Надя Черниш: «Мандрівка – це не відпочинок»

Вона переконана в тому, щоб побачити світ не потрібен мішок грошей, туристичні компанії чи особливий час. Для того, аби побачити світ – достатньо тільки захотіти. Страхи, труднощі – все тільки у свідомості. А тут варто замислитись: хіба внутрішні бар’єри сильніші за бажання пізнавати світ?

Надя Черниш – мандрівниця з неабияким досвідом, вона відвідала чималу кількість країн, зокрема непопулярні країни з великим потенціалом. Найважливішим скарбом в подорожах для Наді є люди. Саме знайомства та спілкування, традиції – головна основна мета у будь-якій подорожі. Карта мандрівниці протерта чи не до дірок, проте перелік країн, які планує відвідати все збільшується.

Вона зробила своє хобі – роботою. Вже цього року на початку травня Надя поведе свою першу групу в Іран. А далі, можливо, у авторський тур в Азербайджан.

ЧОМУ Я ПОЧАЛА МАНДРУВАТИ

Подорожувати я почала десь у 2012 році. До цього часу я вважала, що не маю на це можливостей. Це вже зараз я розумію, що це не має значення. Я просто не пробувала… Я хотіла, але не пробувала.

Я дуже любила Крим, куди раніше часто їздила на море. У 2011 році ми поїхали в Ялту. Тоді я залишилась чимось незадоволена і вирішила, що наступного року поїду куди-інде. Ми поїхали в Болгарію, але не через туристичну фірму, а все організовували самотужки. Я вирішила це зробити не в цілях економії, мені просто було цікаво спробувати: окремо купувала квитки на автобус, окремо шукала і бронювала готель. Вже на місці ми шукали заклади харчування. Це можна було назвати мандрівкою, бо це не готовий пакет послуг. Я похвалюсь: автобусні квитки тоді коштували 80 євро, а ми придбали їх за 30, правда це були квитки на останній ряд в автобусі. Зазвичай саме ці місця не хочуть обирати через дискомфорт. Окрім нас там ніхто не їхав, тому було багато місця і було комфортно. Тоді я й зрозуміла, що якщо робити такі нестандартні речі, якщо приймати самостійні рішення, це може бути не тільки цікава авантюра та досвід, а ще й бонус, можна мати більше переваг, аніж інші люди.

«Люди не подорожують самостійно через страх відповідальності»

Ми знайшли готель за класичною схемою кримських часів, коли по приїзду на місці шукаєш житло. Це був значно дешевший варіант, аніж нам пропонували всі туристичні фірми на місці. До того ж, умови були значно кращі. І тоді я зрозуміла, що всі ці речі можна самостійно регулювати, головне – не боятися. Основна проблема всіх людей в тому, що вони не подорожують самі – страх відповідальності. Бо звинуватити когось у власних проблемах набагато простіше.

НЕПОПУЛЯРНІ МІСЦЯ – НАЙПРИВАБЛИВІШІ

Я поїхала в Азербайджан, щоб зрозуміти, що собою являє ця країна. Я ніколи не планувала поїхати в цю країну, хоча мій тато з Азербайджану. У мене не було жодної думки, щоб поїхати на Батьківщину до тата. Я поїхала туди не тому… Я чула багато гарних відгуків про Баку. Хоча про ці місця мало хто говорить, оскільки вони не надто популярні. А я дуже люблю непопулярні місця, але такі, що мають чудовий потенціал. Я це дуже відчуваю.

Колись у 2013 році, коли всі їздили в Болгарію і рідше в Чорногорію, а я відправилась в Албанію. Пригадую, всі запитували чому ж Албанія, мовляв там немає на що дивитися. Я ж поїхала і відкрила для себе неймовірну країну: фантастична природа, два моря, гори, суміш культур, а ще – дуже цікава культура країни. Приїхавши додому, я всім розповідала, що Албанія – це фантастика. Вже через два роки мене почали розпитувати як туди поїхати і що дивитися.

Аналогічна ситуація була й з Іраном. Я поїхала в Іран минулого року, щойно ця країна стала трішечки відкритою до людей: коли було знято першу хвилю санкцій, коли з’явилась можливість отримати візу по прильоту та з’явилися прямі перельоти з України. Я дуже рада, що побачила Іран не туристичним. Туди потрібно їхати зараз, поки немає ще масового потоку з усіх країн світу та можна побачити ці краї справжніми. Іран довго був ізольованим та закритим. Фактично 40 років вони «варилися у власному соку». Церемонії, традиції, ставлення жителів до людей, – все це потрібно пізнати. І взагалі Іран – найдавніша країна у світі. Історія, культура цивілізації – це ж те, чого немає ніде.

ВИБІР КРАЇНИ

Я не знаю як пояснити, але країни я не вибираю, вони обирають мене самі! Наприклад, мені зустрічаються люди, які натякають мені на це, або я випадково натрапляю на інформацію, що говорить про конкретну країну, тоді й розумію, що мені потрібно туди їхати.

Як я поїхала в Африку? Я зрозуміла, що на моїй карті бракує саме цього континенту. Я була в Європі, Азії, у Центральній Америці, але на цьому континенті ще ні. Я навіть не відвідувала такі популярні Єгипет та Туніс. Подумала, що значить мені потрібно в Африку. Далі, розмірковую як це реалізувати. Я мала зустріч зі своєю подругою журналісткою, яка запросила мене на передачу. Там я розповіла, що хотілось би поїхати в Африку, але в справжню Африку, зі всім колоритом! І раптом побачила, що одна з авіаліній запускає рейси з прямими перельотами в Найробі й за «смішні» гроші, оскільки Африка – це дуже дорого, далеко. Зазвичай, мінімальна вартість – 1000 доларів, а тут є можливість полетіти у два боки за 350. Всесвіт робить все можливе, щоб я могла реалізувати все, що мені подобається. Мій рейс був із Запоріжжя. Тому довелось ще добиратись до Запоріжжя і пробути там добу. Цікаво, що сам політ тривав менше, аніж мої добирання в аеропорт.

«Всесвіт робить все можливе, щоб я могла реалізувати все, що мені подобається»

Ще одна історія, як країни мене самі знаходять. На Занзібарі я зустріла пакистанців, які поцікавились чи я іранка. Я була дуже здивована, тому що не вважаю, що я можу бути схожою на іранську жінку. Проте вони розповіли мені багато про Іран. Вже тоді я зрозуміла, що це дуже цікава країна. Промайнула думка, що про цю країну я нічого не чула і не думала відвідати її коли-небудь. Повернувшись з Африки, через два тижні я полетіла в Таїланд. Там я знову зустріла пакистанців – сімейну пару, котрі почали розповідати мені про те, який фантастичний Іран, а найголовніше – безпечний. Я подумала, що люди на абсолютно різних кінцях світу розказують мені про одне й те саме місце… Чому? Коли повернулась додому, побачила, що в Ірані зняли першу хвилю санкцій, і тепер українці можуть отримати візу в аеропорту, що дуже спрощує можливість подорожувати. Буквально через тиждень-другий з’явилась інформація про те, що з України запускаються прямі перельоти. Ціни були від 50 доларів у два боки. Знову ж таки  зрозуміла, що Всесвіт хоче, щоб я туди полетіла. Тож, купила квитки й позаминулого року в жовтні вперше полетіла в Іран. І чесно, я була вражена до глибини душі.

ПІДГОТОВКА ДО МАНДРІВКИ

Потрібно обов’язково освоїти базові культурні та релігійні знання. Бо наприклад, якщо це мусульманські держави, то незнання таких речей може вас завести в неприємності. Якщо говоримо про Іран, то у жінок повинна бути покрита хустиною чи шарфом голова, а також потрібно розуміти, що будь-який фізичний контакт в публічних місцях, навіть торкання до особи протилежної статі – неприйнятний.

В кожній країні є свої особливості. Та ви, як турист, повинні бути обізнаним. Потрібно дізнатися попередньо про громадський транспорт. В мусульманських країнах чоловіки можуть їздити окремо від жінок. Всі ці речі потрібно шукати та про них дізнаватися. В першу чергу для того, щоб не виявити неповагу до тих людей, до яких їдете. Нехай Азербайджан – офіційно світська держава, там немає на законодавчому рівні вимог щодо обмеження відвертого одягу, абощо, проте люди, котрі там живуть здебільшого мусульмани і вони дуже консервативні. Є речі, які врегульовані законодавством, а є які суспільством.

Важливо дізнатися прогноз погоди. Звісно, бувають авантюри, коли ти їдеш спонтанно, але це спрацьовує тільки в тих випадках, коли ви їдете в готовий спланований тур з готелем, де про вас повністю подобають.

ЛЮДИ У МАНДРІВКАХ

Близько п’яти років я подорожувала сама. Минулого року почала брати у мандрівки своїх друзів. Це були близькі подорожі Європою. Їздила з колегами по роботі в Прагу в лютому, потім в березні із своїм товаришем поїхала в Іспанію на три тижні, ми не сиділи на місці, подорожували: були на Канарах, у Барселоні та на Майорці. В квітні разом з іншим другом полетіли в Париж, в травні ще з двома друзями в Гамбург, а у липні подруга, що займається скайдайвінгом, взяла мене разом з іншими парашутистами у поїздку до Хорватії у їхній тренувальний табір… Тобто я почала їздити разом з людьми, аби навчитися ділитися своїми пригодами та емоціями.

«Люди – моя основна мета у подорожах»

Люди, в будь-якій країні, це моя основна ціль. Мене не особливо цікавлять камінці, будинки, дерева та квіточки. Всі ці речі я можу побачити в ботанічних садах, зоопарках тощо. Мене цікавлять люди. Цікавлять ті, на кого ці камінці, історія, культура, природа мають вплив, і яким чином. Люди і традиції – це головне!

В першу чергу я знайомлюся з тим, хто мені покаже країну зсередини. Бо все те, що я можу побачити сама на вулиці, – можна й прочитати в путівнику, або побачити в Інтернеті. Те, що мені покажуть і розкажуть місцеві – я не знайду ніде. Всі люди, які мені зустрічаються, відіграють важливу роль у житті. Кожен!

Коли я збираюсь у мандрівку, мені всі бажають вдалого відпочинку, але ж мандрівка – це не відпочинок. Насправді ти постійно перебуваєш у стані стресу. Ти маєш контролювати себе, щоб нікого не образити, маєш бути в постійному контакті з місцевими людьми. Це дуже важко, зокрема психологічно, оскільки всі різні. Ти в інших умовах, аніж вдома. Ввесь час потрібно пристосовуватися. Інший транспорт, інша погода, все інше…

ЯК Я ОБИРАЮ КРАЇНИ

Я намагаюся обирати країни не одного типажу. Я хотіла, щоб у моїй карті було «стерто» по-трішки всюди. Тому я говорила про Африку, якої в мене ще не було. Я мала уявлення, як виглядає центральна Америка, там зустрічала колумбійців, венесуельців. Мала уявлення про Європу, про Азію, про Середній Схід. Я була в Ірані, Панамі, була в Кенії, Танзанії, Таїланді, Шрі-Ланці… Різні місця! Це наче пазл: потрібно збирати все з різноманітних частин, а в результаті вийде картинка. Але до того часу всі ці уламки потрібно збирати.

Я не бачу сенсу їхати в нову цікаву країну менше як на місяць. Якщо, наприклад, ви хочете зрозуміти який насправді В’єтнам, подивитися як живуть люди і чим вони там займаються, – вам потрібно щонайменше місяць. Якщо ви хочете в Камбоджу, подивитися на Кариби, подивитись як на Ямайці, – місяць! Ви тільки тиждень будете адаптовуватись до зміни клімату, часового поясу тощо.

Після кожної наступної мандрівки мені здається, що саме ця поїздка у моєму житті найкраща. От нещодавно: я планувала подорож в Азербайджан на 10 днів, та «залипла» в країні на місяць, і ще не все бачила. Звідти я поїхала тільки через погану погоду. А далі була два місяці в Ірані.

 «Основним принципом щастя є різноманітність»

Я вважаю, що основним принципом щастя є якомога більше різноманітності у всьому. В речах, які ти робиш, в їжі, яку ти їси, в одязі, який ти носиш, в місцях, яких ти буваєш… Інакше люди втрачають смак життя, відчуття задоволення.

ЇЖА

Гастрономічна частина мандрівки для мене дуже важлива. Я пробую все, навіть, якщо це мурашки, черв’яки тощо. На Пхукеті, острів на сході Андаманського моря Індійського океану, я була в тайсько-китайському ресторані для місцевих, куди не ходять туристи. Там я куштувала салат з маринованих летючих мурашок, їхніх яєць та личинок. Далі був суп з тухлої риби, з грибами шиитаке. Із всього меню сподобались тільки мурашки. А ще куштувала м’ясо смаженого крокодила. До речі, це найсмачніше м’ясо, яке їла досі.

Взагалі харчування в мандрівках – це спонтанна штука. Ти ніколи не знаєш, що тобі порекомендують. Своє харчування я не планую взагалі до того моменту, коли я зустрічаюся з місцевими людьми.

ПРОЖИВАННЯ

Здебільшого я користуюся кауч-серфінгом, оскільки це найпростіший спосіб інтеракції з місцевим населенням. Були й інші випадки: в Грузії я часто жила в гестхаусах, в хостелах, готелях. Все залежить від обставин. Якщо є можливість проживати в місцевих, то живу в місцевих.

ТРУДНОЩІ

Найважливіше чого потрібно навчитися, то це не панікувати в непередбачуваних ситуаціях і не боятися. Щойно ми починаємо боятися, відразу стаються неприємності та виникають проблеми. Бар’єри, проблеми та страхи – лише в голові. Всього цього можна позбутися єдиним зусиллям волі!

Сніжана САМАНЧУК

Фото: Михайло ДЕМКІВ