“Мої думки тихі”: про фільм з його творцями та акторами

На радіопрограму Ініціатива завітали творці нової повнометражної української кінокомедії “Мої думки тихі” – режисер дебютант Антоніо Лукіч та акторка, виконавиця однієї з головних ролей – Ірма Вітовська. Фільм вийде у прокаті вже 16 січня 2020 року. Історія молодого звукорежисера змусить переглянути власні цінності у відносинах, або щось більше.

– Антоніо, це твій дебютний фільм?

Антоніо: Так, це дебютний фільм і я свідомо до цього йшов. Шість років навчався в інституті, а коли завершив навчання, то в нашій державі почали сприяти розвитку молодих кінематографістів. Кожен мав можливість на конкурсній основі отримати фінансування для своєї ідеї. Наш фільм – це комедія про дуже високого звукорежисера, який “не поміщається” в соціальні рамки. І ось одного разу, він отримав замовлення на запис звуку української фауни. Так, в нього виникла хороша нагода провести цікаво час з рідними. Наша стрічка – це поєднання комедійних сцен з тваринами та драматичної лінії головного героя з мамою.

– Як бачимо, перша повнометражна стрічка не стала провальною і фільм вже збирає нагороди.

Антоніо: Так, фільм перевершив усі мої очікування. Він здобув “Кришталевий глобус”, нагороду на Одеському кінофестивалі та інші. Переміг у номінації глядацьких симпатій, проте, є велика різниця між простим глядачем і тим, що на фестивалі. Тому ми зараз тестуємо нашого простого, непідготовленого глядача.

Ірма:  Хоча фільм абсолютно доступний і ми переконались в цьому на допрем’єрному показі у Тернополі.

Антоніо: Так, ми слухали не кіно, а зал. Він дуже класно нас прийняв, сміявся там, де потрібно, а ще – думав. Це був чудовий показ і я сподіваюсь, що в інших містах він буде теж таким.

Ірма: В нас було певне полегшення, коли всі реготали. Насправді, я критично ставилась до простого глядача, точніше до його смаків. Хоча це мистецьке, фестивальне кіно, яке доступне для будь-якої людини. Чесно, я дуже переживала, чи сприйме глядач такий жанр та гумор. Адже те сміття, яке часто транслюється, зробило свою справу. Ну і класно, що на нашому допрем’єрному показі ми переконались в тому, що все ж наш глядач ще живий. Тут ви не побачите плакатності , мегагероїв, це про звичайних людей, які за вікном. І це великий бонус, бо глядач спостерігає, ніби це його сусіди.

Антоніо: Непідготовленим людям дивно таке спостерігати.

– У фільмі дуже багато музики. Залучена музика іноземних виконавців, ви брали дозвіл на це?

Антоніо: Це обумовлено тим, що наш головний герой – звукорежисер. Він пише музику, дуже уважно до неї відноситься. Ну і офіційний дозвіл став найвагомішою статтею нашого бюджету.

 

– Антоніо, які в тебе побоювання перед прокатом цієї кінострічки?

Антоніо: Насправді, я не знаю, що саме буде визначати мою режисерську долю: фестивальні покази чи прокат. Фестивально стрічка себе виправдала, ну а від прокату я не є залежний. Те, чи прийдуть люди на фільм – це дистриб’юторський фактор, а для мене ознакою успіху буде те, з чим люди вийдуть після показу. Мені краще, щоб менше людей подивилось і зрозуміло, про що цей фільм, а не навпаки.

 

– Ірма, в січні виходить біля двох стрічок, в яких Ви знімались. Це буде конкуренція фільмів з вашою участю?

Ірма: Це дві різні картини і я б їх не порівнювала.  У фільмі “Віддана” я зіграла сусідку головних героїв, тобто мало екранного часу з моєю участю. Під час прем’єр я підтримаю два фільми, але в прокаті ці стрічки транслюватимуться паралельно. Це два різні фільми, з різними історіями, епохами, відносинами. Це те саме, що сьогодні піти на футбол, а завтра –  на концерт. Проте, українську кіноіндустрію потрібно підтримувати і ходити на всі фільми.

– Фільм “Мої думки тихі” отримав відзнаку “Відкриття року”. Антоніо, чи не боїшся ти, що цю лінію треба буде втримати?

Антоніо: Це мене переслідує ще з студентських років, коли мені викладач сказав, що я поставив планку і маю її підтримувати. Але це дуже неправильний шлях, коли людина ставить очікування від творчості. Буває, продюсери планують Канни, а потім опиняються на “Запорізькій сінерамі”. А от якщо б навпаки було, то всі б сказали, що це круто. Це мій підхід до прокату, дистрибуції та іншого. Ми зробили маленьке, скромне кіно.

 

– Гасло фільму Поведи маму в кіно”. Що приховане в цьому гаслі?

Антоніо: Цей фільм – це нагадування про щось справжнє, про систему цінностей, яку всі забувають. “Мої думки тихі” – це про невимовлені слова. Бо думаємо ми багато, а кажемо зовсім мало, особливо тим, кого любимо. Можливо, цей фільм допоможе переоцінити цінності взаємовідносин з батьками.

– ДержКіно виділило 8 млн грн на стрічку “Мої думки тихі”. Як ставишся до ситуації, яка там зараз відбувається?

Антоніо: Юлію Сінькевич “зрізали”, а саме навколо неї об’єдналась наша кіноіндустрія. Бути директором ДержКіно – це як місія. Тут були проблеми і вони потребують переосмислення, а Юлія може це зробити. Ситуація досить тривожна. Доводиться відволікатись від кіно на якийсь інший підробіток.

 

 

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *