Дивакуваті чи оригінальні? Гурт «ДахаБраха» від початку свого існування вразив поціновувачів музики своєю колоритністю, неординарною подачею пісень, залученням у виступи цікавих музичних інструментів, своєю автентикою та своєрідністю. Де ви ще таких бачили?
Колектив «ДахаБраха» частіше виступає за кордоном, аніж в Україні. «Так склалось не заплановано, але вже коли нас більше знають у Європі та Америці, – тоді будемо у такий спосіб розповідати про Україну там», – каже Марко Галаневич — вокаліст, музикант (дарбука, табла, діджеріду, губна гармоніка, акордеон, кахон) гурту.
У рамках Дня вуличної музики, Марко завітав до Івано-Франківська з виступом. Ні, концерту гурту «ДахаБраха» у місті не було. А тут цікаво! Марко Галаневич створив новий проект – гурт «OY Sound System». Саме з цим колективом на програмою цього гурту, музикант завітав до Франківська.
Більше про творчу та просвітницьку роботу гурту «ДахаБраха» за межами нашої країни, занотовані бабусині пісні, свою аудиторію та про життя нового гурту, – розповів Марко Галаневич в інтерв’ю для «Вежі».
– Гурт «ДахаБраха» частіше виступає за кордоном, аніж в Україні. Чому так?
– Не можна сказати, що ми планували більше виступати в Європі, аніж в Україні, – ми виступали там, де була нагода. Вже з часом зрозуміли, що є досить таки велика зацікавленість та інтерес за кордоном, це і Європа і Америка. Пригадую, навіть якогось року нас затягнуло спробувати свої сили у кастингу на Євробачення, ми пройшли перший тур, вже очікували на другий і саме цей час у нас співпав з європейським фестивалем десь у Словенії, то ми обрали невеличкий фестиваль у Словенії. Ми відчуваємо якусь відповідальність та завдання грати більше за кордоном, оскільки щодня стикаємося з тим, що люди за кордоном мало знають про Україну. В останні роки в Україні відбувається киплячий котел і нам здається, що це центр землі, але про Україну багато де навіть і не чули. Тому, для нас важливо нести культурну вість, культурний погляд на Україну. Останнім часом робимо на цьому акцент. Ми відчуваємо певну провину, оскільки мало гастролюємо в Україні. Ніяк нам не вдається поїхати на Схід. Ці концерти були б для нас дуже важливими. Зараз мріємо, що це буде у вересні, чи вже у березні наступного року. Ми хочемо об’їхати східні міста в яких ніколи не були, це Маріуполь, Бердянськ та інші.
– Тобто, ви обрали нішу популяризації української культури за межами України? Чи поміж виступів спілкуєтесь зі своєю аудиторією?
– Час від часу, ми проводимо майстер-класи. Їх набагато менше, аніж концертів. Ми не хочемо перетворювати концерти у громадські зібрання, чи політичні акції, але певні меседжі доносимо на кожному концерті, наприклад: «Ні війні» та «Стоп Путін». Весь зал це розуміє. Ми відчуваємо величезну підтримку та солідарність з нами. Принаймні нам так здається. Часто таке буває, що люди ставлять руку собі на серце і кажуть, що тепер вони назавжди з Україною. Дуже багато таких прикладів, коли люди кажуть, що тепер стежать за подіями в Україні, що розібралися в тому, що насправді у нас відбувається. Вони раніше не звертали на це увагу. Якщо ми говоримо про Америку, де ми останнім часом найчастіше гастролюємо (за останні три роки організовували 11 турів), ми розуміємо, що людям там важко розібратися, їм подають дуже різну інформацію, часто викривлену, тому деякі речі нам доводиться корегувати і доносити нашу думку.
– Чи не виникало конфліктів, супротивних думок, на таких зустрічах?
– Таких випадків було досить мало. Був, пам’ятаю, один болгарин, котрий навчався у Москві, у нього багато московських друзів і він сказав, що в Україні зовсім інша ситуація, мовляв, все не так, як ми оце розповідаємо. Ми бачили, що не переконаємо його і залишили при власній думці. У нього інші джерела інформації. Діалогу не вийшло.
Коли ми казали «Стоп Путін!», до нас підійшов американець і запитав «Чому ви не кажете стоп Америці? Америка веде досить агресивну політику у всьому світу». Ми відповіли, що не можемо і не маємо права говорити за весь світ, ми говоримо про Україну, де бачимо російську зброю, російських найманців та війну з боку Росії. Ми реагуємо на те, що є реальним, що є болючим.
– Ваша аудиторія за кордоном – не тільки діаспора, але й велика частина іноземців. Чому так склалось, на вашу думку?
– Це реальність, це правда. Коли українська діаспора з’являється у нас на концертах, вони дуже здивовані, що довкола одні американці. З їхніх реакцій видно, що всі попередні концерти українських артистів збирали тільки діаспору. Вихвалятись і пишатись цим, думаю, не варто, але так воно є.
– Знаю, що ви занотовуєте старі пісні з вуст своєї бабусі. Чи були тексти, які вас дуже вразили?
– Останній альбом з «ДахаБраха» – «Шлях». У цьому альбомі дві пісні записані від моєї бабусі. Насправді їх записав набагато більше. Вона у мене чудова людина і дай Бог їх здоров’я та довгих років прожити. Час від часу, вона згадує пісні і каже мені: «У тебе є то, на що записати? Бо я ще пригадала співанок…». «Чорна хмара», чумацька пісня, – знакова для мене. Я записав її досить давно, але довгий час моя дружина Наталка, виконувала її у виставі «Український Декамерон» у театрі «Дах». Зараз цієї вистави вже немає і естафетою я використав її в альбомі нашого гурту. Вона мені дуже рідна… Щемить мені від того, що якби я її не записав, вона б могла бути втрачена, а було б шкода.
– Тобто, кожна ваша композиція має свій посил чи сенс?
– Я, як музикант не думаю про те, що пісня буде «нести», як вона буде сприйматися, я просто роблю музику. В той момент я не думаю як люди будуть її сприймати та чи будуть взагалі.
– Розкажіть більше про новий проект – гурт «OY Sound System». Було записано багато пісень та знято цікавий кліп на одну з них.
– Ми зрозуміли, що з «OY Sound System» наробили багато цікавої музики, як нам здається. Вирішили, що має бути і кліп, потрібне візуальне відображення того, що ми робимо. Недовго думаючи, ми просто поїхали у цікаву місцину неподалік Києва, і з друзями зняли це відео. Віка, наша солістка, самостійно обрала речі для кліпу і ми вже на місці обдумали образ, а ще вона має цікаву зовнішність. Темна хустка, що на голові, це насправді її сорочка, яку я в процесі підготовки одяг їй на голову. Образ вийшов загадковим, містичним, як воно і має бути в Україні.
– Як ви розмежовуєте ці проекти?
– Звичайно 95% часу я віддаю «ДахаБраха», тому на «OY Sound System» залишається лише 5%. В цьому моя біль та відповідальність перед цими людьми, яких я зібрав. Формально я лідер, чи фронтмен гурту. Ми бачимо велику зацікавленість людей щодо гурту, цієї музики. Люди готові нас запрошувати на фестивалі, на концерти, але ми не можемо туди їздити, бо мене немає в Україні. Один з варіантів, це пустити його у майже вільне плавання, тобто запустити його паралельно, без мене. Потрібно, щоб гурт жив, а не був активним тільки в той час, коли я з’являюся. Мені здається, що так буде досить чесно і відкриє нові горизонти для колективу.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь