запоріжжі та Донецьку. У Донецьку виступали біля пам’ятника Леніну, якому я «факав» під час концерту, та мене всі підтримували. Пам’ятаю, що на футболках давав автографи людям, ці емоції не передаси словами.
– Що було далі?
– У 1997 році ми знову поїхали до Польщі. Були там близько місяця і відіграли дуже гарні концерти, двохтисячні зали були переповнені. Тоді разом із нами виступав гурт «Lady Pank». Якось ми їхали польським селом і дорогою побачили афіші концерту «Smokie». Я кажу хлопцям: «Пацани, бачите «Smokie» виступають у селі, а ми їдемо у місто?». На концертах у польських містах публіка нас приймала дуже гарно. Ми грали біля озера Балатон, але це не той, що в Угорщині, а той, що в Польщі, там ще колись був кар’єр. Весь стадіон був переповнений. В той час на іншому боці стадіону була забава, там грав польський гурт. Увага людей була прикута до нас, всі люди з того краю збіглись. Тоді підійшов священик і сказав, щоб ми вже завершували свої гульки. Запрошував всіх на виступ польського гурту. Я вперше чув матюки до ксьондза, але люди у відповідь почали обурюватись. Через розголос, про цю ситуацію дізналась Міська рада. Вони після того, на цьому озері організували нам особистий концерт, у знак вибачення.
– З ким із гурту «Бункер Йо» підтримуєте зв’язок?
– Практично з усіма. З часом гурт розлетівся. Один із учасників у Польщі зараз проживає, там він одружився. Один – на базарі у Франківську, один – в Англію поїхав жити. Ще один, саксофоніст, зараз живе у Києві, працює аранжувальником.
– Що ви малюєте?
– Найбільше люблю малювати дерева і скелі. Нещодавно відбулась моя виставка у Львові. Ще були виставки у Галичі. У Польщі були чотири виставки. І радію, від того, що вони були вдалі. Навіть Павличко туди заходив, він був там генеральним консулом.
– Ви зараз пишете пісні?
– Зараз вже мало пишу. Зовсім немає натхнення. Це пов’язано із середовищем. Раніше, я міг просто іти по вулиці і натхнення саме з’являлось, щось приходило на думку, і я одразу починав писати. Я навіть пригадую ті місця.
– Яка тематика пісень? Чи змінились тексти зараз?
– Мені вже казали, щоб я писав ліричні пісні. Ліричні я писав раніше, коли молодий був. А зараз гострі проблеми порушую, бо час такий. Події Майдану і війна – все це впливає на свідомість. А ще суцільна брехня довкола панує. Інколи і не хочеться через все це на сцену виходити. Сам пишу тексти і музику. Як кажуть: “Сам сплю, сам гуляю, сам се стелю, сам лягаю”.
– Яке ставлення до сучасної музики та сучасних виконавців?
– Зараз мені подобається гурти «Бумбокс» і «Ot Vinta». З естрадних – жоден. Добре, що «Океан Ельзи» та «ВВ» популярні, але мені не то «хавається».
– Що може посприяти розвитку музики в Україні?
– Почалось все ще давно, від Білоножко, Алли Кудлай, Поплавського, Сердючки і тому подібних. Це зіпсувало смаки молоді. Воно «пхалося» скрізь на телебачення. Музичні смаки потрібно виховувати змалку. Кожного року у Палаці Україна виступають одні і ті ж пики. А ще була така телепрограма «Шанс», яка брехала, що за два дні можна стати співаком. І молодь у це повірила, особливо дівчата. Зараз вміти співати не обов’язково – все виправить апаратура. Писки відкривають, а співати не вміють. Більше уваги приділяють вбранню, зачісці і макіяжу, а дві ноти до купи не можуть зліпити. На сцену мають змогу виходити ті дітки, у яких грошовиті батьки.
– Франківці підковані у музичній сфері?
– Знаю, що у Франківську є багато гуртів. Шкода, що вони безвилазні. Мало гастролей та виступів. Є декілька яскравих гуртів: «Пан Пупец», вони мені дуже подобаються, «Фліт», але старий. Молодь зараз вихована у нічних клубах. Гопанки, екстазі, пігулки, травка. А що, хіба там слухають нормальну музику?
– Чим зараз займаєтесь?
– Займався графікою, зараз припинив, бо маю хворобу – катаракту. Я люблю гуляти із собакою і спілкування з людьми. Мене тепер впізнають завдяки собаці, бо я постригся, вже не такий патлатий, тому менш впізнаваний.
– Розкажіть про студентські роки.
– Я начався в Інституті мистецтв. Мене вибрали старостою групи. Тоді я вже був батьком. Я трішки підмальовував у профспілці: плакати, стенди і таке інше. Якось несемо ми з хлопцями ДВП, величезний лист, і з вікна профспілки визирає жіночка і каже: «Іди сюди! Слухай ти хочеш у Крим поїхати?», – я думаю «зваріювала», який Крим у листопаді!? Каже, що декан фізмату зламав ногу, і горить путівка, якщо ніхто не поїде, то наступного року не дадуть вже. Але треба з поговорити із деканом – Михайлом Фіголем. Я пішов до нього, розповів про цю справу, і він дозволив, за умови, що я привезу етюди і зроблю авторську виставку. І так, я на “халяву» поїхав у Крим на три тижні, із 70-ма рублями у кишені. Я таки привіз виставку з тієї Ялти. Попередньо зібрав мешканців Санаторія, з якими відпочивав, і показав свої роботи їм.
Деякі навіть подрував.
Сніжана САМАНЧУК
Анастасія ТРЕТЯК
Залишити відповідь