Історія повторюється… І знову український народ постає перед тими самими викликами. Та чи достатньо ми знаємо історичні факти, щоб засвоїти уроки?
Історик та директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери Ярослав Коретчук проводить екскурсії містом для внутрішньо переміщених осіб і розповідає про боротьбу українського народу проти загарбників. Нерідко йому доводиться спростовувати міфи про українських повстанців, УПА, а найбільше – про Степана Бандеру.
– Степан Бандера говорив, що прийде час, коли один скаже “Слава Україні!”, а мільйони відповідатимуть “Героям Слава!”. Зараз саме ті часи?
– Так, зараз саме ті часи. Втім, на мою думку, вони розпочались ще під час Революції Гідності. Саме тоді значна частина українців почала використовувати це гасло. Особисто я його почав використовувати ще у 2003 році, коли приєднався до деяких націоналістичних організацій в нашому місті. Можу провести таку паралель, що у 2003 році цим привітанням ми могли ідентифікувати представників своєї організації і воно здебільшого поширювалось в західних областях. Прикро, що саме війна спонукає українців нарешті навернутись до нашої історії, наших національних героїв і зараз це активно відбувається.
– Зараз Ви проводите екскурсії містом для вимушених переселенців. Які в них найчастіше виникають питання про Степана Бандеру? Чи змінюється їхнє сприйняття?
– Справді, в ході проведення екскурсій я помітив, що вимушено переміщені люди не знають історії УПА-ОУН. В них проявляється інтерес до цього, вони стають уважними слухачами. В людей виникає багато запитань, щоб зрозуміти хто такий Степан Бандера. На жаль, у значній частині України до сьогодні існує багато радянських міфів щодо цієї історичної постаті, які активно використовує росія.
– Який міф доводиться найчастіше спростовувати?
– Найпоширеніший міф про те, що Степан Бандера співпрацював з нацистами. Я не говорю історичними фразами, але у нас є місце, де свого часу працював брат Степана Бандери – Василь. Там (ред.- на вулиці Незалежності) йому встановили пам’ятну дошку. Коли я підходжу до цього місця з групою слухачів, то завжди розповідаю прості, зрозумілі факти: Степан Бандера опинився в німецькому концтаборі, а два його рідні брати були закатовані теж в концтаборі. Тоді я запитую присутніх чи вони б співпрацювали зі структурами, які вбили двох ваших братів? Я не кажу про великі ідеї, а на доступному рівні запитую людей. Без величезної історичної довідки можна зрозуміти, що Степан Бандера не співпрацював з нацистським режимом. Він деякий час провів у польському концтаборі, потім у нацистському, а решту свого життя присвятив ідеї української державності. Його діяльність призвела до того, що радянська влада, не зважаючи на те, що він був за кордоном і не впивав на перебіг подій в Україні, фізично його знищила.
– Які питання в ході екскурсії виникають у переселенців?
– Під час екскурсії ми порушуємо тему УПА. Часто чую питання про те, чи УПА воювала з німцями. Також питають про збройне протистояння українського та польського підпілля на території Волині у 1943 році. Як виникла ОУН? Тобто люди намагаються зрозуміти правду. Буває, цікавляться чи діяли підрозділи ОУН в їхніх місцевостях.
Донедавна існував міф, що українські націоналісти діяли тільки на заході України, а всі інші українці воювали в складі радянської армії. За сприянням Руслана Марцінківа ми підготували збірник із зібраними 775 біографіями українців із всіх регіонів, які воювали в лавах УПА. Український визвольний рух в 1940-1950 роках мав всеукраїнський характер і в ньому брали участь всі жителі України. Звичайно, наявність гір та лісів спрощувала боротьбу, тому підрозділи концентрувались більше в західних регіонах. Зараз ми готуємо ще одну книгу теж з біографіями уродженців Донеччини, Луганщини, Криму, Харківщини та інших регіонів, які воювали в лавах УПА.
– Можна порівняти із теперішнім часом, коли Україну захищають жителі всіх регіонів.
– Так, зараз теж немає поділу. В ЗСУ, в Тероборону вступають усі українці, навіть російськомовні. Зараз російсько-українська війна стала широкомасштабною, але триває вона ще з 2014 року. Я вважаю цю війну черговим етапом боротьби за нашу незалежність. Якщо ми говоримо, що перший етап – 1917-1921 роки, другий етап – 1940-1950 роки, то тепер настав третій. Історія циклічна і через декілька поколінь все повторюється, народ знову стикається із тими самими викликами, які долали наші пращури.
– Чому ми не вчимось на історичних фактах? Чому історія повторюється? Чому знову постає мовне питання?
– Українські повстанці друкували листівки із закликами, щоб не розмовляти ворожою мовою. Найбільше це стосувалось молоді, бо саме ця група населення найчастіше вживала російські слова. Мова – великий рудимент приналежності до певної нації. Сьогоднішня війна дала поштовх російськомовним українцям переходити на державну мову. Я завжди кажу, що краще розмовляти суржиком, аніж мовою окупанта. Ми чули не один раз, що ця агресія виправдовується “захистом” російськомовного населення. Хоча в Україні не було переслідувань чи пригнічення російськомовних, особливо в східних чи південних регіонах, де її найчастіше використовують. Навіть в Івано-Франківську є ліцей, де існують класи із російською мовою викладання. Тобто в тому регіоні, який росіяни часто називають “бандерівським”. Тож ті всі заяви російського керівництва про “захист” є просто виправданням власної агресії. Наші воїни зараз демонструють, що ми самі можемо себе захистити, не тільки вміємо терпіти образи, але й можемо давати відсіч.
– Зараз російська сторона вигадує ще й доволі багато кумедних історій. Наприклад, що Степан Бандера досі живий і його потрібно знайти. Ми не спростовуємо ці міфи, а додамо, що схоже він оселився в Чорнобаївці.
– Здається, зараз він дійшов вже до Бєлгорода (сміється). Раніше ми організовували в музеї виставки про повстанський гумор. З ним люди легше переносять усе, що відбувається в країні. В 40-50-х роках в підпіллі випускали гумористичні журнали, наприклад, “Хрін”. Вони поширювались серед населення, містили карикатури на радянську владу, гумористичні рядки, картинки. Гумор існував тоді і є зараз.
– Як Ви думаєте, коли росія відповість за всі злочини, які зараз вчиняє на території України?
– У музеї визвольної боротьби імені С. Бандери стартують курси з історії національно-визвольної боротьби. На першому занятті будемо обговорювати міфи про Степана Бандеру, а друге заняття буде під назвою “Дем’янів лаз 1941 = Буча 2022”. В злочинах російської влади немає нічого нового. Історія розповідає про катування та розстріл жінок, дітей радянськими військовими у Дем’яновому лазі. Це все повторюється.
Щодо покарання, то я прихильник ізраїльської ідеї. Ще в 40-х роках в Ізраїлі спецслужби вишукували та знищували нацистів причетних до Голокосту, не чекаючи судових рішень. Міжнародні суди – це тяганина. Чому? Бо ті росіяни, які вчиняли звірства в Україні, опиняться в росії, а їхня влада не видасть їх для проведення суду. Говорімо відверто! Ми не маємо морального права забути про всі жахіття і чекати десятки років, щоб покарати цих злочинців. Звичайно, міжнародна судова практика каже, що злочини не мають терміну давності й навіть через 100 років ми зможемо притягнути їх до відповідальності. На мою думку, нема часу для очікування, бо непокаране зло породжує нове зло.
Я вірю, що ми переможемо. Втім, якщо ми не покараємо усіх винних, то росія як поранений звір рано чи пізно підлікує свої рани й нашим внукам знову доведеться захищати Україну. На жаль, нам нікуди дітись від цього сусіда, який вже століттями нищить все українське. Чому? Бо російська імперія не може існувати без України, тому наша держава завжди в центрі інтересів керівництва цієї країни. Історія каже, що так було завжди: ворог нападав, просив перемир’я, нарощував сили й знову нападав.
Радіошоу “Зроблено в Україні”
Христина Ткачук
Залишити відповідь