«Для мене це місто наче мама і тато», – так про Івано-Франківськ говорить відома українська співачка, вокалістка гурту «Lama» – Наталя Дзеньків. Наша землячка із трепетом у душі поділилась своїми спогадами про дитинство, шкільні роки та народження музичної кар’єри у рідному місті.
– Зараз Ви живете у Києві, та завжди наголошуєте, що Ви франківчанка. Чому так?
– Івано-Франківськ моє рідне місто. Для мене воно наче мама і тато. Місто залишило за собою багато яскравих спогадів. Тут пройшло моє дитинство та формувалися мрії. Тут почалась моя кар’єра. Франківськ завжди для мене буде найріднішим місцем. До речі, я написала пісню про наше місто, яка скоро побачить світ.
– Чи гуртуються франківці у Києві?
– Коли я переїхала до Києва у 2000 році, це був перехідний етап, і в той час до нас у гості часто приїжджали хлопці з гурту «Хвилю тримай» та ще багато музикантів. Ми намагалися підтримувати творчі стосунки, бо постійно проводили час у Івано-Франківську. І ще зустрічались із багатьма франківцями. Та з часом, кожного доля розкинула по-різному і зараз вже такого не відчувається. Побут, справи – все це забирає багато часу, тому рідко доводиться зустрічатися.
– Моє дитинство базувалося на музиці та творчості. Я створювала різні гуртки для дітей із мого двору, вчила їх танцювати і співати. Я завжди жила у музиці, мріяла стати співачкою. У школі у мене був свій вокально-інструментальний «бенд». Можна сказати, що про школу я забула і займалася музикою. Я повністю поринула у творчість . На першому місці для мене завжди була музична школа по класу фортепіано, тому я не встигала вчитися. Я прагнула закінчити музичну школу, музичне училище та консерваторію.
– Що Ви відчули, коли зайшли у стіни рідної школи вже у дорослому віці?
– Я відчула ностальгію. Маленькою, коли я ходила цими вуличками, вони мені здавались довжелезними, школа – ширшою, більшою та вищою. Коли я прийшла туди тепер, то побачила, що все таке компактне і маленьке. В той момент душі щось «йокнуло». Мені захотілось зайти в кожні двері та глянути у кожне вікно. Я не заходила всередину, але обійшла довкола. І в думках одразу відтворились події, які там відбувалися: як я облила вікна школи зеленкою просто так, або ж як в першому класі вирішила стати медсестрою і «лікувала» всіх дітлахів.
– Спочатку Ви були зіркою у Івано-Франківську, а потім стали і всеукраїнською. Чи впізнавали Вас люди на вулицях Франківська? Як вони реагували?
– Це все було після училища. Пам’ятаю, що у мене брали автографи після виходу нашої першої пісні у 1998 році “Світло і Тінь». То був дуже цікавий період. Тоді часто відбувались концерти, де ми і виступали. Публіка нас дуже добре сприймала.
– Що Ви зараз відчуваєте, коли переглядаєте та переслуховуєте старі записи?
– Мені дуже приємно. Деякі моменти зараз для мене смішні. Мені здається, що на тих відео я така ще маленька, хоча мені вже було за 20 років. Шкода, що багато записів немає. Дивлюсь якою я була і як змінилася.
Тарас ЗЕНЬ
Сніжана САМАНЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь