Український кримськотатарський актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв з кожним фільмом переживає все нову історію. Однією з останніх стрічок в якій знявся актор, став фільм «Додому». До речі, він отримав чимало нагород. За спиною Ахтема вже біля 15-ти режисерських робіт та понад 20 акторських.
Талановитий та ідейний Ахтем побував у Івано-Франківську, тому найцікавіше у нашому інтерв’ю.
– Якою була Ваша дорога до успіху?
Не знаю, кого Ви вважаєте успішною людиною. Переконаний, що я відомий у вузьких колах, але кожного місяця банк, послугами якого я користуюсь, просить прийти й підтвердити свою особу, адже я публічна людина. Ось так я дізнаюсь, що я відомий широкому загалу (сміється). Я просто працюю там, де мені подобається. Коли моя мама подала мої документи на акторський факультет, згодом виявилось, що я більше нічого не вмію. Моя робота – це щастя, але все ж і нелегка праця. На сцені ти не кажеш все напряму, а передаєш переживання, почуття. Це така терапія. Якщо ти це передав, то глядач побачить, що ти не граєш, а живеш на сцені.
Думаю, успіх – це дуже мінливе явище. Вранці ти можеш почувати себе щасливим та успішним, а вже ввечері відчути, що це не так. Потрібно просто вірити, адже мрії збуваються. Великий шлях починається з першого кроку. Чим більше ви будете щось робити, тим більше будете відчувати задоволення та осуд навколишніх. Мені й зараз багато кажуть, що мені заборонено знімати й зніматись в стрічках, але я вперто продовжую це робити. Я думав, що коли стану артистом, всі довкола будуть мене любити. Було жахливо, коли виявилось, що це не так.
– Ви дуже гарно спілкуєтесь українською.
Так сталось, що я відчув потребу знати і розмовляти цією мовою. В мене був і зараз є дуже великий комплекс в тому, що я часто роблю помилки у розмові українською мовою.
– Фільм “Додому” став досить успішним закордоном. Розкажіть про труднощі пов’язані зі створенням цього фільму.
Ця стрічка заслуговує на увагу, адже була представлена на Каннському міжнародному кінофестивалі та в Туреччині. Я отримав сценарій для зовсім іншої ролі. Перечитавши, я попросив спробувати себе в ролі Мустафи. Я відчув, що можу більше сказати в цьому образі. В цей час я знімав фільм «Захар Беркут» і пройшов усі кастинги стрічки «Додому». Вже 31 серпня ми закінчили знімати «Захара Беркута», а 2 вересня почалось створення фільму «Додому». Для мене є великим щастям можливість так швидко перемикатися з ролі режисера на героя стрічки. Зізнаюсь, дуже важко не проявляти своїх режисерських звичок, коли я тільки герой фільму. Я жодного разу не підійшов під час знімання, щоб подивитись, як там все вийшло. Насамперед, я не хотів створювати напругу на майданчику, якось зашкодити. Тому цю стрічку я побачив за тиждень перед Каннським кінофестивалем.
Український фільм Нарімана Алієва «Додому» визнаний найкращим іноземним фільмом 7-го Міжнародного Босфорського кінофестивалю. Ахтем Сеітаблаєв, який зіграв у стрічці головну роль, отримав нагороду за найкращу чоловічу роль.
Кадри з фільму
– Хто проявляється у вас більше: режисер чи актор?
Мені комфортніше бути актором, не важливо чи на сцені, чи в кіно. Актор не відповідає за все, він грає. Якщо оцінювати з точки зору певного драйву, то тут, звичайно, режисерська робота має більше значення. Звичайно, повністю все втілити не завжди вдається, але відчуття того, що я можу створити якийсь інший світ, хоч і штучний, дуже надихає. Такий світ може не мати зовсім нічого спільного з реальністю, але мистецтво – це взагалі неправда. Проте, це може бути великою неправдою, яка допомагає зрозуміти правду.
Тільки праця та досвіт допоможуть досягти бажаного. А найголовнішим критиком є сама людина для себе.
Зйомки фільму “Захар Беркут”
– Завжди у мріях була акторська кар’єра?
Та ні. У школі я зрозумів, що це хороший шлях для того, щоб не вчитись. Дівчата завжди звертали на мене увагу, посміхались мені (сміється). У школі я займався організацією свят та інших заходів, так провчився до 10 класу. Тоді ми переїхали в Бахчисарай, і там я не вступив на факультет фізичного виховання. На першому іспиті я мав написати твір про партію, я написав все, що думав. Так я провалив перший іспит. Через деякий час я дізнався, що моя мама подала мої документи на акторський факультет. Тоді формували перший кримськотатарський курс для відродження кримськотатарського театру. Я вступив і все з цього почалось.
– Зараз багато хороших музикантів та акторів йдуть в політику. Як Ви до цього ставитесь?
Людина, яка немає жодних професійних навичок йде в цю сферу, то хай не дивується з насмішок навколишніх. Хай не дивується тому, що її починають ненавидіти. В будь-якій державі, на мою думку, глузування над владою є нормальним явищем. Хай не забувають, що вони звітні перед народом.
Є декілька яскравих прикладів, коли актори стають хорошими політиками. Проте, не випадковий крок, це ціла стратегія, бачення розвитку країни. За цим крокує і блискуча політична діяльність.
Я ніколи не приховував свого негативного ставлення до сьогоднішньої влади, більшість йде в політику не для того, щоб щось змінити в країні. Я не кажу про всіх, але більшість не може пізніше пояснити навіть свої дії в політиці.
Творча людина може стати блискучим політиком, якщо вона готується до цього, має професійну команду.
– Раніше Ви зізнались, що плануєте зняти комедію? Якою вона буде?
Так, я люблю комедії та в багатьох з них грав. Це буде туристична листівка України загорнута в пригодницьку комедію. Сподіваюсь, реалізуємо її обов’язково.
– Чому не вдалось отримати державне фінансування на створення стрічки «Конотопська битва»?
Минулого року ми пройшли два етапи конкурсу, які передбачає законодавство. Ми вже мали б отримати фінансування, але відбувся ще третій, незапланований етап. Стрічка «Конотопська битва» та ще декілька інших історичних фільмів було вилучено з переліку на фінансування. Підкреслюю, ті стрічки, що вже пройшли два етапи конкурсу.
Для мене ця ситуація в кіноіндустрії – це болото недовіри один до одного.
«Конотопська битва» – це історія, в якій українці, татари та литовці змогли знайти спільну мову і перемогти московитів. Я знаю чому не вдалось отримати фінансування. Та ми все одно будемо знімати, якщо не «Конотопську битву», бо це вартісний проєкт, то буде щось інше. Так, він вартісний, бо це історія, костюми й комп’ютерна графіка, декорації тощо.
Нам тривалий час розповідають історію, яку не ми з вами писали. Навмисно змінено сенс слів та приховано безліч спільних перемог українців пліч-о-пліч з татарами.
Христина Ткачук
Залишити відповідь